3.1.7. Охорона праці молоді

3.1.7. Охорона праці молоді

Законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також і на підземних роботах. Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт і до робіт у вихідні дні (рис. 3.11).

Не допускається прийняття на роботу осіб, молодших 16 років. У виняткових випадках, за згодою батьків, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років . Всі особи, молодші 18 років, щорічно підлягаютьобов’язковому медичному огляду.

Щорічна відпустка підліткам надається тривалістю один календарний місяць в літній час або на їх бажання в будь-яку іншу пору року.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи роботодавця не допускається без попередньої згоди районної (міської) комісії в справах неповнолітніх.

Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до перенесення і пересування важких речей, вага яких перевищує встановлені граничні норми.

Час перенесення вантажів підлітками має становити не більш як 1/3 робочого часу в разі максимальної маси вантажу, що переноситься, а саме: 5,6-6,3 кг – для дівчат 16-17 років; 11,2-12,6 кг – для хлопців 16-17 років.

3.1.8. Пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці (рис. 3.12), безоплатно забезпечуються молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, спеціальним одягом і взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу – не більше як 36 годин на тиждень, додаткову оплачувану відпустку, оплату праці в підвищеному розмірі; зменшення пенсійного віку.

Протягом дії трудового договору роботодавець повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.

3.1.9. Відшкодування шкоди потерпілому

Роботодавець зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, у повному розмірі втрачений заробіток відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім’ї та утриманцям потерпілого) одноразову допомогу.

Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не меншою від суми, а визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не меншим від п’ятирічного заробітку працівника на сім’ю, крім того, не менше від однорічного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася після смерті.

Якщо нещасний випадок стався внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням роботодавця та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на п’ятдесят відсотків. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування нещасного випадку.

Доказом вини потерпілого може бути:

– акт за формою Н-І або про професійне захворювання;

– висновок службових осіб (контролюючих органів);

– медичний висновок про професійне захворювання;

– вирок або рішення суду;

– рішення про адміністративну або дисциплінарну відповідальність;

– рішення органів соцстраху про відшкодування витрат на допомогу працівникам у разі тимчасової непрацездатності, у зв’язку з ушкодженням здоров’я;

– свідчення свідків.

Ступінь втрати працездатності потерпілим визначає медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) у відсотках професійне працездатності (рис. 3.13). Вона визначає обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого на підставі: домовленості сторін, рішення комісії з трудових суперечок, рішення суду.

Розмір відшкодування моральної шкоди – не більше за 20 мінімальних заробітних плат.

Роботодавець відшкодовує потерпілому витрати згідно з висновку МСЕК не менше від трьох мінімальних зарплат на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи); двох мінімальних зарплат на звичайний догляд, однієї мінімальної зарплати на побутовий догляд (прибирання кімнати, прання).

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи роботодавець зобов’язаний забезпечити, відповідно до медичних рекомендацій, його перепідготовку працевлаштування, встановити пільгові умови та режим роботи.