Участь громадян у накопичувальній системі

Участь громадян у накопичувальній системі

Накопичувальний пенсійний фонд є новим видом публічних
фондів в Україні і фінансовою основою другого рівня пенсійної системи –
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Питанням утворення і
діяльності Накопичувального пенсійного фонду України як нової інституції
присвячені розділи VII, X, XI, XII, XIV та Прикінцеві положення Закону України
“Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Накопичувальним пенсійним фондом у Законі України “Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування” називається цільовий позабюджетний фонд, який
створюється відповідно до цього Закону, акумулює страхові внески застрахованих
осіб (учасників цього фонду), що обліковуються на їх накопичувальних пенсійних
рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь цих
осіб. Пенсійні активи Накопичувального фонду використовуються для оплати
договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим
особам, а у випадках, передбачених цим Законом, членам їх сімей чи спадкоємцям
та на інші цілі, визначені цим Законом. Отже, кошти, що накопичуються в цьому
фонді, Законом не визначені ні державною, ні комунальною власністю. Ці кошти
підлягають персоніфікованому обліку в системі загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування та успадковуються.

У Законі не зазначена точна дата запровадження в Україні
Накопичувального пенсійного фонду, а визначені лише економічні та соціальні
умови, після виконання яких має бути прийнятий закон про його запровадження.
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону, закон про формування коштів
цього фонду шляхом спрямування частини страхових внесків до Накопичувального
пенсійного фонду буде прийнято лише за умови економічного зростання країни протягом
двох останніх років, а саме – якщо в кожному з них валовий внутрішній продукт
зростатиме не менше ніж на 2 % порівняно з попереднім роком. А перерахування
страхових внесків до Накопичувального фонду буде запроваджене у разі
одночасного підвищення заробітної плати застрахованим особам та лише після
виконання таких умов:

1) забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в
розмірі, передбаченому частиною третьою статті 46 Конституції України;

2) збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до
міжнародних стандартів бухгалтерського обліку;

3) створення інституційних компонентів функціонування
накопичувальної системи пенсійного страхування, у тому числі:

а) повного
впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи
автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків
застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів;

б) створення
програмно-технічного комплексу для системи збирання страхових внесків до
Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків;

в)
прийняття законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної
системи пенсійного страхування;

г) призначення всіх членів Ради
Накопичувального фонду;

д) проведення тендерів та укладання договорів з
компаніями з управління активами, зберігачем та аудитором Накопичувального
фонду;

е) набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;
є) забезпечення фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових
коштів у солідарній системі у зв’язку з перерахуванням частини страхових
внесків до Накопичувального фонду.

Учасниками Накопичувального пенсійного фондув
обов’язковому порядку мають бути особи, яким на момент запровадження
відрахувань до цього фонду не виповнилось: чоловікам – 40 років та жінкам 35
років (пункт 9 Прикінцевих положень Закону). Чоловіки, яким виповнилося 50
років та жінки, яким виповнилося 45 років на день запровадження обов’язкових
відрахувань до Накопичувального фонду, не прийматимуть участь у цьому фонді і
не повинні будуть робити внески до цього фонду. А чоловіки віком від 40 до 50
років та жінки віком від 35 до 45 років мають право самостійно прийняти рішення
про те, чи відраховувати їм страхові внески до Накопичувального пенсійного
фонду. Таке рішення має бути прийняте протягом року з дня запровадження
страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду. Якщо протягом
визначеного терміну зазначені особи не приймуть рішення про перерахування
страхових внесків до Накопичувального фонду, то вони втратять надалі право
перераховувати такі внески до накопичувальної системи і бути учасниками
накопичувального фонду.

Кошти Накопичувального пенсійного фонду формуватимуться
за рахунок обов’язкових страхових внесків таінвестиційного доходу від
інвестування і розміщення коштів фонду, а також за рахунок сум фінансових
санкцій, застосованих згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування” та іншими законами до юридичних і фізичних осіб
за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати
страхових внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, та напрямків
використання коштів Накопичувального фонду, а також сум адміністративних
стягнень, накладених відповідно до цього Закону на посадових осіб та громадян
за ці порушення.

