Політична і державна влада

Тема 3. Держава і політична система суспільства

1. Політична і
державна влада. Поняття та структура політичної системи суспільства

Питання про владу, про пошук ефективної,
оптимальної форми її організації відносяться до категорії вічних питань, що так
чи інакше супроводжують людський розвиток протягом його всесвітньої історії.

У різних життєвих ситуаціях поняття
«влада» набуває специфічного змісту. У загальному вигляді влада – це здатність одного
суб’єкта нав’язувати свою волю іншим суб’єктам. Таким чином, влада – це здатність і можливість здійснювати свою
волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою різних засобів (авторитету,
права, примусу). Автори політологічного словника зазначають, що влада – це організаційний
аспект і функціонально-специфічне начало втілення вольових рішень (економічна, політична,
державна, духовна, сімейна, соціальна).

У цьому контексті визначаються
основні соціальні функції влади в політичній системі:

– інтегративна, тобто об’єднання всіх соціальних сил, політичних, матеріальних
та інтелектуальних ресурсів і підпорядкування їх політичним, суспільно важливим
цілям;

– мотивувальна – формування мотивів політичної діяльності, підпорядкування
їм інших мотивів та інтересів;

– соціального контролю – забезпечення належного контролю з метою підтримання
легітимності держави;

– регулятивна – спрямування волі суб’єктів політичних відносин на створення
політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства;

– об’єднувальна (консолідуюча) – політичне та юридичне забезпечення участі
у формуванні та функціонуванні органів усіх інститутів політичної системи;

– примусова – підтримання існуючого правопорядку та політичного ладу,
дотримання політичних і правових норм;

– стабілізуюча – сприяння стійкому розвитку суспільства та всіх структур
його політичної системи.

З метою визначення спільних і
відмінних характеристик політичної та державної влади, необхідно проаналізувати
погляди вчених, які обґрунтовуються в юридичній літературі. Так, політичній
владі притаманні такі ознаки:

– можливість легального використання сили; верховенство,
обов’язковість її рішень для будь-якої іншої влади; публічність, тобто всезагальність
та безособовість, що є виразом не приватної, особистої, а всезагальної волі; моноцентричність
та ієрархічність центрів прийняття рішень; багатоманітність ресурсів і методів здійснення
влади (від насильства, примусу, покарання до заохочення й переконання, від контролю
й управління до суперництва та співробітництва); легітимність влади як виправдання
застосування сили та обмеження свободи, коли громадяни визнають правомірність існуючого
політичного порядку;

– належить політичним об’єднанням; має коаліційний
зміст, що відображає симбіоз декількох соціально однорідних політичних організацій;
має загальнополітичний рівень, що являє собою результат політичного консенсусу,
що досягнутий в процесі суперництва та співробітництва різноманітних політичних
сил;

– здатність і можливість втілювати у життя певні політичні
погляди, положення та цілі, а також використовувати механізм держави для їх реалізації;

– вплив та управління суспільними справами суб’єктами
політики (політичні партії, громадські рухи тощо) незалежно від того, чи знаходяться
вони на чолі державної влади або перебувають в опозиції.

У свою чергу для державної
влади характерні такі ознаки:

– у кожній країні існує лише одна державна влада, а
кількість інших різновидів соціальної влади – необмежено; державна влада поширюється
на всіх членів суспільства; тільки державна влада може вирішувати загальносуспільні
справи; має у своєму розпорядженні механізм держави для здійснення функцій і завдань
держави; лиже державна влада встановлює загальнообов’язкові правила поведінки; має
незалежність, повноту та неподільність влади.

– поширюється на всіх членів суспільства; може розв’язати
загальносуспільні проблеми; має у своєму розпорядженні специфічний апарат (механізм)
для здійснення своїх завдань і функцій; встановлює формально обов’язкові для всього
населення загальні правила поведінки – правові норми; характеризується суверенністю
(суверенітетом), тобто верховенством, повнотою, неподільністю, самостійністю, формальною
незалежністю від влади будь-якої організації (або особи) як у даній країні, так
і за її межами;

– має офіційний характер, що регламентований Конституцією
та чинними законами; має структурований апарат влади, тобто наявність спеціально
створених та взаємодіючих інститутів влади; характеризується загальнообов’язковістю
її рішень; має право на офіційне використання спецслужб; наділена можливістю відміняти
рішення недержавних політичних організацій; характеризується рядом виключних прав,
наприклад, право збирати податки;

– здійснюється уповноваженими органами держави; поширюється
на всіх громадян держави; має право приймати загальнообов’язкові правила; забезпечується
авторитетом; може застосовувати засоби переконання та примусу;

– має примусовий характер; може застосовувати засоби
примусу від імені всього суспільства; здійснюється на засадах розподілу на законодавчу,
виконавчу та судову влади; має чітко визначену інституційну структуру; здійснюється
у чітко регламентованих процедурних формах, що встановлені нормативно-правовими
актами.

