Комунікативні складові політичного рішення

Олійник
М.О.

аспірант
кафедри політичних наук

ДЗ
«Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.
Ушинського»

КОМУНІКАТИВНІ
СКЛАДОВІ ПОЛІТИЧНОГО РІШЕННЯ

У
сучасному політичному просторі під впливом процесів глобалізації та становлення
інформаційного суспільства особливого значення набуває комунікативний аспект
взаємодії влади та громадян у прийнятті та реалізації політичного рішення.

При
цьому слід враховувати специфічні умови перехідного періоду в Україні. Вони
обумовлені не лише транзитом від індустріального до постіндустріального
(інформаційного) суспільства, а і від посткомунізму до консолідованої
демократії.

На
думку українських авторів О. Радченка та С. Погорелого «Природа транзитивного
суспільства вимагає не механічного запозичення технологій соціального й
політичного управління, розроблених у сучасному демократичному соціумі, або їх
адаптації до національних, культурно-історичних особливостей нашого суспільства,
а вироблення специфічної, багато в чому унікальної, системи політичних і
соціальних технологій. Ефективність і результати здійснення соціально-політичних
реформ багато в чому безпосередньо залежать від вирішення цього теоретичного і
практичного завдання» [Радченко О. Політичні технології взаємодії органів
державної влади та суспільства / Радченко О., Погорелий С. // Актуальні
проблеми державного управління [Електронний ресурс]. – 2011. – № 1(39). – Режим
доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Apdu/2011_1/doc/4/02.pdf].

Дослідженню
комунікативних аспектів взаємодії влади та суспільства у процесі прийняття
політичного рішення присвячено роботи таких зарубіжних та вітчизняних авторів,
як Г. Лассуел, Г. Саймон, Ч. Ліндблюм, Д. Істон, В. Бакуменко, В. Бебик, А.
Дегтярьов, Б. Краснов, І. Кресіна, В. Лісничий, Ю. Мірошниченко, С. Наумкіна,
О. Радченко, Р. Павленко, С. Погорелий, Г. Почепцов, В. Ребкало, О. Соловйов,
В. Тертичка, О. Шаян, Д. Яковлев та ін.

Сфера
застосування політичних рішень поширюється на усе суспільство, охоплює усі
суспільні відносини, а його ефективність та результативність залежать не лише
від функціонування інститутів влади, а й від існування розвиненої мережі
політичних комунікацій, активної позиції громадських організацій та окремих
громадян, наявності розвиненого громадянського суспільства.

Формування
політичного рішення виступає як процес, що розробляється і реалізується у
вертикальному та горизонтальному вимірах. До першого варто віднести діяльність
органів державної влади (процедурність, організацію, системність), а до другого
– взаємодію інституцій громадянського суспільства, формування громадської
думки. Вертикальна складова процесу прийняття політичного рішення
відзеркалюється у таких характеристиках, як когерентність, ієрархічність та
інструментальність.

На
думку автралійського автора Г. Колбеча, будь-яка організована дія у політичному
просторі, у тому числі – прийняття політичного рішення має такі характеристики,
як когерентність, ієрархія й інструментальність.

Когерентність
означає, що «всі окремі дії узгоджуються між собою, що вони утворюють частину
організованого цілого, єдину систему, і політика має справу з тим, яким є (чи
має бути) управілння цією системою», демократичне управління потребує ієрархії
для здійснення політики та реалізації політичного рішення повноважними для
цього інститутами: «Політику вважають визначенням на основі наданих повноважень
того, що робитиметься в конкретній сфері, тож зрозуміло, що не можна мати різні
повноважні органи, кожен з яких діятиме згідно зі своїми принципами, будь-то
різні відділи однієї організації в межах широкої мережі, яку називають «урядом»
[Колбеч Г. К. Політика: основні концепції в суспільних науках / Колбеч Г. К.;
пер. з англ. О. Дем’янчука. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – с. 17].

Нарешті,
інструментальність полягає у тому, що рішення сприяє досягненню визначених
політичних цілей: «політика уявляється як процес досягнення конкретних цілей. З
цієї точки зору має існувати певний публічний порядок, який дає змогу визначати
й вирішувати проблеми. Ці проблеми можуть формулюватися дуже широко (проблема
безробіття серед молоді) або конкретніше (проблема навчального плану для
перепідготовки людей старшого віку), вони можуть змінюватися у часі й просторі,
а цілі можуть встановлюватися більш чи менш чітко, і все ж політика
розглядається з точки зору проблем і їх вирішення» [Колбеч Г. К. Політика:
основні концепції в суспільних науках / Колбеч Г. К.; пер. з англ. О.
Дем’янчука. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – с. 17].

У
цьому полягає важливість розгляду комунікативного аспекту політичного рішення:
горизонтальний вимір стосується взаємозв’язків між учасниками з різних організацій
у процесі прийняття політичного рішення – тобто поза вертикаллю ієрархічних
повноважень.

Таким
чином, комунікативний аспект політичного рішення, яке формується у процесі
взаємодії влади та суспільства, незалежно від того, який інститут державної
влади стоїть за тим чи іншим рішенням, реалізується у вертикальному та
горизонтальному вимірах. Політичні рішення у сучасному світі охоплюють не лише
діяльність державних інститутів, а включають інші сегменти соціального
простору, зокрема – громадські організації, мас-медіа, політичні партії та
політичних лідерів.