Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Адмін. процесуальне право України - Демський Е.Ф.

6.4 Класифікація доказів. Заходи забезпечення доказів та адміністративних проваджень

Чітке й послідовне розрізнення доказів як відомостей про факти, обставини та їх процесуальних джерел мають певне прикладне значення при оцінці та перевірці доказів. У науковій літературі докази поділяються:

1) залежно від відношення до обставин, що підлягає дока­зуванню — на прямі та непрямі.

Прямі докази — це докази, з яких можна зробити достовір­ний висновок про існування чи відсутність доказуваного фак­ту, тобто прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню.

Непрямі докази — це докази, з яких можна зробити ймовір­ний висновок про існування чи відсутність доказуваного факту. Наприклад, незареєстроване в органах юстиції рішення Київради в листопаді 2006 р. про підвищення тарифів на комунальні послуги — прямий доказ нелегітимності нормативного акта, а відсутність у ньому прозорого обґрунтування підвищення та­рифів — непрямий доказ, який вказує на ймовірність завищен­ня цих тарифів, що потребує додаткових доказів;

2) в адміністративно-деліктних провадженнях залежно від обставин, що обтяжують чи пом’якшують відповідальність — на обвинувальні та виправдувальні.

Обвинувальні докази вказують на те, що правопорушення було вчинене саме даною особою з певною метою, є наявність вини та обставин, що обтяжують відповідальність.

Виправдувальні докази вказують на те, що немає складу пра­вопорушення, відсутні його юридичні ознаки, відсутня сама подія правопорушення, що дана особа до вчиненого правопо­рушення непричетна або особа вчинила правопорушення з не­обережності, випадково, чи ця особа є неповнолітньою, визна­ла свою провину тощо;

3) за джерелами відомостей докази, а також самі джерела — на первісні та похідні.

Первісні докази — це докази, отримані із першоджерел. На­приклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа, пошкоджений транспортний засіб та ін.

Похідні докази — це докази, які отримані «з других рук» (зекопд Ьепд). Наприклад, свідок дав показання з чужих слів, ві­домості отримані з копії документа, відомості отримані за допо­могою фотозйомки пошкодженого транспортного засобу та ін.

Зазвичай суд, орган (посадова особа), уповноважена особа повинні намагатися користуватися першоджерелами, оскільки при користуванні похідними доказами збільшується ймовір­ність (можливість) перекручування фактичних даних. Але і похідні докази можуть бути корисними при їх ретельній пере­вірці повноти і правильності, в поєднанні з первісними джере­лами.

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень яв­ляє собою сукупність способів закріплення відомостей про акти, що мають значення для своєчасного і правильного вирі­шення адміністративної справи. Забезпечення доказів здійс­нюється у випадках, коли є підстави побоюватися, що їх дже­рела можуть бути знищені, чи в силу природних закономірнос­тей зникнуть або використання потрібних доказів стане згодом неможливим чи ускладненим. Наприклад, очікується від’їзд свідка на тривалий час за кордон; тяжкий стан здоров’я свідка; пошкоджені речові докази, які можуть бути використані на за­пчастини чи відремонтовані, поновлені; втрата або знищення письмових доказів, у тому числі й інформаційних носіїв шля­хом підпалу, розмагнічування тощо; зникнення з місця приго­ди особи, яка вчинила адміністративне правопорушення; зни­щення або зникнення об’єкта експертизи та ін.

Забезпечення доказів ініціюють особи, які беруть участь у справі, заінтересовані особи до відкриття провадження у справі. Це сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, суб’єкти звернення, особи, права і законні інтереси яких зачі­пає або може зачіпати прийняття рішення у справі. У ад­міністративно-деліктних провадженнях забезпечення доказів ініціюють органи (посадові особи), уповноважені розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення, а та­кож особа, яка притягається до адміністративної відповідаль­ності, потерпілий, законні представники.

Підставою забезпечення доказів є заява особи, яка бере участь у справі, чи заінтересованої особи у провадженнях з ад­міністративного судочинства та в сфері управління. В адміністра­тивно-деліктних провадженнях забезпечення доказів і прова­джень законодавчо врегульовано з визначення компетенції і пов­новажень посадових осіб, які здійснюють провадження у справах про адміністративні провадження (статті 260—267 КУпАП).

Відповідно до ст. 75 КАС України у заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: 1) вказівка на докази, які необ­хідно забезпечити; 2) обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; 3) обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим;

4) вказівка на справу, для якої потрібні ці докази, а також з якою метою потрібно їх забезпечити. Заява подається до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито, то до місцевого адміністративного суду, на території якого мо­жуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

Заява розглядається протягом п’яти днів після її надходжен­ня з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Про забезпечення доказів або про відмову в забезпечен­ні доказів суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. Забезпечення доказів здійснюється за загальними правилами вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених стаття­ми: 77—81, 138—149, 271 КАС України; 260—267 КУпАП.

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень здій­снюється судом, органом владних повноважень (посадовою особою) шляхом:

1) відібрання (витребування) пояснень свідків, третіх осіб та їхніх представників;

2) відібрання (витребування) показань (допиту) свідків;

3) відібрання (витребування) письмових доказів або їх копій;

4)відібрання (витребування) речових доказів;

5) призначення експертизи (комплексної, комісійної, до­даткової і повторної);

6) огляду доказів на місці;

7) тимчасового вилучення письмових чи речових доказів для дослідження судом, органом владних повноважень, поса­довою особою — у провадженнях у сфері управління;

8) судового доручення щодо допиту свідка за місцем або у місці його проживання (перебування), вчинення інших проце­суальних дій, спрямованих на збирання і забезпечення доказів.

У адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення провадження у справах, а разом і забезпечення доказів здійсню­ється шляхом:

1) складання протоколу про адміністративне правопору­шення;

2) адміністративного затримання особи, яка вчинила ад­міністративне правопорушення з метою встановлення особи, складання протоколу, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи;

3) особистого огляду особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення суспільної небезпеки (вхід до державної установи, посадка на літак та ін.);

4) огляд речей і вилучення речей та документів особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення су­спільної небезпеки (відвідування державних установ, перевірка багажу при польотах літаком, вилучення наркотичних засобів, самогону і самогонних апаратів, зброї, лікарських засобів, не­законно придбаних нагород, почесних грамот і грамот вищих державних органів тощо).

Адміністративне затримання, складання протоколу, допит свідків, потерпілої сторони, особи, яка вчинила правопорушен­ня, особистий огляд, огляд і вилучення речей досить повно і імперативно регламентовані Кодексом України про адміністра­тивні правопорушення.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Адмін. процесуальне право України - Демський Е.Ф.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter