Функції сучасної української держави

4. Функції сучасної української держави

Під функціями держави розуміють основні напрямки діяльності, що характеризують її призначення у
суспільстві. У функціях держави виражається її сутність та реальна роль, яку
держава відіграє у вирішенні основних питань суспільного життя.

Отже, функціям сучасної держави характерні такі ознаки:

– вони є соціально значущими напрямками її внутрішньої або зовнішньої
діяльності;

– у функціях держави знаходить своє вираження і
конкретизацію її історична сутність і соціальне призначення;

– функції держави мають чітко
визначений предмет, що означає їх постійний характер на довгому періоді існу­вання
держави;

– реалізація функцій
держави здійснюється притаманними їм методами і в притаманних їм формах залежно
від змісту окремих функцій, конкретики завдань, які вирішуються державою на
певних етапах розвитку суспільства;

– у функціях держави
проявляються та об’єктивізуються притаманні їм особливості й закономірності
розвитку, динаміка соціально-економічних, політичних і духовних перетворень у
житті суспільства.

Щодо основних критеріїв класифікації функцій сучасної держави в
юридичній літературі виділяють наступні:

1) відповідно до сфер
діяльності держави:

– внутрішні – це такі напрями
діяльності держави, що здійснюються в межах даної держави і в яких
конкретизується внутрішня політика у сфері економічних, ідеологічних,
політичних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства, що
зумовлені необхідністю вирішення внутрішніх задач, які стоять перед державою;

– зовнішні – ценапрями
діяльності держави за її межами, що забезпечують здійснення її зовнішньої
політики у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими
організаціями і світовим товариством у цілому, та вирішенням інших цілей і
задач, які стоять перед нею на міжнародній арені.

До зовнішніх функцій
держави відносяться:

– оборона країни – полягає у
захисті економічними, дипломатичними та воєнними засобами державного
суверенітету та території;

– економічна – встановлення та
здійснення торгово-економічних відносин з іноземними державами та їх
об’єднаннями; інтеграція у світову економіку;

– підтримка міжнародного миру та
світового правопорядку – запобігання виникненню міжнаціональних і
міждержавних конфліктів та участь в їх урегулюванні (перебування українських
миротворчих сил в Югославії); боротьба з міжнародним тероризмом;

– дипломатична (політична) –
встановлення і підтримання дипломатичних відносин із іноземними державами;

– культурна – встановлення і
розвиток культурних зв’язків з іншими державами; участь у збереженні пам’яток
світової культури;

– інформаційна – участь у
розвитку світового інформаційного простору з метою забезпечення вільного обміну
інформацією між країнами, народами й окремими громадянами;

2) внутрішні функції держави поділяються:

– основні (головні);

Так, М.Н. Марченко до основних функцій сучасної держави відносить:

– політичні – напрями
діяльності держави (її органів) пов’язані із створенням умов для формування і
функціонування державної влади на засадах демократії;

– соціальні – створення
належних умов для реалізації громадянам права на працю, на достатній життєвий
рівень, на охорону здоров’я, на пенсійне забезпечення тощо;

– економічні – це такі напрями
діяльності держави (її органів) пов’язані з впливом на сферу економічних
відносин шляхом створення сприятливих умов для сучасного виробництва, підтримки
і сприяння розвитку всіх форм власності тощо;

– оподаткування та фінансового
контролю – запровадження і забезпечення функціонування системи оподаткування
і контролю за законністю прибутків індивідів та організацій, а також і за
використанням податків;

– екологічна – охорона і
забезпечення раціонального використання природних ресурсів; забезпечення
екологічної безпеки суспільства;

– культурна – забезпечення
консолідації нації, формування загальної для всієї країни культури і водночас
сприяння розвитку культури всіх народів, що проживають на території держави;
заохочення науки, освіти; охорона культурної спадщини;

– правоохоронна – контроль за
неухильним дотриманням конституції та законів, встановлення і притягнення до
юридичної відповідальності винних у їх порушеннях;

– забезпечення реалізації і
захисту прав та свобод людини й громадянина – створення найсприятливіших
умов для реалізації суб’єктивних прав і свобод, а також ефективних засобів їх
охорони, захисту і поновлення;

– неосновні (додаткові, похідні). Неосновні функції держави є складовими елементами
основних функцій, але самі собою не розкривають сутності держави. Вони мають
супроводжувальний, допоміжний або обслуговуючий характер (наприклад, функція
оподаткування та фінансового контролю щодо економічної та соціальної функції
держави). Необхідно зазначити, що поняття “основні функції” та “неосновні
функції” є певною мірою умовними, що допомагають виділити із всієї сукупності
функцій держави такі, що є більш або менш широкими за своїм обсягом.

Отже, неосновні функції являють собою напрями діяльності держави з
виконання її завдань у визначеній, вузькій сфері суспільних відносин. Їх
здійснення забезпечується відповідною діяльністю окремих ланок державного
апарату, а не державою в цілому;

3) залежно від часу реалізації або від тривалості у часі функції держави
поділяються на:

– постійні (напр. наповнення
Державного бюджету);

– тимчасові (напр. Державна цільова
програма підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи
2012 року з футболу);

4) відповідно до принципу
розподілу влади:

– законодавчі;

– виконавчі;

– судові;

– контрольно-наглядові.

