Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Актуальні проб. теорії держави та права (Лекції)

 

3. Особливості структури норми права та способи її викладення в статтях нормативно-правових актів

4. Норми національного та міжнародного права: взаємовплив та взаємозалежність


 

3. Особливості структури норми права та способи її викладення в статтях нормативно-правових актів


Поняття «структура» (від лат. – будова, розташування, порядок, сукупність) означає внутрішню будову об’єкта, що забезпечує його зберігання при зовнішніх та внутрішніх змінах.

Важливим теоретичним питанням є структура юридичної норми оскільки її будова має значиму роль як у правотворчості так і в правозастосовній діяльності. Законодавець зобов’язаний сформулювати у тексті нормативно-правових актів всі необхідні елементи, що встановлені нормою права; особа яка реалізує норму права у формі застосування повинна знайти необхідні йому елементи і реалізувати їх, а правокористувач має знати наслідки порушення тих чи інших норм.

Відповідно до традиційного розуміння структури норми права – це внутрішня будова норми права, що виражається в її поділі на складові елементи, нерозривно пов’язаних між собою. Структуру норми права можна назвати мікроструктурою, порівнюючи її зі структурою усієї системи права, яку можна визначити як макроструктуру.

Питання про структуру норм права є одним з дискусійних в юридичній науці. Слід погодитись з думкою, що переважну більшість поглядів учених-юристів стосовно проблеми структури норми права доречно об’єднати за ознакою подібності у групи та розглядати в межах таких концепцій:

1. Трьохелементна (тричленна, триланкова) концепція структури норми права є класичною (традиційною) в юридичній науці, її підтримують переважна більшість правознавців. Вважається, що ця концепція вперше була сформульована радянськими вченими С.О. Голунським (дещо пізніше дослідник висловився за її перегляд) і М.С. Строговичем. У подальшому цей підхід знайшов розвиток у наукових працях інших теоретиків права, почав трактуватися у вигляді беззаперечного постулату, аксіоми в радянських навчальних підручниках із загальної теорії держави та права. Означений домінантний статус за трьохелементною структурою норми права зберігся в сучасній українській і російській юридичних доктринах.

Основний зміст цієї концепції зводиться до такого:

а) ідеальна логічна структура норми права складається із трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції, що у своїй єдності акумулюють регулятивний потенціал (потрібний і достатній мінімум правової інформації), який повинен знаходитися в основі системи права;

б) структурні елементи норми права, в переважній більшості, містяться в окремих статтях одного або навіть різних нормативно-правових актів. При цьому не слід ототожнювати норму зі статтею нормативно-правового акта, оскільки структуру норми можна вивести шляхом її «логічного» конструювання зі статей одного й того ж або навіть різних актів;

в) структура норми права як логічна взаємодія гіпотези, диспозиції та санкції в загальному вигляді може бути відображена лінійною формулою: «якщо – то – інакше».

2. Двохелементна (двочленна, дволанкова, біномна) концепція структури правової норми об’єднала дещо меншу кількість прихильників у юридичній науці. Позицію цього підходу розділяють і підтримують такі правознавці як К.К. Жоль, В.П. Казимірчук, С.В. Курилєв, Є.Я. Мотовіловкер, А.І. М’ягкіх, М.П. Томашевський, В.В. Трутень, О.Ф. Черданцев, В.О. Шабалін та ін.

Двочленний підхід до структури норми права був у цілому характерний для поглядів дореволюційних правознавців, зокрема П.Г. Виноградова, М.М. Коркунова, І.В. Михайловського, В.Ф. Тарановського. Означена концепція структури норми права знайшла свій подальший розвиток у міркуваннях як радянських, так і сучасних дослідників. Суть цієї концепції полягає в тому, що:

по-перше, справжня логічна структура норми права складається з двох елементів (умова й юридичний наслідок);

по-друге, двочленна структура залежить від різновиду норм права (критерій поділу – спеціалізація): регулятивні (первинні) складаються з гіпотези та диспозиції, охоронні (вторинні) – гіпотези та санкції;

по-третє, диспозиція та санкція на відмінну від гіпотези, не різнопорядкові, а однорідні явища;

по-четверте, структура норми права може бути виражена логічною зв’язкою: «якщо – то».

3. Компромісна (дуалістична) концепція будови норми права є логічним результатом генезису вчення про структуру норми права та бажанням дослідників зблизити окреслені вище два підходи. Ця концепція охоплює погляди різних теоретиків права та має альтернативні варіанти вирішення.

4. Варіативна (факультативна) концепція структури норми права. Її суть полягає в тому, що структура юридичної норми містить як обов’язкові, так і факультативні елементи (загальна кількість елементів до уваги не береться).

