Розпад Арабського халіфату

Розпад Арабського халіфату

Арабський халіфат: занепад

До VIII століття Арабський халіфат існує у вигляді єдиної держави. Змінюються правлячі династії, кілька разів переноситься столиця держави: спочатку – це Куфа, під час правління династії Омейядів – Дамаск (Сирія), під час правління Аббасидів – Багдад.

Однак поступово відбувається політичний розпад Арабського Халіфату з утворенням фактично самостійних держав. Першим в 884 р. відокремився призначений халіфом намісник в Єгипті, Ахмед-ібн-Талун. Пізніше стали відділятися і інші роди, що заснували окремі династії. Тим часом з заходу прийшли хрестоносці, послані Папою Римським Урбаном II, відвойовувати у мусульман Священну землю. Єрусалим був узятий хрестоносцями в 1096 році. Тут, можна сказати в самому центрі земель Халіфату, було створено християнське Єрусалимське королівство, яке проіснувало майже сторіччя.

І коли мусульманська держава в особі Салах-ад-Діна знову знайшло хороброго у війнах правителя (в 1187 році Саладін вибив християн з Єрусалиму), на нього насунулася нищівне нашестя монголів. Зі степів, що тягнуться від китайського і сибірського кордонів до Каспійського моря, полчища монголів, на чолі з диким Чингісханом. Вони спустошили Хорасан і за кілька років підпорядкували собі майже всю Персію.

Кордовський халіфат

Кордовський халіфат виник з Кордовського емірату, засноване Омейядом Абдаррахманом I, який втікав від переслідувань Аббасидів. До кінця 9 ст. емірат фактично розпався на окремі феодальні володіння. Абдаррахман III відновив політичну єдність держави, в 929 проголосив себе халіфом. Правителі Кордовського халіфату, так само як і Кордовські еміри, вели майже безперервні війни з християнськими державами на півночі півострова. Главою усього державного апарату і першою особою після халіфа був Хаджибей.

Панівне становище в Кордовському халіфаті належало великій земельній аристократії. Чільне місце в державі займало велике купецтво. Основну масу виробників становило селянство; помітну роль у с.-г. виробництві грала праця рабів. Панівною формою експлуатації була  оренда. Жорсткий контроль, встановлений Абдаррахманом III посилив важке становище трудящого населення і в той же час допоміг правлячій верхівці Кордовського халіфату тимчасово послабити опір народних мас.

Кордовський халіфат, особливо в період найбільшого розквіту (10 ст.), був одним з найбільш передових в економічному відношенні держав в Європі з високорозвинутим сільським і ремісничим виробництвом. Важливе місце займали суднобудування і гірська промисловість. Значно виросло число міст і збільшилася їх населення.

Розвиток торгівлі і зростання міжнародного значення Кордовського халіфату вели до розширення його дипломатичних зв’язків.

У Кордовського халіфату склалися яскрава і своєрідна культура і наука. Вченим Кордовського халіфату належить чільне місце у збереженні традицій античної науки в Європі.

На початку 11 ст. в Кордовському халіфаті настав період феодальних чвар (за 30 років змінилося 6 халіфів, жоден з яких не володів реальною владою). У 1031 останній халіф Хішам III був повалений і вигнаний з Кордови. Кордовський халіфат розпався на безліч дрібних еміратів.

В Африці утворився Єгипетський халіфат (X ст.); Тут царювала династія Фатимідів (що відбувалася від Алі і Фатіми – дочки Мухаммеда); столиця їх, Каїр, зробилася таким же науковим і літературним центром, яким були Багдад на сході і Кордова на заході. Фатіміди деякий час володіли всією Північною Африкою, але потім від них відокремилися деякі держави.

З наук в арабських державах процвітали філософія, лінгвістика та особливо науки реальні: природознавство, астрономія, математика і медицина; в цих науках араби скоро перевершили своїх грецьких вчителів.