Правове регулювання: поняття, способи, методи, типи, принципи, предмет

2. Правове
регулювання: поняття, способи, методи, типи, принципи, предмет

Правове регулювання –
це здійснюване громадянським суспільством або державою за допомогою правових засобів
упорядкування, охорона та розвиток суспільних відносин.

Ознаки правового регулювання:

– є
різновидом соціального регулювання;

– здійснюється
громадянським суспільством або державою;

– має
нормативно-результативний характер – здійснюється за допомогою цілісної системи
правових засобів, що забезпечують втілення в життя норм права для досягнення необхідної
мети (результату);

– має
організаційний характер – за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами
набувають певної правової форми (в нормах права закріплюється міра можливої або
належної поведінки)

– має
цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод, законних інтересів
суб’єктів права;

– має
конкретний характер – завжди пов’язане з реальними (конкретними) відносинами.

Предмет правового регулювання – це конкретні вольові суспільні відносини, що
регулюються правом чи об’єктивно потребують правового регулювання.

Властивості предмету
правового регулювання:

– суспільні відносини мають вольовий характер, тобто право регламентує лише
свідомі та вольові дії людей (психічно хворі, обмежені в дієздатності особи, люди
під гіпнозом не можуть усвідомлювати свої дії, а тому їх поведінка не може регулюватися
нормами права);

– право регулює лише ті суспільні відносини, що об’єктивно потребують регуляції
та можуть бути об’єктом такого регулювання;

– право регулює найбільш важливі суспільні відносини, що мають значення для
всіх суб’єктів правовідносин.

Правове регулювання
охоплює:

– специфічну діяльність
держави(її нормотворчих органів) або громадянського суспільства, пов’язану з виробленням
норм права і з визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості. У цьому аспекті
змістом правового регулювання охоплюється різноманітна діяльність нормотворчих органів
держави, пов’язана з вибором типу, методів, способів регламентації, визначенням
співвідношення нормативних та індивідуальних засобів регулювання, що об’єктивно
необхідні у певних соціально-економічних і політичних умовах для забезпечення нормального
функціонування громадянського суспільства, його інститутів, організації життєдіяльності
людей на цивілізованих засадах;

– діяльність безпосередніх
учасників суспільних відносин, спрямовану на пошук і використання засобів
юридичного регулювання, для узгодження своєї поведінки з нормами права (їх принципами,
цілями, призначенням). Це обумовлює необхідність врахування специфіки духовно-культурної
сфери, зокрема національні та релігійні особливості учасників правовідносин.

Метод правового регулювання – це сукупність
способів і прийомів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного
виду.

В юридичній
літературі, зазвичай, виділяють такі основні
методи правового регулювання:

– централізоване регулювання
(метод субординації або імперативний метод) – впорядкування
здійснюється зверху до низу на владно-імперативних засадах (найчастіше цей метод
використовується в адміністративному праві). Засобами централізованого регулювання
є нормативно-правові акти (закони та підзаконні нормативно-правові акти). Він передбачає
встановлення заборон, обов’язків, покарань;

– децентралізоване регулювання
(метод координації або диспозитивний метод) – на хід
і процес такого регулювання впливають учасники правових відносин шляхом укладання
договорів, здійснення односторонніх правомірних юридичних дій (найчастіше цей метод
використовується в цивільному праві). Головним засобом децентралізованого регулювання
є індивідуальні акти.

Способи або ж шляхи
регулювання відносин державою розкривають специфіку методів регулювання і отримують
свій особливий вираз в нормах права.

Способи правового
регулювання:

– дозвіл – це надання особі права на її власні активні дії (роби,
як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою
цього способу може бути будь-яка норма права, що надає суб’єкту право на одержання
тих чи інших благ;

– зобов’язання (веління) –
покладання на особу обов’язку активної поведінки (роби тільки так);

– заборона – це покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення
дій певного роду (тільки так не роби).

У правовому регулюванні використовуються різноманітні
комбінації цих способів. На основі норм права, що містять зобов’язання складаються
правовідносини активного типу, а на основі норм, що містять заборону – правовідносини
пасивного типу, а на підставі норм, що містять дозвіл – як активного, так і пасивного
типу. При централізованому регулюванні привалюють заборона та зобов’язання, а при
децентралізованому – дозвіл.

Трьом способам правового регулювання (дозволу,
зобов’язанню, забороні) відповідають безпосередні форми реалізації норм права:
використання, виконання, дотримання.

Тип правового
регулювання – це особливий
порядок правового регулювання, що виражається в певному поєднанні способів для задоволення
інтересів суб’єкта права.

Види типів правового
регулювання:

– загальнодозвільний – ґрунтується на загальному дозволі, в межах
якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Базується на принципі
– дозволено все, що прямо не заборонено законом. У контексті цього типу виникають
цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (особа має право укладати
будь-які угоди, на власний розсуд, за винятком тих заборон, що передбачені в законі);

– загальнозабороняючий – ґрунтується на загальній забороні, в межах якої закон встановлює
конкретні дозволи. Базується на принципі – заборонено все, що прямо не дозволено
законом (дозволено тільки те, що прямо передбачено законом). За цим типом встановлюються
правові статуси та функції державних службовців, посадових осіб тощо.