Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Актуальні проб. теорії держави та права (Лекції)

 

3. Сучасні тенденції еволюції форми держави


Серед багатьох актуальних та остаточно не вирішених проблем юриспруденції залишається питання визначення поняття «форма держави». Це є природнім, оскільки залежно від того, який зміст науковці вкладають у відповідну теоретико-правову категорію, та які будують зв’язки із суміжними правовими явищами, такими як: «сутність держави», «зміст держави», «історичний тип держави», «механізм держави», формується розуміння держави як такої (як суспільно-політичного феномену).

У державознавстві, поняття «форма держави» досліджується двома основними шляхами: перший підхід – інструментальний (практично-політичний) передбачає вивчення форми держави з точки зору забезпечення ефективності державного управління, стабільності функціонування державного апарату, побудови взаємовідносин уряду та народу тощо (їм займається наука конституційного права); другий підхід – науково-пізнавальний (гносеологічний) дозволяє виявити взаємозв’язки між формою держави та її сутністю, змістом та історичним типом. Ці питання є переважно предметом вивчення теорії держави та права як науки та першочерговими завданнями навчальної дисципліни «Актуальні проблеми теорії держави та права».

Окрім того, що форма держави є предметом вивчення правової науки, одночасно вона являється об’єктом правового регулювання (переважно конституційного). У державах, які мають писану конституції, форма держави закріплюється в окремій главі Основного закону, що має відповідну назву, або ж у розділі, який присвячений конституційному ладу (напр., в Італії). Також, окремі елементи форми держави можуть бути передбачені розділами про територіальну організації держави та організацію органів державної влади. У державах, де відсутня писана конституція, форма держави визначається окремими конституційними законами або конвенційними нормами, які формуються історично (напр., у Великобританії).

Форма державице достатньо давня штучна категорія державознавства, яка є результатом теоретичного узагальнення форм окремо узятих держав світу (Великобританії, Франції, Китаю та ін.). Це набір основних параметрів, які з часів античності для характеристики держави вважаються важливими: виходячи з них, держава може бути охарактеризована як найбільш повно. Форма держави тієї або іншої країни розкриває найбільш істотні (визначальні) її риси як організації конкретного суспільства на певному історичному етапі його розвитку.

Зміст поняття «форма держави» ґрунтується на філософському розумінні категорії «форма», що тлумачиться:

- як вираз будь чого ззовні (зовнішня форма);

- як спосіб побудови, внутрішньої організації будь чого (внутрішня форма).

Відповідно, форма державиє зовнішнім виразом сутності та змісту держави й одночасно способом внутрішньої побудови (організації) та здійснення державної влади.

Стосовно положення про властивість форми держави виражатиззовні сутність та зміст держави наведемо додаткові аргументи. Так, російський науковець Шагієва Р.В., пише про те, що кожна держава, як особлива політична організація, усі свої змістовні ознаки проявляє у тій чи іншій формі. Інакше й не може бути. Зміст будь-якого організованого соціального феномену обов’язково «формовано», існує та проявляється ззовні у певній формі. У найбільш широкому розумінні під змістом розуміють упорядковану певним чином сукупність елементів та процесів, що утворюють предмет або явище. Форма ж представляє собою зовнішній вираз змістовного предмета, його просторові та часові межі.

Держава не є виключенням у цьому сенсі. Вона обов’язково набуває тієї або іншої форми, без вивчення якої не можливо зрозуміти її природу, призначення та роль у суспільстві. Отже, подібно іншим «парним» філософським категоріям, форма держави характеризується нерозривним зв’язком з її змістом.

У контексті сказаного, слушними є, також, висновки російського професора М.Н.Марченка, який переконаний у тому, що форма держави завжди виступає як безпосередній вираз її сутності та змісту. Які сутність та зміст (функції) держави, така у кінцевому рахунку й її форма.

Дослідити державу з точки зору сутності означає виявити, волю та інтереси яких прошарків суспільства, груп, класів вона у першу чергу виражає та захищає. Розглянути державу під кутом зору змісту означає встановити, як і у яких напрямках вона діє. Вивчати ж державу з точки зору її форми – значить у першу чергу вивчити її побудову, її основні складові частині та здійснення державної влади.

Останнє твердження правника, відповідно до раніше зроблених нами висновків про те, що філософська категорія «форма» виявляється як зовнішній прояв певного предмету або явища (у нашому випадку – сутності та змісту держави), а також, одночасно, є проявом внутрішньої організації чого-небудь, свідчить: що вивчити державу з точки зору її побудови, її основних складових частин та здійснення державної влади – означає вивчити внутрішню форму держави.

Внутрішня форма держави охоплює найбільш суттєві сторони організації державної влади, є достатньо складною за своїм змістом. Вона вказує, по-перше, які органи представляють державну владу, який порядок утворення (формування) цих органів, який строк їх повноважень. По-друге, який встановлений порядок взаємовідносин центральної, регіональної та місцевої влади, спосіб територіального устрою держави. По-третє, які застосовуються прийоми, способи та методи реалізації державної влади.