Державне регулювання та нагляд у системі
накопичувального пенсійного забезпечення

Відповідно до статті 103 Закону України “Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” метою державного регулювання
та нагляду у сфері загальнообов’язкового державного накопичувального пенсійного
страхування, яке є складовою системи накопичувального пенсійного забезпечення,
є:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у
цій сфері;

2) забезпечення реалізації прав громадян на
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

3) створення умов для ефективного функціонування та
розвитку системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

4) забезпечення дотримання суб’єктами системи
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування вимог законів, інших
нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов’язкового
державного пенсійного страхування;

5) адаптація системи загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування до міжнародних стандартів.

Державне регулювання та нагляд щодо дотримання норм
Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”
суб’єктами накопичувальної пенсійної системи здійснюватимуть кілька
уповноважених державних органів, а саме: Державна комісія з регулювання ринків
фінансових послуг України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
та Національний банк України.

Основними завданнями Державної комісії з регулювання
ринків фінансових послуг України щодо нагляду в системі накопичувального
пенсійного страхування, зокрема, є:

1) забезпечення розроблення та координація єдиної
державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного
страхування;

2) здійснення систематичного контролю за дотриманням
законодавства в накопичувальній системі пенсійного страхування за достовірністю
інформації, що надається та оприлюднюється суб’єктами цієї системи;

3) забезпечення захисту прав учасників Накопичувального
пенсійного фонду (застрахованих осіб), які сплачують страхові внески до цього
фонду;

4) узагальнення практики застосування законодавства в
накопичувальній системі пенсійного страхування, розробка та подання пропозиції
щодо його вдосконалення;

5) встановлення порядку розкриття інформації та складання
звітності учасниками ринків фінансових послуг – суб’єктами накопичувальної
системи пенсійного страхування;

6) визначення форми та обсягів інформації про діяльність
суб’єктів накопичувальної системи пенсійного страхування, що підлягає
офіційному оприлюдненню, та визначення періодичності такого оприлюднення.

Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг
України також надані повноваження щодо розробки і затвердження
нормативно-правових актів, обов’язкових до виконання, з питань, що належать до
її компетенції, та контролю їх виконання.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
наділена повноваженнями здійснювати державне регулювання та контроль діяльності
компаній з управління активами в частині управління пенсійними активами
Накопичувального фонду. Національний банк України разом з Державною комісією з
цінних паперів та фондового ринку здійснюють державний нагляд за діяльністю
зберігача Накопичувального пенсійного фонду.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування” також встановлює відповідальність роботодавців, які роблять внески
до солідарної та накопичувальної пенсійної системи на користь своїх
працівників, банків та організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та
їх посадових осіб, встановивши суми пені та штрафів у разі порушення норм цього
Закону (стаття 106 Закону).

Отже, для здійснення державного регулювання та нагляду в
системі накопичувального пенсійного забезпечення в Україні не було утворено
єдиного регуляторного органу. Деякі функції державного нагляду та контролю у
цій сфері були об’єднані і покладені на Державну комісію з регулювання ринків
фінансових послуг, однак нагляд за компаніями з управління активами та
банками-зберігачами залишається поза її повноваженнями.

Підсумовуючи проведене вище дослідження відзначимо, що
Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначив
правові режими утворення, розподілу, управління та використання коштів нового
виду публічного фонду, а саме – Накопичувального пенсійного фонду, який є
фінансовою основою системи загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування в Україні.

Встановлюючи правовий статус коштів цього фонду, Закон
визначив, що він є цільовим позабюджетним фондом, кошти якого не визначені ні
державною, ні комунальною власністю. Ці кошти обліковуються на накопичувальних
пенсійних рахунках учасників цього фонду, інвестуються з метою отримання
інвестиційного доходу на користь учасників цього фонду та використовуються
виключно для фінансування пенсійних виплат учасників фонду або передаються
спадкоємцям цих учасників.

За рахунок коштів, акумульованих у Накопичувальному
фонді, фінансуються пенсійні виплати та адміністративні видатки, визначені
Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Отже,
кошти Накопичувального пенсійного фонду мають виключно цільове призначення.

Стаття 57 Закону визначає три види довічних пенсій
(ануїтетів): довічна пенсія з установленим періодом, довічна обумовлена пенсія,
довічна пенсія подружжя та встановлює можливість отримання одноразових виплат
із коштів Накопичувального фонду.

