Культура Давнього Китаю

Культура Давнього Китаю

Культура Давнього Китаю сформувалась у III тис. до н.е. і розвивається майже безперервно протягом 5 тис. років. Китайський етнос створив особливий тип культури, що відрізняється від культури інших народів. Соціальна етика та адміністративна практика тут завжди відігравала більшу роль, ніж містика та індивідуалістичні пошуки спасіння. Найбільшими, загальновизнаними пророками тут вважалися ті, хто вчив жити гідно відповідно до прийнятої норми. Жити заради життя, а не заради блаженства на тому світі чи спасіння від страждань. Не релігія як така, а, перш за все, ритуалізована етика формувала обличчя традиційної китайської культури. Важливою рисою стародавньої китайської культури було, на відміну від європейської, не досягнення практичних цілей, а особисте самовдосконалення людини.

Характерними особливостями китайської культури виступають: традиціоналізм – орієнтація на підтримку способу життя предків, на підпорядкування індивіда соціальному порядку; релігійно-поетичне ставлення до природи, що була предметом поклоніння; китайська церемонія – наявність фіксованих норм поведінки і мислення, що склалися на основі культу древності, і які були покладені в основу нового типу міської раціональної культури; “розчиненням” релігійного начала в соціальному, що знайшло яскраве відображення в конфуціанстві. Докладніше про особливості конфуціанства див. у третьому розділі, присвяченому історичним формам релігії.

Основними видами мистецтв у Китаї виступають архітектура, література, музика, живопис, прикладне мистецтво. Уже у XV столітті до н.е. в Китаї існувала розвинена система ієрогліфічного письма, що нараховувала близько двох тисяч ієрогліфів. Надзвичайно бурхливий розвиток китайської писемності характерний для перших століть нашої ери: так, у ІІ столітті число ієрогліфів складало більше 10 тис., у ІІІ столітті – більше 18 тис. Створення ієрогліфічної писемності дало можливість легко спілкуватися носіям численних мовних діалектів, що не розуміли усного мовлення, в письмовій формі. При імператорських дворах створюються великі бібліотеки. До початку І тис. до н.е. відносяться найбільш ранні пам’ятки давньокитайської літератури – “Книга пісень”, що містить близько 300 пісень і віршів, і “Книга змін”.

Широко відомі стародавні китайські монументальні споруди – Великий канал, що будувався протягом багатьох віків, та Велика китайська стіна, будівництво якої здійснюється в період об’єднання країни в єдину централізовану державу 221-207 до н.е. і яка повинна була захистити Китай від зовнішніх ворогів.

У культурному житті Китаю важливу роль відігравали буддійські монастирі, котрі були прикрашені скульптурними зображеннями Будди і буддійських божеств, імператорські палаци (у ІІІ столітті до н.е. їх було збудовано більше 700).

У VII-XVIII століттях основне місце серед інших видів мистецтва посів живопис, котрий відобразив преклоніння людей перед красотами Всесвіту, природи. Самостійними жанрами були “люди”, “квіти-птахи”, “гори-води”, що стали традиційними на багато століть.

Давнім китайцям належать багато технічних винаходів: магнітний прилад – прародич компасу, водяний млин, перший у світі сейсмограф, спідометр, папір, книгодрукування, порох, фарфор тощо.

З наук бурхливо розвивалась астрономія, математика і медицина. Так, вперше в історії людства тут був створений небесний глобус, що відтворював рух небесних тіл, складений каталог медичних книг, у яких були зібрані рецепти лікування багатьох хвороб, вперше китайці ввели поняття негативних чисел.

Культуру Стародавнього Китаю, що зберегла власну самобутність протягом тисяч років, можна по праву віднести до “вічних цивілізацій”.