З визначенням курсу на побудову соціальної правової держави в Україні
розширюється зміст і значення сучасних функцій. Особливого значення на
сучасному етапі розвитку нашої держави набуває соціальна функція, яка повинна
створити умови для гідного життя людини. Ця мета досягається завдяки таким
функціям:

1) соціальний захист, який включає в себе пенсійне та медичне
страхування, підтримку непрацездатних і малозабезпечених, допомогу з безробіття
та неповній зайнятості, здійснення соціально спрямованої податкової та
бюджетної політики;

2) забезпечення суспільними благами, до якого відноситься підтримка
культури, освіти і науки, охорона здоров’я, охорона довкілля та розвиток
інфраструктури громадянського суспільства;

3) розвиток економіки, який полягає в проведенні антимонопольної
політики, політики сприяння конкуренції, підтримання підприємництва, створення
ринкових інститутів, управління державним сектором;

4) підтримання стабільності через стабілізацію рівня цін, збалансування
платіжного балансу, забезпечення зайнятості, підвищення кваліфікації кадрів,
забезпечення конкурентоспроможності виробників та контролю за ціноутворенням;

5) проведення економічного моніторингу, тобто розміщення державних
замовлень, формування і впровадження державних програм, формування і підтримка
пріоритетних галузей і напрямів розвитку.

Функціональна характеристика держави охоплює не тільки зміст її функцій,
але й форми і методи їх реалізації. Здійснення функцій сучасної держави
відбувається в процесі її діяльності та виражається в правових і організаційних
(фактичних) формах.

Правові форми здійснення функцій держави – це управлінська
діяльність державних органів, що полягає у вчиненні юридично значимих дій по
виконанню державних функцій у порядку, визначеному законом, і має правові
наслідки. До правових форм реалізації функцій держави відносяться правотворча, правозастосовна, правоохороннадіяльність.

Правотворча
діяльність – це
діяльність компетентних органів і посадових осіб, спрямованих на видання або
санкціонування, зміни або скасування норм права, що завершується оприлюдненням нормативно-правових
актів, а також їх систематизації. Суб’єкти правотворчості в України – народ
України, Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, Президент України, Кабінет
Міністрів України, міністерства, місцеві органи влади та управління.

Правозастосовна
діяльність – це
діяльність компетентних державних органів із виконання законів і підзаконних
нормативних-правових актів шляхом прийняття правозастосовного акту. Суб’єкти
правозастосовної діяльності – державні органи та посадові особи.

Правоохоронна
діяльність – це
діяльність, сутність якої полягає у забезпеченні безпосереднього реагування на
вчиненні правопорушення у сфері здійснення державних функцій, встановлення і
притягнення до юридичної відповідальності осіб, які їх вчинили.

У результаті правоохоронної діяльності видаються
акти застосування норм права (постанови слідчих, протести прокурорів, вироки та
рішення судів). Специфіка цих актів полягає у тому, що вони відповідають цілям
профілактики (попередження) злочинів та інших правопорушень, сприяють відновленню
порушеного права, реалізації юридичної відповідальності особи, яка скоїла
правопорушення у сфері реалізації функцій держави.

Організаційні
(неправові) форми здійснення функцій держави – це специфічні види
фактичної діяльності, які не тягнуть правових наслідків.

Види організаційних (фактичних) форм здійснення функцій
держави:

–
організаційно-регламентуюча форма – підбір, розміщення, виховання і визначення
ефективності діяльності кадрів у сфері здійснення державних функцій (кадрова
робота, підготовка документів);

–
організаційно-економічна форма – це організація матеріально-технічного забезпечення
здійснення державних функцій;

– організаційно-контрольна
форма – це організація недержавного контролю в сфері здійснення державних
функцій;

– організаційно-виховна
форма – це організація виховання, пропаганди, агітації, інформації та
іншого забезпечення виховного впливу на населення в сфері здійснення державних
функцій.

При здійсненні своїх функцій держава за допомогою державних органів та
посадових осіб застосовує ряд методів:

– метод законності покликанийвиконувати функцію регулювання суспільством
на основі та в межах законів;

– методінформаційного впливу на суспільствополягає в про­веденні
через засоби масової інформації заходів щодо повідомлення населення проприйняті
державні та правові рішення, формуваннясуспільної думки у населення;

– метод переконання здійснюється шляхом заохочення суб’єктів
суспільнихвідносин допевної діяльності чи дій, що відповідають їхволі без
застосування силового тиску, таким чином забезпечуючисвободу вибору.
Переконання в основному здійснюєтьсячерез такі юридичні засоби як суб’єктивні
права, законні інтереси, пільги;

– методи рекомендації і заохочення мають місце тоді, коли держава
орієнтує й спонукає суб’єктів суспільних відносин до певного варіанту
поведінки, який є бажаним, з її точки зору. Використовуючи ці методи, держава
може досягти значних успіхів у стимулюванні суспільно корисної діяльності;

–метод примусу полягає у застосуванні до суб’єктів, які вчинили
правопорушення у сфері здійснення державних функцій, передбачених нормами права
заходів покарання, перевиховання та спонукання до діяльності, спрямованої на
усунення шкоди, заподіяної такою поведінкою.