Процес правозастосування та його стадії

2. Процес правозастосування та його стадії

Застосування норм
права як процес, як послідовність здійс­нення дій дає можливість вести мову про
наявність відповідних стадій, а саме:

1) встановлення фактичних обставин справи;

2) вибір норми права і юридична кваліфікація
справи;

3) перевірка і тлумачення норм права;

4) винесення рішення і доведення його до зацікавлених
осіб та організацій;

5) контрольно-виконавча стадія.

Необхідно зазначити,
що окремі стадії застосування норм права не завжди відокремлюються одна від одної
в чітко вираже­них межах. Їх виділяють швидше з теоретичною метою, тобто з метою
найбільш поглибленого аналізу і вивчення. Щодо практи­чної діяльності, то відповідні
стадії переплітаються і взаємозумовлюють одна одну.

3. Правозастосовчий акт: поняття, ознаки, види

Одним із важливих важелів реалізації норм
права є акти правозастосування, що приймаються державними органами та посадовими
особами в результаті розгляду конкретних справ та у межах нормативно-правових актів.
Саме акти правозастосування визначають ступінь реальності права, його дієвість та
ефективність, адже жодна із юридично значущих життєвих ситуацій не може бути вирішена
лише за допомогою положень закону, що мають загальний, неперсоніфікований характер.
Хоча і неможливо недооцінювати значення правових норм і принципів, що забезпечують
єдність і системність правового впливу, однак вказані правові норми і принципи потребують
конкретизації за допомогою спеціальних актів – документів відповідно до особливостей
певної ситуації та конкретних суб’єктів.

Кожний правовий принцип,
кожна правова норма – це перш за все вказівка на певне коло прав та обов’язків,
якими наділені у реальному житті громадяни, їх об’єднання та організації. По суті,
мова йде про відповідні стандарти поведінки, якими люди повинні керуватися у конкретних
типових ситуаціях. Це надає суспільним відносинам необхідного рівня упорядкованості,
забезпечує збалансоване поєднання різноманітних інтересів та цілей. Однак, норми
права як загальнообов’язкові правила поведінки не можуть відобразити все розмаїття
фактичних життєвих обставин, зокрема, конкретних об’єктів правового впливу. Поширення дії правової норми на конкретний життєвий
випадок та конкретних суб’єктів забезпечується за допомогою актів правозастосування,
які враховують згадані антагоністичні інтереси та цілі у процесі індивідуального
правового регулювання.

У цьому аспекті акти правозастосування:

1) забезпечують реалізацію
(застосування) норм права;

2) визначають індивідуальну
міру можливої та необхідної поведінки суб’єктів у конкретних правових відносинах;

3) забезпечують захист
суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків сторін у правовідносинах.

Основними ознаками актів застосування права
є:

По-перше, акт застосування права – це рішення у конкретній
справі офіційного компетентного органа, який держава уповноважила на реалізацію
права у визначених сферах суспільних відносин (це офіційний акт компетентного суб’єкта,
що уособлює його однобічне волевиявлення і виражає волю держави).

По-друге, акт застосування права містить державно-владне
веління, обов’язкове для дотримання і виконання усіма, кому воно адресовано, і забезпечуване
силою держави (він має юридичну силу й забезпечується відповідними засобами державного
примусу).

По-третє, акт застосування права має визначену, встановлену
законом форму (він видається у певній формі й у передбаченому законом порядку (процедурі)).

По-четверте, акт застосування права націлений на індивідуальне
регулювання суспільних відносин. У ньому строго індивідуалізуються (персоніфікуються)
суб’єктивні права і юридичні обов’язки конкретних осіб виходячи з визначеної життєвої
ситуації. Акт застосування прав регулює не вид суспільних відносин, а одиничний,
конкретний прояв правових відносин (він завжди містить індивідуально-конкретне,
державно-владне веління (розпорядження) щодо вирішення конкретної справи). Це означає,
що його приписи стосуються індивідуально конкретно визначених суб’єктів.

По-п’яте, акт застосування права здатний відігравати
роль юридичного факту, тобто на його підставі можуть виникати, змінюватись і припинятись
правовідносини.

З вищевикладеного
можна зробити висновок, що акти застосування норм права виступають як один із засобів
державного управління і, одночасно, як засіб вирішення конкретних юридичних справ
– вони виконують функцію індивідуального регулювання поведінки суб’єктів у конкретних
правових відносинах. Основною відмінністю
актів застосування норм права від нормативно-правових актів є те, що нормативні
акти містять норми права, тобто приписи, що адресовані невизначеному колу осіб і
для них характерні формулювання типу: “Прокурор зобов’язаний розглянути…” і т.
ін., а правозастосовчі акти містять індивідуальні
приписи, адресовані персонально до зазначених у них осіб та організацій. Тобто
нормативні акти характеризуються можливістю неодноразової їх реалізації, а акти
застосування щодо конкретного життєвого випадку мають одноразову чинність.

Нормативно-правовий
акт носить загальний характер, регулює визначений вид суспільних відносин, звернений
до багатьох осіб, діє доти, поки його не скасують. Акт застосування права носить
індивідуальний характер, регулює конкретні суспільні відносини, звернений до конкретних

осіб, його дія поширюється на конкретний
випадок. Крім того, нормативно-правовий акт встановлює, змінює чи скасовує норми
права, будучи загальною нормативною основою правового регулювання. Акт застосування
права цього робити не може. Він втілює, реалізує загальні розпорядження нормативного
акта в життя, виступаючи необхідним засобом переведення загальнообов’язкових нормативних
приписів у сферу конкретних життєвих ситуацій і стосовно до конкретних людей. Наприклад,
закріплене у статті 47 Конституції України (нормативному акті) право громадян, які
потребують соціального захисту, на безоплатне одержання житла перетворюється в конкретне
право, переходить з потенційного права в реальне тільки за допомогою акту застосування
права – рішення відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування
про виділення квартири і видачі на неї ордера.

Акти застосування права мають наступні загальні риси
з нормативно-право­вими актами:

а) є як правило письмовими
актами – документами;

б) приймаються компетентним
суб’єктом;

в) приймаються за
формою і в порядку, встановленому законом;

г) володіють юридичною
силою (породжують правові наслідки, захищаються державою);

д) є обов’язковими
для виконання адресатом (адресатами).

Таким чином, акти застосування права характеризуються наступними
ознаками, що визначають їх особливий характер та самостійне значення, виділяють
з поміж системи правових актів, а саме:

– наявність
певної юридичної сили, що залежить від місця статусу норми, на підставі якої прийнято
акт, а також характеру владної компетенції органу, що прийняв акт;

– поширення
дії акту на конкретну життєву ситуацію (випадок), що