Довічна пенсія з установленим періодом – це щомісячна
виплата, яка здійснюється протягом життя особи, яка вийшла на пенсію, але не
менше, ніж протягом 10 років з дня призначення такої пенсії. У разі смерті
пенсіонера право на отримання призначеної довічної пенсії протягом
установленого періоду мають спадкоємці померлої особи, зазначені в договорі
страхування довічної пенсії або визначені відповідно до Цивільного кодексу
України.

Довічна обумовлена пенсія– це також щомісячна виплата,
яка здійснюється протягом життя особи, що вийшла на пенсію. Вона відрізняється
від довічної пенсії з установленим періодом процедурою можливого успадкування
накопичених коштів особи. У цьому разі питання про успадкування коштів
спадкоємцями вирішуватиметься залежно від того, чи є залишок невиплачених
накопичених коштів на момент смерті особи, яка отримувала таку пенсійну
виплату. Тобто, якщо сума пенсійних виплат, отриманих пенсіонером до моменту
його смерті є меншою, ніж сума накопичених коштів, що були перераховані до страхової
організації під час укладання договору про страхування довічної обумовленої
пенсії, то різницю між сумою вартості такого договору та фактично виплаченою
пенсіонеру сумою, буде виплачено спадкоємцям.

Довічна пенсія подружжя – це щомісячна пенсійна виплата,
яка спочатку виплачується особі, якій вона була призначена. Але після смерті
цієї особи вона продовжує виплачуватися чоловіку (дружині) померлої особи, який
(яка) досягли пенсійного віку, передбаченого законодавством України, протягом
життя подружжя.

Учасники Накопичувального пенсійного фонду (застраховані
особи) мають право вільного вибору одного з видів довічних пенсій, зазначених у
Законі. Довічні пенсії виплачуються виключно страховими організаціями. Це
означає, що Накопичувальний пенсійний фонду існує лише для накопичення коштів,
за рахунок яких потім оплачується договір про страхування довічної пенсії. При
укладенні такого договору з Накопичувального пенсійного фонду до обраної
учасником фонду страхової організації переводяться всі кошти, які обліковуються
в персоніфікованому обліку як такі, що належать цьому учаснику фонду.

Страхова організація обчислює розмір пенсії, що
виплачуватиметься особі, користуючись визначеними законодавством методами
актуарних розрахунків. При цьому враховуються суми накопичених коштів та вид
обраної довічної пенсії, майбутній (очікуваний) інвестиційний дохід,
забезпечуваний страховою організацією, середня для чоловіків і жінок тривалість
життя та адміністративні видатки страхової організації. Відзначимо, що за всіх
однакових умов, розмір довічної пенсії буде різним залежно від обраного виду
довічної пенсії та розміру адміністративних видатків, які визначаються
страховою організацією. Тому при запровадженні Накопичувального пенсійного
фонду може постати питання про необхідність державного регулювання методології
розрахунку величини дозволених адміністративних видатків страхових організацій,
які впливають на підрахунок розміру довічних пенсій.

У разі, якщо сума накопичених у Накопичувальному фонді
коштів, належних його учаснику на момент набуття права на пенсію, не досягатиме
мінімальної суми коштів, яка необхідна для оплати довічної пенсії (ануїтету),
то особа матиме право на отримання одноразової виплати (стаття 56 Закону).
Розмір мінімальної суми коштів, яка може виплачуватись одноразово, визначається
Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Одноразова
пенсійна виплата здійснюватиметься на вимогу застрахованої особи і у разі
виїзду її за кордон на постійне місце проживання.

За рахунок коштів Накопичувального пенсійного фонду також
виплачується пенсійна виплата у разі визнання особи інвалідом. Якщо учасник
цього фонду визнаний інвалідом І або II групи і набуває права на пенсію по
інвалідності, то він може за своїм вибором отримати належні йому пенсійні
кошти, акумульовані в Накопичувальному фонді, у вигляді одноразової виплати
(якщо суми коштів не вистачає для оплати договору страхування довічної пенсії)
або ж залишити ці кошти у Накопичувальному фонді та використати їх на оплату
договору страхування довічної пенсії після досягнення пенсійного віку (стаття
56 Закону).

Якщо ж особа визнана інвалідом III групи, то належні цій
застрахованій особі пенсійні кошти будуть залишатись у Накопичувальному фонді
до досягнення цією особою пенсійного віку та можуть бути використані на оплату
договору страхування довічної пенсії, а у разі недостатності їх для оплати
такого договору – на отримання одноразової виплати.