Громадянська війна

Громадянська війна

У середині XIX ст. США, що складалися із 31 штату, були прикладом перемоги демократії та швидкого матеріального прогресу: невпинно зростала промисловість на Сході, міцніло сільське господарство на Заході й Півдні, золоті копальні Каліфорнії постачали золото для торгівлі, країна вкрилася мережею залізниць, шосе та пароплавних шляхів сполучень.

Прискореному прогресу і гармонії американського суспільства загрожувала небезпека територіального конфлікту. Нова Англія та середні Атлантичні штати були головними центрами промисловості та торгівлі.

Конфлікт між Північчю та Півднем наростав. Південні плантатори звинувачували північних бізнесменів і підприємців у тому, що завдяки торгівлі бавовною, яку вони здійснювали, зміцнюється економіка північно-східних штатів, а їх звинувачували у тому, що причиною промислового занепаду Півдня є рабство. Темношкірі раби південних штатів становили половину їх населення, а в інших штатах – лише незначну частку. Захисники рабства заявляли, що відносини між рабовласниками та рабами гуманніші, ніж між підприємцями та робітниками.

Усе більше прихильників здобувала Республіканська партія, яка виступала проти рабства й гуртувала навколо себе всіх незадоволених. Незабаром лідером республіканців став А. Лінкольн.

Авраам Лінкольн (1809-1865)- громадський і політичний діяч, президент США (1861 -1865), який увійшов в історію як людина, що змогла запобігти розпаду США та ліквідувати рабство. Як непримиренний противник рабства очолив війну північних штатів проти рабовласницького Півдня за збереження єдності США. 8 листопада 1864р. обраний президентом США на другий термін. Загинув від рук убивці 15 квітня 1865р.

Лінкольн був противником рабства. “Я ненавиджу рабство, тому, що рабство само по собі жахливо несправедливе“, – говорив Лінкольн. У1854 р. у промові в м. Пеорія (Іллінойс) він закликав до поступового знищення рабства. Однак ще страшнішим за поширення рабства він вважав розпад країни.

На президентських виборах 6 листопада 1860 р. Лінкольна обрали президентом США. Як тільки підсумки виборів стали відомими, штат Південна Кароліна заявив про вихід із союзу і про припинення існування держави “Сполучені Штати Америки”. Інші південні штати зробили те саме і 4 лютого 1861 р. сформували Конфедеративні Штати Америки зі столицею в Річмонді. Президентом обрали Джефферсона Девіса.

4 березня 1861 р. президент Лінкольн склав присягу і у вступній промові відмовився визнати розкол країни, розцінивши дії південних штатів як “юридично неправомірні” і закликав до відновлення попередніх обов’язків щодо союзу. Однак рабовласники Півдня не почули закликів президента і 12 квітня 1861 р. напали на федеральний форт Самстер у бухті Чарльстон (Південна Кароліна). Нечисленний гарнізон склав зброю і спустив прапор США. Через два дня Лінкольн оголосив Конфедеративні Штати в стані заколоту і закликав громадян захистити єдність країни. До лав армії записалося 75 тис. добровольців. Це стало початком Громадянської війни 1861-1865 рр.

Агресивні кола Півдня мріяли про перетворення США на єдину рабовласницьку державу. Водночас їх влаштовувало і створення самостійної держави. Правлячі кола Півночі виступали проти рабства і не бажали відокремлення Півдня, який міг стати потенційною загрозою союзу. Кожна сторона вступила у війну зі сподіваннями на перемогу, однак матеріальні та людські ресурси були на боці Півночі, яка складалася з 23 штатів з населенням у 22 млн осіб. На боці Конфедерації виступило 11 штатів з населенням 9 млн осіб. На Півночі були зосереджені підприємства з виробництва зброї та боєприпасів, одягу, значні запаси продовольства. Розгалужена мережа залізниць давала змогу швидко переміщувати війська, підвозити резерви і боєприпаси. Південь міг розраховувати лише на великий офіцерський корпус, значні запаси зброї та почуття ненависті до чужаків “янкі” (жителів Півночі).