На думку однієї групи вчених (В.С. Основін, А.В. Рибін, Б.В. Шейндлін), диспозиція визнається обов’язковим елементом, у свою чергу гіпотеза та санкція – факультативними. Відповідно до поглядів інших правознавців (О.С. Іоффе, М.Д. Шаргородський), статусом факультативного елемента наділена санкція. Дещо по-іншому цю проблему вирішують прихильники наступного підходу (М.М. Рибушкін, Р.В. Шагієва): іманентними (обов’язковими) елементами норми права є диспозиція та санкція. Окрім того, в межах варіативної концепції потрібно виокремити «атрибутивний» напрям. Зокрема до атрибутів норми права відносять лише санкцію (Ю.В. Кудрявцев, Д.В. Малихін) або гіпотезу та санкцію (О.Е. Лейст). Поглядам щодо зменшення структурних складових юридичної норми протистоїть бажання до їх збільшення за рахунок факультативних частин. Так, поряд із класичними трьома елементами виокремлюють четвертий, факультативний – заохочення (П.М. Рабінович), стимул (В.М. Карташов) тощо. Водночас, згідно з міркуваннями окремих правників (Ф.Н. Фаткуллін, Ф.Ф. Фаткуллін), структура норми права складається з п’яти елементів: диспозиції та санкції (обов’язкові), гіпотеза, вказівка на суб’єктний склад і вказівка на ціль (факультативні).

5. Широка (розширена) концепція структури правової норми має місце в наукових доробках фахівців (О.В. Берг, Ф. Райт та ін.), які прагнуть виокремити більше ніж три традиційних елементи, кожен з яких є обов’язковим.

Так, свого часу дорадянський учений-юрист П.О. Сорокін зазначав, що здебільшого всі норми права складаються з двох основних частин – диспозиції та санкції. Втім, дослідник наголошував і на тому, що в кожній нормі права слід розрізняти поняття: 1) суб’єкта права; 2) суб’єкта обов’язку; 3) об’єкта права; 4) об’єкта обов’язку; 5) посилання на «джерело права»; 6) додаткові умови: часу, місця та способу дії; 7) адресата (десцинатора) правових дій.

На думку А.С. Піголкіна, в будь-якій правовій нормі для того, щоб вона була дійсно діючим регулятором суспільних відносин, обов’язково мають бути прямо або опосередковано визначені такі положення, які б знайшли своє місце у відповідних елементах норми права: а) сфера суспільних відносин (так звана «гіпотез»); б) суб’єктивний склад; в) зміст самого припису поведінки (диспозиція); г) наслідки порушення диспозиції (санкція). Варто звернути увагу на те, що вся складність і суперечливість генезису теорії норми права й її структури чітко прослідковуються в еволюції поглядів А.С. Піголкіна. Зокрема правознавець спочатку підтримував і всіляко обґрунтовував тричленну структуру, дещо пізніше відстоював окреслену вище чотиричленну структуру, а згодом почав поділяти думку про відсутність єдиної універсальної структури норми права, надаючи перевагу двочленній концепції.

6. Міждисциплінарна концепція структури норми права – включає підходи вчених, які намагаються вирішити означену проблему за допомогою гносеологічного потенціалу, досягнень інших суспільних наук: логіки (О.О. Ейсман, М.І. Земляной, А.О. Старченко та ін.), соціології (А.Б. Венгеров). Зокрема Г.Т. Чернобель відстоює тезу про те, що правова норма в логічному відношенні – нормативно-правове судження, в якому мають місце суб’єкт, предикат і визначена логічна зв’язка, тобто логічно-семантичну структуру правової норми утворюють три елементи: адресат (суб’єкт правового спілкування), захід (форма) поведінки та відповідний спонукальний оператор.

Окрім того, всебічність наукового пошуку передбачає з’ясування процесу структурування юридичної норми в залежності від типу праворозуміння. Так, із точки зору соціологічного підходу В.А. Бачинін розглядає внутрішню будову норми права через її три змістові іпостасі: логос (смислова основа, що закликає до розумних і доцільних дій), номос (вольовий початок) та етос (прагнення до справедливості та загального блага). Досліджуючи структуру норми права в межах комунікативного підходу до інтерпретації права, А.В. Поляков стверджує, що в будь-якій правовій нормі можна виокремити різні структури, які визначають її правове буття: логічний зміст, ціннісне значення, праксіологічне (поведінкове) значення та текстуальну прив’язку. При цьому вчений розрізняє структуру когнітивної (віртуальної) правової норми та структуру актуальної норми права (реальної поведінки суб’єктів). Звідси структура когнітивної правової норми не може не містити диспозиції, всі інші елементи є для неї акциденціями (тимчасовими властивостями). У загальному вигляді кількість елементів когнітивної правової норми залежить від її функціонального та ціннісного призначення в механізмі дії права та відповідного способу її текстуального вираження. По-іншому, продовжує А.В. Поляков, можна поглянути на структуру актуальної (комунікативної) норми права. Така норма є нормою реальної поведінки суб’єктів як акторів (діячів), у неї не може бути ні гіпотези, ні санкції. Структура такої норми права складається лише з суб’єктивних прав і правових обов’язків.