Будучи проявом основних характеристик держави (в першу чергу сутності, змісту, функцій держави, побудови державної влади), форма держави ніколи не залишалися раз і назавжди встановленою, незмінною. Питання про те, чому одна держава є монархічною за формою правління, а інша – республіка; одна характеризується федеративним устроєм, а інша – унітарним; під впливом яких обставин держави однієї історичної епохи різняться за державним режимом, – відносяться до числа дискусійних та невирішених у теорії. Узагальнено можна звернути увагу на такі фактори, які у комплексі формують форму держави: умови утворення держави (федеративна форма територіального устрою держави у США), історичні традиції (монархія у Великобританії), внутрішньополітична боротьба еліт (неодноразова зміна форм у державах Африки), домінування певних ідеологічно-культурних цінностей (теократична республіка у Ірані) та ін.

Постійно змінювалася й уява науковців про форму держави. У процесі дискусії у науковій літературі висловлювалися різні думки, що віддавали пріоритет тим або іншим окремим аспектам штучного поняття «форма держави». Доказом цього може слугувати історія розвитку держави і права, яка знала десятки, якщо не сотні різноманітних теорій про форму держави. Іще у Давній Греції та Давньому Римі філософи та юристи висловлювали різнобічні, подеколи суперечливі думки з приводу того, що слід розуміти під формою держави, які форми держави існують, чим вони різняться.

Наприклад, Аристотель розрізняв форми держави за двома ознаками:

а) кількістю тих, хто править (один, кілька, багато);

б) в чиїх інтересах (кого, скількох) здійснюється правління.

Друга ознака була критерієм розподілу форм держави на правильні (правління здійснюється в інтересах усіх) і неправильні (правління здійснюється в інтересах тільки тих, хто править). Правильними формами, на думку Аристотеля, були: монархія, аристократія, політія; неправильними – тиранія, олігархія, демократія.

Відомий юрист Ш. Монтеск’є визначав форму держави як чинники, що визначають методи здійснення державної влади (тобто державно-правовий режим):

1) республіка (організацію та здійснення державної влади визначають доброчесність і рівність);

2) монархія (основа влади – честь);

3) деспотія (основа влади – страх).

Держава за Ж.-Ж. Руссо – структурна організація вищих державних органів, тобто лише форма правління:

1) монархія – форма держави, в яків владу здійснює одна особа;

2) аристократія – владу здійснює невелика група осіб;

3) демократія – владу здійснюють усі члени суспільства.

Радянське державознавство при будь-яких класифікаціях, завжди виходило з класових критеріїв. При цьому вважалося неприпустимим виявлення загальних ознак для антагоністичних за типом держав (наприклад, буржуазного та соціалістичного типів), у зв’язку із чим загальна класифікація форм держав у радянській літературі була відсутня: вони наводилися в залежності від історичного типу держав. Віддаючи пріоритет вивченню класової природи держави, характеризувався переважно соціалістичний тип держави, оскільки радянська доктрина виходила з ідеї вторинності форми, її похідного значення по відношенню до змісту, хоча, як зазначалося вище, якщо перевести цю тему на рівень філософії, то вочевидь, зміст може виявити своє буття виключно через певну форму.

У зарубіжній літературі, навпаки, класова сутність держави взагалі не бралася до уваги. Створюється багато «загальних» класифікацій форм держави. У залежності від розподілу повноважень між органами держави виділяються дуалістичні, тринітарні, квадритарні форми. Американський автор Н.Паркінсон будує чотирьохчленну класифікацію форм: монархія, олігархія, демократія, диктатура. Англійський автор Р.Макайвер говорить про демократичний та династичний типи (форми), німецький політолог Р.Дарендорф – про демократичний та антидемократичний типи (форми).

Окрім того, серед сучасних правознавців існують й такі погляди на форму держави:

1) ототожнюється форма держави із такими елементами як форма правління та політичний режим;

2) ДенисовА.І., форму держави розглядає у вузькому та широкому значенні. У вузькому – це форма правління, а у широкому – це сукупність форм правління і державного устрою;

3) традиційно під формою держави розуміють організацію політичної влади у державі, взяту в єдності трьох елементів: форми державного правління, устрою, режиму.

Прихильники трьохелементної побудови форми держави вважають, що остання розкриває певний порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади, які виражають її сутність. А саме:

1. Форма державного правління – це елемент форми держави, що характеризує структурну організацію влади, стійкий порядок формування вищих органів державної влади та їх компетенцію, взаємодію між ними.

Форма державного правління має такі ознаки:

характеризує порядок формування вищих органів державної влади, їх структуру і термін повноважень;

визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави;

характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію, у тому числі з іншими центральними та місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, іншими громадськими організаціями.

