Систематизація законодавства

3. Систематизація законодавства

Необхідність систематизації обумовлена
тим, що постійно йде процес видання нових нормативно – правових актів, з часом деякі
акти фактично втрачають силу, застарівають, накопичуються
суперечності між юридичними розпорядженнями і т.п.

Нормативно-правові акти створюються
різними правотворчими органами держави. Вони мають різну юридичну силу, час дії,
розповсюджуються на різних суб’єктів, діють на різному територіальному просторі.

У зв’язку з цим між ними з часом
з’являються протиріччя. Для подолання цієї ситуації та збереження правового регулювання
і існує систематизація НПА, метою якої є приведення нормативно – правового регулювання в інструмент,
що забезпечує нормальне функціонування суспільного життя.

Систематизація – це діяльність по впорядкуванню
і вдосконаленню нормативного матеріалу шляхом його зовнішньої і внутрішньої обробки
з метою підтримки системності законодавства і забезпечення суб’єктів права необхідною
нормативно-правовою інформацією.

Сучасна юриспруденція знає і використовує
в основному три види (способи) систематизації
– інкорпорацію, консолідацію і кодифікацію.

I) Кодифікація – це діяльність правотворчих органів
держави по створенню нового, систематизованого
НПА, яка здійснюється шляхом глибокої та всебічної переробки діючого законодавства та внесення в нього суттєвих змін.

В процесі кодифікації в проект
НПА, який створюється, включаються діючі норми права, що не втратили свого значення,
та норми, які створені і вносять якісні зміни в регулювання певної галузі суспільних
відносин.

Кодифікація – це форма правотворчості
та вдосконалення законодавства по суті.

Поєднання в кодифікації упорядкування
законодавства і його оновлення дозволяє розглядати її як найбільш досконалу, вищу
форму правотворчості.

Кодифікація законодавства є найбільш складною та досконалою
формою систематизації законодавства. Прийнято розрізняти наступні види кодифікації:

• всезагальну – створення
  узагальнених кодифікаційних актів по основним галузям законодавства;
• галузеву – передбачає об’єднання правових норм певної галузі
  права в суворо встановленому порядку ( цивільний кодекс, кримінальний кодекс і т.і.);
• спеціальна (комплексна) – передбачає об’єднання правових норм не по галузям, а по принципу регулювання значної
  сукупності суспільних відносин в сфері державної діяльності, галузі господарства
  (повітряний кодекс, кодекс торгового мореплавства, лісовий кодекс, митний кодекс,
  податковий кодекс).

Кодифіковані акти можуть зовнішньо
виражатися у різних формах.

За обсягом розрізняють кодифікацію:

• кодекс – найбільш розповсюджений вид кодифікації,
  діючий в основних сферах суспільного життя, які потребують правової впорядкованості.
• положення – цекодифікаційні акти спеціальної дії, які можуть видаватися не
  тільки законодавчими, а й іншими органами, наприклад урядом;
• основи законодавства – виступають як нормативно – правова база для кодифікаційної
  діяльності суб’єктів федерації. Основи законодавства звичайно очолюють ті чи інші
  галузі або інститути права;
• статути – це комплексні нормативні акти,
  що регулюють правове становище певних органів і організацій або ту чи іншу сферу
  державної діяльності (статут залізничних доріг).

II) Інкорпорація – це така форма систематизації, коли нормативні акти певного рівня об’єднуються
повністю або частково у різного роду збірники чи зібрання в певному порядку (наприклад,
хронологічному, алфавітному або системно – предметному).

Особливість інкорпорації полягає
в тому, що будь – які зміни у зміст актів, поміщених в збірники, звичайно, не вносяться
і зміст правового регулювання по суті лишається незмінним. Разом з тим, форма викладу
змісту нормативних актів інколи зазнає певних, досить суттєвих змін, оскільки інкорпорація
не являє собою простого відтворення актів у їх первинній редакції.

Звичайно у збірниках чинних нормативних
актів тексти останніх друкуються з урахуванням наступних офіційних змін і доповнень.
Крім того, у процесі інкорпорації з тексту актів, вміщених в збірник, вилучаються
глави, статті, окремі абзаци визнані такими, що втратили силу.

Поділ інкорпорації на окремі види
можна проводити за різними підставами:

Залежно від юридичної сили (збірників і зібрань) інкорпорація поділяється на:

Офіційна інкорпорація – це впорядкування правових норм шляхом видання компетентними
органами збірників діючих НПА. Офіційна інкорпорація – здійснюється від імені і
за дорученням або з дозволу правового органу, який затверджує або іншим чином офіційно
схвалює підготовлені зібрання.

Існує два види офіційної інкорпорації:

а) хронологічна інкорпорація –
це така форма систематизації, при якій впорядкування НПА здійснюється за часом їх
опублікування та вступу в законну силу. В хронологічному порядку видаються акти
законодавчої та виконавчої влади в спеціальних офіційних виданнях. Кожний акт при
цьому має свій номер, назву, рік, місяць та день видання, а також номер статті;

б) систематична інкорпорація –
представляє собою впорядкування діючих НПА за предметною ознакою, тобто по галузям
права, їх інститутам, сферою державної діяльності. В систематизованих збірниках
чи зібраннях законодавства нормативний матеріал розподіляється за видами чи сферам
правового регулювання (державному будівництву, фінансам, освіті, обороні, кримінальній
відповідальності і т.і.);

Неофіційна інкорпорація – це зовнішня обробка законодавства, яка здійснюється
організаціями чи окремими громадянами (учбовими закладами, відомствами, вченими
та практиками) без спеціальних на те повноважень правотворчих органів. Це можуть
бути збірники трудового чи житлового законодавства, довідники для правоохоронців,
військовослужбовців, геологів і т.і;

Напівофіційна інкорпорація – це видання зібрань і збірників законодавства за дорученням правотворчого
органу (органів) спеціально уповноваженим на те органом (наприклад Міністерством
юстиції), причому правотворчий орган офіційно не затверджує і не схвалює таке зібрання,
і тому тексти розміщених у них актів не набувають офіційного характеру.

III) Консолідація – це така форма систематизації, при якій відбувається об’єднання значної кількості
НПА, які діють в одній і тій же галузі суспільних відносин, в єдиний узагальнений
НПА без зміни змісту.

Такий акт затверджується правотворчим
органом в якості нового, а старі акти визнаються такими, що втратили силу. Зрозуміло,
що об’єднанню підлягають приписи однакової юридичної сили.

Особливість консолідації полягає в тому, що вона містить
в собі деякі риси кодифікації і інкорпорації. Консолідований акт є узагальненим
НПА – і це поєднує його формально з кодифікацією; а той факт, що він не вносить
нічого нового регулювання суспільних відносин – наближає його до інкорпорації.

Консолідація використовується там, де відсутня
необхідність чи можливість кодифікації.