Однак, на нашу думку, прерогатива належить підходу, що був запропонований і в подальшому розвинутий С.С. Алексєєвим. Головна ідея позиції останнього зводиться до того, що норму права слід розглядати у двох аспектах: логічну норму та норму-припис. У відповідності до цього інтерпретується структура норми права: логічна норма має у своєму складі три елементи (гіпотезу, диспозицію та санкцію), а норма-припис – два елементи (гіпотезу та диспозицію (санкцію)). Тільки за умови одночасної характеристики елементів логічної норми та складових норми-припису забезпечується всебічний аналіз змісту правових норм. Запропонований С.С. Алексєєвим підхід знайшов широку підтримку серед сучасного наукового співтовариства. Ця позиція випливає з того, що норма права, по-перше, повинна встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб’єктів; по-друге, вона повинна визначати умови, за яких суб’єкти можуть реалізовувати ці права та обов'язки, і, по-третє, мусить закріплювати певні засоби забезпечення приписів, що в ній містяться. Отже, без гіпотези норма безглузда, без диспозиції – немислима, без санкції – безсила.

Таким чином, відповідно до логічної структури норма права складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Наприклад, ч.1 ст. 364 Кримінального кодексу України «Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (диспозиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (гіпотеза), – карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція).

Гіпотеза – це частина норми, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції.

Диспозиція – це частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те чи інше правило поведінки (що повинен робити, або, навпаки, що не повинен робити адресат норми).

Санкція – це частина правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі.

Структурні елементи норми права (гіпотези, диспозиції, санкції) за ступенем визначеності можна класифікувати на:

абсолютно визначені (вичерпно окреслюються або обставини за наявності яких діє норма, або саме правило поведінки, або юридична відповідальність);

відносно визначені (не містить достатньо повних даних про відповідний елемент норми);

альтернативні (альтернатива або настання однієї чи кількох умов, або вказівки на певну кількість правил поведінки, або перерахування кількох видів юридичної відповідальності).

Структурні елементи норми права(гіпотези, диспозиції, санкції)за складом класифікують на:

прості (зазначено або одну умову, або один правовий наслідок, або один вид відповідальності);

складні (або передбачено фактичний юридичний склад, або кілька правових наслідків, або визначено одночасно два (і більше) заходів державно стягнення).

У науковій літературі зустрічається також поділ санкцій на штрафні (каральні) та відновлювальні (компенсаційні).

Характерною рисою кримінально-правової норми є наявність в ній двох елементів. Перший – гіпотеза, при якій норма діє. Цією умовою є злочини, правомірні дії суб'єктів, юридичні події. Другою – це або диспозиція в Загальній частині Кримінального кодексу, або санкція в Особливій частині Кримінального кодексу. Гіпотеза не визначена в нормах Особливої частини Кримінального кодексу, але вона в загальній формі визначена в статтях Загальної частини. Гіпотеза в кримінальному законодавстві – це заборони на здійснення дій (бездіяльність). Міркуючи про структуру кримінально-правової норми, мають на увазі статтю кримінального закону. Статті кримінального закону в основному є заборонними.

Характерною рисою норм конституційного права є те, що вони зазвичай мають гіпотези і диспозиції, і лише в окремих випадках – санкції.

В юридичній літературі наголошується, що трьохелементна логічна структура є однією з ознак, яка відрізняє норму права від інших соціальних норм і без якої норма права перестає бути сама собою.

Слід мати на увазі, що норма права і стаття нормативно-правового акта, в якій вона фіксується, можуть не збігатися. Однак реально норма права не може існувати без диспозиції: адже саме в ній формулюється певне правило, заради якого й створюється норма права. Одночасно гіпотеза й санкція можуть фіксуватися не в кожній правовій нормі. У багатьох випадках норми містять вказівку на те, що порушення правил диспозиції або умов гіпотези тягає і за собою санкцію, яку слід самому розшукати в законодавстві, в інших - навіть такі посилання відсутні, а лише маються на увазі. У багатьох нормах права не формулюється й гіпотеза. Це означає, що правило, зафіксоване у диспозиції, чинне за будь-яких умов. Прикладом може служити структура статті першої Конституції України, яка встановлює: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Структурно наведена стаття Основного Закону нашої держави складається лише з диспозиції і хоча в ній відсутня вказівка, за яких умов діє встановлене у ній правило, слід розуміти, що воно діє завжди і за будь-яких умов.