Президент Лінкольн розгорнув активну діяльність, спрямовану на організацію армії, наведення порядку в тилу та залучення до боротьби нових верств населення країни. У травні 1862 р. він видав закон про гомстпеди (садиба, ділянка), який давав право будь-якому громадянину країни, що не брав участі у боротьбі проти США, за символічну плату в 10 дол. отримати ділянку землі 64 га під ферму на вільних землях, яка через декілька років безплатно переходила у його власність. 1 січня 1863 р. Лінкольн оголосив Прокламацію про звільнення чорношкірих рабів південних штатів і закликав їх взяти участь у війні на боці Півночі. Таким чином, ліквідація рабства проголошувалася метою війни водночас зі збереженням цілісності США.

Однак початок 1863 р. був невдалим для армій Півночі. Навесні південні війська під командуванням генерала Лі завдали нищівної поразки федеративним військам у битві поблизу Чансел-лорсвілля.

Людські та матеріальні ресурси Півдня вичерпувалися. Морська блокада південних штатів федеральним флотом виявилася ефективною і війська Конфедерації відчували гостру потребу в зброї, боєприпасах, продовольстві тощо. Північні штати розвивалися динамічно – фабрики і заводи працювали на повну потужність, сільське господарство експортувало зерно в Європу, а людські ресурси поповнювалися за рахунок еміграції.

Навесні 1864 р. війська Півночі почали великомасштабний наступ на територію Джорджії.  В результаті армія Півночі завдала досить серйозної поразки Півдню.

Після цієї перемоги зріс авторитет А. Лінкольна, якого в листопаді 1864 р. обрали президентом на другий термін. Головною його метою було відновлення США на основі рівноправності всіх штатів федерації, а тому президент закликав до милосердя й великодушності до переможених. Однак 14 квітня 1865 р., коли країна святкувала завершення братовбивчої війни, у Вашингтоні в театрі Форда фанатичний маніяк – актор Дж. Бутс – вчинив замах на президента, вистріливши йому в голову.

Після смерті Лінкольна його програму повинен був упровадити в життя віце-президент Б. Джонсон, який не мав такого авторитету, як попередник. У травні 1865 р. було видано указ про амністію, який повернув південним плантаторам громадянські та політичні права, їхню власність без рабів. У грудні 1865 р. Конгрес ратифікував 13-ту поправку до Конституції США, яка забороняла рабство на території країни.

14-та поправка до Конституції США, яка забороняла колишнім лідерам Конфедерації обіймати відповідальні посади й урівнювала темношкірих у правах з білими: “Всі особи, які народжені або натуралізовані в Сполучених Штатах і підкоряються їх юрисдикції, є громадянами Сполучених Штатів і штатів, у яких вони проживають”. Практично всі південні штати за винятком Теннессі відмовилися ратифікувати цю поправку. Це було зумовлено тим, що в багатьох південних штатах приймалися окремі закони, які обмежували права темношкірого населення, зокрема права власності на землю, свободу переміщення тощо.

Напружена політична ситуація могла спричинити нову громадянську війну. Деякі політичні лідери на Півночі заявляли про необхідність захистити права темношкірого населення. У 1867 р. Конгрес США всупереч волі адміністрації південних штатів поділив їх на п’ять округів і запровадив воєнний стан. Так Конгрес сподівався змусити штати прийняти 14-ту поправку і надати темношкірому населенню виборчі права. її ратифікували наступного року. Через рік Конгрес прийняв 15-ту поправку до Конституції США, яка передбачала, що виборчі права громадянина США не можуть бути обмежені кольором шкіри, расою або колишнім рабським станом. У 1870 р. цю поправку ратифікували південні штати. Тим самим політична частина Реконструкції завершилася.

Головним підсумком Громадянської війни в США стали ліквідація рабства і перетворення південних штатів на демократичні адміністративні одиниці, які за політичним устроєм не відрізнялися від інших суб’єктів федерації. Водночас остаточне зрівняння темношкірого населення в політичних правах не було завершене і цей процес тривав до другої половини XX ст.