Правління Людовіка 14 у Франції
Зміст сторінки:
Правління Людовіка 14 у Франції
Людовік XIV (5 вересня 1638 — 1 вересня 1715) — французький король, який правив Францією з 1643 по 1715 роки. Отримав при народженні ім’я Людовік. Батько — Людовік XIII. Його матір’ю була Анна Австрійська. До 1661 країною фактично керував кардинал Джуліо Мазаріні, але пізніше Людовік отримав абсолютну владу, дотримуючись кредо: «Держава — це я». Під час свого правління він вів кілька воєн) проти різних європейських альянсів, які завжди включали Англію і Нідерланди. Людовік XIV відомий як заступник мистецтв та наук.
Людовік XIV був коронований 7 червня 1654 року в Реймсі. На престолі Франції король був протягом 72 років — довше за всіх інших європейських королів в історії (із монархів Європи довше при владі були тільки деякі правителі дрібних князівств Священної Римської імперії). За цей час він пережив трьох дофінів — власного сина, внука та правнука. Помер Людовік XIV 1 вересня 1715 року від рани.
1661, першим рішенням Людовіка XIV було скасувати посаду головного міністра і взяти контроль над урядом в свої руки, проте його оточення не було впевнене в його державних талантах. Таким чином, Людовік мав довести свою здатність керувати державою.
Жан-Батист Кольбер поінформував короля про повний занепад державної казни, спричинений руйнівною війною проти Іспанії. Король створив спеціальну юридичну палату правосуддя для розслідування рахунків фінансистів.
Молодий король прагне поставити всі релігійні течії в королівстві під свій контроль. Він заохочує навернення протестантської знаті в католицизм. З іншого боку, 13 грудня 1660 король повідомляє Парламент про своє рішення викорінити янсенізм. В 1664 Людовік розпускає таємні зібрання. Король встановлює королівське право в декількох французьких єпископствах, попри протести Папи та янсеністських єпископів, проводячи, таким чином, галіканістську політику.
Від примирення з Папою до зближення з релігійною партією
До 1672, після розриву стосунків з гугенотами, королю вдається об’єднати навколо себе всі церковні течії. Він призначає Симона Арно де Помпон, давнього прихильника янсенізму, державним секретарем, в 1671 призначає Боссюе, одного з найвідоміших представників релігійної партії при дворі, наставником дофіна. Король також зближується з Папою та єзуїтами. Папа примиряється з янсеністами. В 1669 укладається Церковний мир між Святим Престолом та янсеністами.