Диспозиція і гіпотеза у ряді випадків, наприклад у статтях особливої частини кримінального кодексу, можуть бути так тісно злиті, що їх неможливо розрізнити. Можливі випадки, коли елементи однієї норми права закріплені в різних статтях одного або навіть різних нормативно-правових актів.

Розташування норм права в статтях нормативно-правових актів:

1) правова норма укладена в одній статті (тобто норма права і стаття нормативно-правового акта збігаються), чим полегшується її сприйняття – це оптимальний варіант;

2) в одній статті міститься кілька норм права – у такому випадку стаття акта має кілька частин;

3) нерідко для вираження складної норми права потрібно кілька статей даного нормативно-правового акта або, окрім нього, інших нормативно-правових актів (тобто норма права розташовується вроздріб у різних статтях).

Способи викладу норм права в статтях нормативно-правових актів можна класифікувати в залежності від: (1) повноти викладу; (2) рівня узагальнення.

Залежно від повноти викладу використовуються такі способи викладу норм права в статтях нормативно-правових актів:

  • повний (прямий),
  • відсильний (посилальний),
  • бланкетний.

Повни у статті містяться всі необхідні елементи норми права без відсилань до інших статей.

Відсильний у статті містяться не всі елементи норми права, для їх заповнення с відсилання до інших статей цього акта, де містяться недостатні відомості.

Бланкетний у статті міститься відсилання не до якогось конкретного нормативного припису даного закону, а до іншого нормативному акту (більш високої чи нижчої юридичної сили) або до міжнародного акта, який ратифікований парламентом і накладає на державу обов'язки, для виконання яких потрібно прийняття внутрішньодержавних актів.

Залежно від рівня узагальнення використовуються такі способи викладу норм права в статтях нормативно-правових актів:

Казуїстичний – зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями через певні факти, випадки, ознаки та ін.

Абстрактний – зміст норми розкривається загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями.

 



4. Норми національного та міжнародного права: взаємовплив та взаємозалежність


У вирішенні питання про характер взаємозв’язку і взаємодії міжнародного і національного права історично можна прослідити три підходи: дуалістичний моністичний в двох взаємовиключних варіантах.

Дуалістичний підхід в якості основного постулату висуває тезу про одночасне існування і розвиток двох взаємопов’язаних, взаємозалежних і взаємодіючих правових систем – міжнародної та національної. При цьому виключається будь-яке домінування однієї правової системи над іншою. Однак науковці які підтримують таку позицію, зокрема Г.І. Тункін, визнають, що для того щоб міжнародне право могло виконувати своє завдання, воно «постійно має звертатись за допомогою до національного прав, без чого воно в багатьох випадках зовсім безсиле». Національне право чинить прямий і непрямий вплив на міжнародне право, а міжнародне право в різних формах впливає на національне.

Національне право чинить вплив на міжнародне право двома основними шляхами: по-перше, шляхом обумовлення сутності і змісту міжнародного права (матеріальний вплив); по-друге, шляхом впливу національного права на процес створення і реалізації міжнародного права (процесуальний вплив).

Як матеріальний, так і процесуальний вплив національного права на міжнародне право здійснюється через відповідну зовнішньополітичну діяльність державних органів і організацій і за такого підходу виступає лише в непрямій формі, як опосередкований вплив національного на міжнародне.

Але вплив національного права на міжнародне можливе і в прямій формі. Це відбувається в тих випадках, коли норми національного права перетворюють і модернізують до зовнішніх умов діяльності держави і використовують також у міжнародному праві.

Так само в прямій і непрямій формі відбувається вплив міжнародного права на національне.

Непрямий вплив міжнародного права на національне чиниться тоді, коли відбувається закріплення тих чи інших прогресивних принципів, норм чи положень, міжнародне право спонукає держави в правових системах яких ці положення відсутні, до їх прийняття і практичного втілення (наприклад принципи закріплені в Загальній декларації прав людини).

Прямий вплив міжнародного права на національне відбувається тоді коли наприклад визнаються міжнародні договори, що укладені державою частиною її національного законодавства (наприклад, ст.9 Конституції України – «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України).

Сутність моністичного підходу полягає у запереченні відносно самостійного характеру систем міжнародного і національного права і розгляд їх в якості інтегрованих одного в інший, що утворюють якесь єдине ціле. Розглядають два варіанти моністичного підходу, що взаємно виключають один одного. Так при першому підході вважають, що в процесі взаємозв’язку і взаємодії міжнародного і національного права останнє володіє пріоритетом по відношенню до першого ( – розглядають міжнародне право як невід’ємну частину національного права або – розглядають міжнародне право як несумісне, а в деяких випадках навіть чуже національному праву). За іншим підходом – визнається примат міжнародного права над національним.

 

Категорія: Актуальні проб. теорії держави та права (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter