Конституція Пилипа Орлика

Конституція
Пилипа Орлика

Уся політико-правова історія українського народу є виявом його
демократизму. Своє перше юридичне осмислення, оформлення й вті­лення цей ідеал
знайшов у «Пактах і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького»,
укладених 16 квітня 1710 р. між гетьманом Пилипом Орликом та старшиною і
запорожцями, очолюваними кошовим К. Гордієнком. Пилип Орлик (1672-1742) –
представник старшинсько­го роду, генеральний писар. Народився 11 жовтня 1672 р.
від шлюбу католика Степана Орлика та православної Ірини Малаховської. Батько
помер рано, тому мати виховала його в православному дусі. Закінчив
Києво-Могилянську академію. З доброю освітою, розумною головою, знав багато
мов, він одразу привернув увагу Гетьмана Мазепи, опиня­ється в гетьманській
канцелярії. Починаючи з 1700 р. по 1706 р. Орлик проходить шлях від простого
писаря до Генерального писаря Бійська Запорозького.

Саме Мазепі Пилип Орлик зобов’язаний блискучою кар’єрою і зна­чними
матеріальними статками. Гетьман І. Мазепа стає хрещеним бать­ком першої дитини
П. Орлика, сина Григорія, який народився в 1702 р. У жовтні 1707 р. Мазепа і
Орлик дали клятву на хресті (цілуванням) з’єднати свої сили для Добра України і
вибрати шведсько-польську орі­єнтацію. Після Полтавської битви Орлик зберіг
вірність Мазепі і пішов за ним до Туреччини в Бендери у вигнання.

5 квітня 1710 р. козаки у м. Бендери вибирають його гетьманом. При обранні
були присутні 50 провідних представників старшин, 4 тисячі запорожців, 500
козаків із Гетьманщини (представники). Події, які про­ходили в м. Бендери,
історики, політики, правники називають першою українською політичною
еміграцією.

П. Орлик зумів встановити відносини з Кримським ханом, уклав договір з
Карлом XII, польським королем. З 1713 по 1718 рр. Орлик із сім’єю і частиною
козаків був у Швеції, Німеччині, Польщі, Фран­ції, Туреччині, де вів
дипломатичні перемовини стосовно питання про свободу України.

Син його Григорій служив у французьких військах, отримав титул графа та
чин генерала. Був дуже хоробрим воїном, герой Франції, став членом королівської
ради. Існує легенда, що назва французького містечка Орлі, та розташованого у
ньому Аеропорту Орлі пов’язані із родиною Григорія Орлика, які свого часу
володіли там землями.

Пилип Орлик помер 24 травня 1742 р. у Туреччині. Гетьман Орлик –
талановита людина, був ще поетом, публіцистом, автором багатьох книг. У
Радянському Союзі та Росії для нього як і для І. Мазепи було тільки одне –
зрадники.

Конституція П. Орлика має велике значення як документ, який упер­ше в
історії України на юридичному грунті фіксує принципи, що покладаються в
основу державно-політичного устрою. Конституція складалася з 16 статей і починалася
з урочистої декларації: «Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи
вільною від чужого панування». Визначи­лися кордони України з Польщею і
Московією, передбачалося після за­кінчення війни підписання трактату зі
шведським королем як постійним протектором України, закріплювалося право
запорожців на повернення всіх відібраних у них земель і поселень, на
відновлення колишнього статусу православної церкви під зверхністю
царгородського патріарху.

Конституція передбачала розподіл влади між гетьманом, як вищою виконавчою
владою, генеральною радою, як вищою представницькою владою, і генеральним
суддею. Хоча прерогативи органів влади не були ще чітко визначені, все ж
тогочасна конституція наближалася до реа­лізації принципів розподілу влади.
Було здійснено спробу узагальнити суспільно-політичний устрій козаччини на
основі державницьких тра­дицій пращурів українства та політичного досвіду
Запорозької Січі, досягнень західноєвропейської політико-правової науки.

У козацько-гетьманську добу політико-правова думка України роз­вивалася в
контексті правових документів, які відображали аспекти державного устрою і
міжнародних відносин України, а також у руслі концепції просвітників щодо
суспільства і держави. До важливих право­вих документів того часу можна віднести
«Березневі статті», «Гадяцький трактат», «Угоду та Конституцію» Пилипа Орлика.
В них було закладено правову основу міжнародних договорів України з іншими
державами, чітко простежувалися атрибути суверенітету української державності,
визначалися конституційні засади державного і суспільного ладу.

Завершили перший етап українського конституціоналізму Решетилівські 1709
р. та Петербурзькі 1728 р. конституції, які зводили нанівець політичні права
Гетьманщини, ухвалені за доби Б. Хмельницького. Крапку на праві українського
народу на політичне самовизначення по­ставила Катерина II та створена нею II
Малоросійська колегія, скасував­ши у 1764 р. Гетьманство, а залишки автономії –
упродовж наступних двох десятиліть.