Cеред спільних
рис політичної
влади та державної влади можна виокремити ті ознаки, які найбільш відображають
їх природу і сутність, а також збігаються
у змісті:

– мають соціальний характер і реалізуються у відносинах
між членами суспільства;

– походять від певних суб’єктів, що є носіями відповідного
виду влади;

– здійснюються спеціальним апаратом та за допомогою
системи спеціальних засобів (право, авторитет, переконання, традиції, примус тощо);

– засновуються на певних правилах, які закріплені за
допомогою соціальних норм (політичних, правових);

– мають публічний характер, що визначає їх відкритий
характер впливу на певну частину або на все суспільство шляхом поширення волевиявлення
владарюючих суб’єктів;

– направлені на регулювання поведінки суб’єктів соціальних
відносин.

Таким чином, систематизуючи проаналізовані погляди вчених щодо співвідношення політичної та державної влади, можна охарактеризувати їх відмінні риси:

– державна
влада має класовий характер, що відображає волевиявлення владарюючого прошарку суспільства; політична
влада має суспільний характер і не обмежується інтересами одного класу;

– державна влада здійснюється
від імені всього народу держави, а політична влада здійснюється від імені частини суспільства, яка підтримує відповідні політичні ідеї;

– державна влада здійснюється
уповноваженими суб’єктами – органами держави,
а політична влада – політичними суб’єктами або всім колективом, що є прихильниками відповідних політичних ідей;

– державна
влада здійснюється за допомогою переконання або примусу, а політична влада застосовує непримусові
засоби здійснення;

– державна влада надає можливість
приймати загальнообов’язкові рішення шляхом
формування системи законодавства, політична влада встановлює правила поведінки, що мають соціальний характер і забезпечуються
засобами авторитету влади та переконання.

Таким чином, можна підсумувати, що політична та державна влада мають взаємопов’язаний
характер, що зумовлено наявністю:

1) спільних рис, оскільки політична влада та державна влада мають спільну природу, сутність і націленість;

2) відмінних рис, оскільки політична влада та державна
влада здійснюються різноманітними суб’єктами,
а у процесі реалізації використовують різноманітні
методи та засоби, обумовлені характером розвитку держави та політичної системи суспільства.

Щодо поняття “політична система суспільства”,
то необхідно зазначити, що в юридичній літературі даний термін визначається по-різному,
але всі точки зору з цього приводу можна звести до двох основних напрямів: широке
і вузьке розуміння політичної системи як суспільного явища.

Політична система суспільства (вузьке розуміння) – це сукупність суб’єктів, що беруть участь у реалізації
політичної влади, тобто в управлінні справами суспільства.

Політична система суспільства (широке розуміння) – це сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів,
пов’язаних з відносинами, що виникають з приводу здійснення політичної влади. Отже, такий підхід до розуміння
політичної системи охоплює всю систему функціонуючих в суспільстві інститутів, організацій,
установ, громадян (осіб), а також механізми керівництва і управління, за допомогою
яких здійснюється політична влада.

Політична система суспільства характеризується властивими
їй ознаками, які відрізняють її від економічної, соціальної, правової та інших систем
суспільства. До них належать:

– забезпечення формування та здійснення політичної влади;

– постійна взаємодія з іншими системами суспільства (соціальна, економічна,
культурна тощо);

– є найбільш інституціоналізованою системою;

– прагнення до стабільності та динамізму.

Пропонується у науковій літературі наступна класифікація
функцій політичної системи:

– інтегративна – об’єднання всіх соціальних сил для вирішення політичних завдань;

– мотивувальна – створення мотивів політичної діяльності, використання заохочувальних засобів,
що спонукають до участі у політичному житті суспільства;

– контрольна – нагляд за здійсненням політичних завдань, за поведінкою суб’єктів політичної системи,
корегування їх дій, оцінка їх діяльності;

– репресивна – здійснення примусових заходів відносно окремих соціальних суб’єктів щодо додержання
встановленого правом режиму державно-політичного життя, застосування засобів юридичної
та політичної відповідальності;

– стабілізаційна – забезпечення розвитку суспільних відносин згідно основних ідей політичного режиму,
що встановлені переважаючою частиною населення.

Елементами політичної системи суспільства (виходячи
із широко розуміння цього терміну) є:

1) суб’єкти (носії) політики;

2) політичні норми та принципи;

3) політичні відносини (стосунки);

4) політична культура, політична свідомість (політична ідеологія та психологія);

5) політична діяльність.

При системному вивченні цих елементів ми можемо зробити
висновок, що вони передбачають існування і функціонування п’яти основних аспектів
політичної системи:

1) інституціональної (організації, установи);

2) регулятивної (норми та принципи);

3) функціональної (політичні функції, політичний процес та режим);

4) ідеологічної (політичні погляди, політична свідомість та культура);