2. Форма державно-територіального устрою – це елемент форми держави, який характеризує внутрішню будову держави, територіальну організацію влади та спосіб (порядок) розподілу території держави на складові частини (адміністративно-територіальні одиниці або політичні утворення), взаємодією між ними у межах держави.

Форма державного устрою характеризує:

- принципи розподілу держави на складові частини;

- управлінську діяльність держави та організацію населення на її території;

можливості реалізації прав та інтересів національних меншин щодо самовизначення шляхом надання тій території, де вони проживають, певних пільг;

- взаємодію між центральними, регіональними та місцевими органами влади.

3. Форма державного (державно-правового) режиму – це елемент форми держави, який характеризується як сукупність певних методів (способів) здійснення державної влади.

Державний режим характеризує:

можливість участі громадян в реалізації державно-владних повноважень, забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина у процесі здійснення державно-владних повноважень органами державної влади;

співвідношення правових та не правових засобів здійснення державної влади;

відносини між владою і народом;

стан законності і правопорядку в державі.

Поняття «державно-правовий режим», як правило, не ототожнюють з поняттям «політичний режим», хоча за значенням вони й близькі один одному. Останнє поняття має ширше значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, що визначаються поняттям «державний (державно-правовий) режим», а й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи – політичних партій, рухів, інших об’єднань громадян.

В останні роки у сучасній російській літературі пропонується варіант «наскрізної», узагальнюючої класифікації усіх державних форм (В.Е.Чіркін, А.Б.Вєнгеров). В її основу покладається спосіб організації та здійснення державної влади, взятий у єдності усіх її гілок, територіальної реалізації, методів діяльності. Ця єдність створює нове явище – цілісну форму, якій згідно теорії систем притаманні якості, що не властиві ні одному із її елементів окремо. Відповідно пропонуються три форми держави: монократичну (єдиновладну), сегментарну (змішану) та полікратичну (багатовладну).

Монократична державна форма характеризується єдиновладдям. Повнота державної влади може знаходитися у руках однієї особи (абсолютного монарха у державі Осман, фюрера у фашистській Німеччині, Італії, «довічного президента» Іді Аміна у колишній Уганді), належити колегії (колегіальному монарху – Раді Емірів у ОАЕ, військово-революційній раді, після перевороту у Конго) або конституцією може бути проголошено, що уся влада належить радам (на справді – партійній номенклатурі у СРСР). Для такої форми притаманно також:

- відсутність поділу державної влади;

- декларування федеративного устрою, але фактична централізація влади (напр., СРСР або Чехословаччина);

- невизнання законом, із-за ідеологічних міркувань, місцевого самоврядування або фактична його відсутність;

- наявність недемократичного державно-правового режиму (у державному управлінні домінування методів примусу, а подеколи прямого насилля, можливе визнання, але фактичне порушення прав людини);

- встановлення обов’язкової ідеології, як правило, одержавлення економіки та життя суспільства в цілому.

У сучасному світі виділяють такі різновиди монократичної державної форми:

1) теократична (у державах мусульманського фундаменталізму, напр., у Саудівській Аравії);

2) екстремістська (при фашизмі);

3) мілітаристська (в умовах військового перевороту);

4) монократична (в умовах тоталітарного соціалізму).

Сегментарна державна форма – перехідна від монократичної форми до полікратичної. Передбачає:

1) формальний поділ державної влади по управлінню суспільством при одночасній відсутності системи «стримувань та противаг» між окремими державними інституціями;

2) влада зосереджена в руках глави держави (монарха в дуалістичних монархіях або президента в «суперпрезидентських» республіках), інколи – уряду. Роль судів та парламенту принижена;

3) суб’єкти федерації не мають самоврядних органів або опікуються чиновником з центру;

4) у державно-правовому режимі домінують авторитарні методи управління (заборони, обмеження, можуть проголошуватися права людини, які систематично порушуються державними органами, кількість політичних партій обмежується законом, громадські об’єднання опікуються з боку держави).

Ця форма має свої різновиди: до держав, що тяжіють до монократичної форми належать Йорданія, Марокко, Єгипет, Таїланд, Сирія; до полікратичних – Польща, Чехія.

Полікратична державна форма протилежна монократичній і характеризується такими ознаками:

1) діє поділ державної влади та існує місцеве самоврядування;

2) у державно-правовому режимі домінують демократичні методи управління (діє виборче право, гарантуються права людини, існує політичний та ідеологічний плюралізм);

3) державне управління є децентралізованим; може існувати при будь-яких формах територіального устрою: при федерації (Бельгія) або унітаризмі (Франція);

не обмежується певною формою правління, існує, напр., при парламентській монархії в Японії або президентській республіці США.

 

Категорія: Актуальні проб. теорії держави та права (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter