Превентивна дипломатія

Превентивна дипломатія

У сучасному розумінні концепція превентивної дипломатії виникла та розвинулась у рамках системи ООН. Уперше згадану ідею озвучив Генеральний секретар ООН Даґ Гаммаршельд під час XV сесії Генеральної асамблеї у 1960 році. Це відбулось у період глобального протистояння двох політичних систем світу, коли фактично блокувалися механізми забезпечення колективної безпеки, закріплені в Статуті ООН. У той час превентивна дипломатія ще не усвідомлювалась як повноцінний інструмент із підтримання миру та безпеки у світі. Це була лише певна ідея з метою попередження розростання локальних конфліктів, унеможливлення втручання в такі конфлікти з боку США та СРСР. Передбачалося, що вказаний підхід мав допомогти стримувати розростання “холодної війни”, а також позитивно вплинути на авторитет ООН щодо врегулювання конфліктів.

Сам термін “превентивна дипломатія” є похідним від англійського “to prevent”, тобто “попереджати”.

Превентивна дипломатія – дії спрямовані на те щоб не допустити перехід існуючих суперечок у конфлікт та обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення.

Превентивна дипломатія включає:

1. заходи по зміцненню довіри (обмін військовими місіями; створення регіональних та субрегіональних центрів контролю за угодами сфери озброєння, проведення консультацій під егідою генсека)

2. виявлення фактів (збір та аналіз інформації щодо територій, конфліктогенних за своїм характером)

3. раннє попередження (синтез політичних показників з інформацією системи раннього попередження екологічних та стихійних лих, загрози голоду тощо)

4. превентивне розгортання (заходи по розміщенню збройних контингентів під командуванням ООН в проміжок часу, що передує початку конфлікту)

5. демілітаризовані зони

Превентивними засобами в широкому розумінні можна назвати такі методи підтримання миру та безпеки, як протест, санкції, контроль над роззброєнням тощо.