Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Безпека життєдіяльності - Цапко В.Г.

2.2.3.4. Аксіоми та їх зміст

Аксіома 1. Техногенні небезпеки існують, коли повсякденні потоки речовини, енергії і інформації в техносфері перевищують порогові значення.

Порогові, чи інакше, гранично допустимі значення (ГДЗ) небезпек встановлюються, виходячи із умов зберігання функціональної і структурної цілісності людини і природного середовища. Дотримання ГДЗ потоків створює безпечні умови життєдіяльності людини в життєвому просторі і виключає негативний вплив техносфери на природне середовище.

Аксіома 2. Джерелами технічних небезпек є елементи техносфери.

Аксіома 3. Техногенні небезпеки діють в просторі і в часі.

Аксіома 4. Техногенні небезпеки негативно впливають на людину, природне середовище й елементи техносфери одночасно.

Аксіома 5. Техногенні небезпеки погіршують стан здоров'я людей, призводять до травм, матеріальних витрат і до деградації природного середовища.

Аксіома 6. Захист від техногенних небезпек досягається удосконаленням джерел небезпек, збільшенням відстані між джерелом небезпеки і об'єктом захисту за рахунок використання захисних заходів.

Аксіома 7. Компетентність людей щодо небезпек і здатність захиститися від них — необхідні умови досягнення безпеки життєдіяльності.

Систему основних постулатів безпеки життєдіяльності наведено на рис. 2.10, с. 52—53 (за винятком аксіом).

2.2.3.5. Класифікації в безпеці життєдіяльності

Класифікація — розподіл множини будь-яких об'єктів (елементів) на групи. Кожна група може, в свою чергу, бути розподілена відповідним чином на підгрупи.

Правильна класифікація має відповідати таким умовам:

1) складові множини не повинні мати сумісних елементів (не можуть перетинатися);

2) у сумі складові множини мають дорівнювати початковій множині класифікованих об'єктів;

3) кожний елемент має входити в будь-який один клас;

4) розподіл множини за групами має виконуватися за однією ознакою.

Бажано, але необов'язково, щоб під час продовження розподілу груп на нові підгрупи за основу бралася одна і та ж ознака. Розподіл множини на складові можна виконувати різними способами.

Класифікація може мати за змістом штучний характер. У науці вибір системи класифікації диктується змістом і не може бути прийнятий за простою угодою з погляду її зручності. Виходячи з того, що класифікація — це необхідний елемент в системі отримання уявлень, в практиці розвитку науки мають бути такі системи класифікацій, які відображають глибинні закономірності руху і розвитку об'єктивної дійсності. Класифікації є істотною складовою, результатом розвитку теоретичних систем, істинність яких перевіряє практика.

До основних класифікацій в безпеці життєдіяльності належать:

— Класифікація водних об'єктів — перелік фізико-географічних, режимних і морфологічних особливостей водних об'єктів (ГОСТ 17.1.1.02-76), що дає змогу поєднати їх в господарчо-значимі об'єкти.

— Класифікація водотоків — перелік величин, які відображають термін і період стоку, гідрологічний режим, розмір і водність водотоків (ГОСТ 17.1.1.02-76), що характеризує певні їх групи.

— Класифікація шкідливих речовин (забруднювачів) — розподіл шкідливих речовин (забруднювачів) за ступенем небезпеки, агрегатним станом, характером впливу на людину, господарчими об'єктами і за іншими ознаками.

— Класифікація розкривних порід:

1) класифікаційний перелік груп придатності розкривних порід в сільськогосподарському виробництві.

2) перелік груп показників хімічного і гранулометричного складу розкривних порід (ГОСТ 17.5.1.1.03-78), що лежить в основі їх класифікації.

— Класифікація забруднення — розподіл забруднення за значенням для людства (за походженням чи джерелом виникнення, хімічним складом і властивостями, фізичними показниками, шкідливістю для людей, природних об'єктів, господарства й окремих його галузей та ін.).

— Класифікація підземних вод — перелік горизонтів за режимними характеристиками, параметрами фільтрації (ГОСТ 17.1.1.02-77), що дає змогу об'єднати підземні води в значимі для господарства групи.

— Класифікація природних ресурсів:

1) за джерелами і знаходженням;

2) за швидкістю вичерпання (швидке чи повільне вичерпання);

3) за можливістю самовідновлення і рекультивації (відновлювальні і не відновлювальні);

4) за темпами економічного відновлення;

5) за можливістю заміни одних ресурсів іншими.

— Класифікація всіх видів небезпек, які формуються в процесі виконання виробничого процесу, у вигляді небезпечних факторів встановлена ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ. Розподіл здійснено за групами:

1) небезпечні і шкідливі фізичні фактори: машини і механізми, що рухаються; будь-які вантажопідйомні пристрої, а також вантажі, які пересувають; незахищені елементи виробничого обладнання, що рухаються та обертаються; частини оброблюваного матеріалу й інструменту, що розлітаються після руйнування та ін.

Шкідливими для здоров'я є такі фізичні фактори; підвищена чи знижена температура повітря робочої зони, підвищена вологість і швидкість руху повітря, підвищені рівні шуму, вібрацій, ультразвуку і будь-яких випромінювань — теплових, іонізуючих, інфрачервоних та інших, підвищена концентрація пилу і газу в повітрі робочої зони, не нормоване освітлення робочих місць, проходів і проїздів; підвищена яскравість світла і пульсація світлового потоку.

2.2.3.4. Аксіоми та їх зміст 

Рис. 2.10. Основні постулати безпеки життєдіяльності 

2.2.3.4. Аксіоми та їх зміст

Рис. 2.10. Основні постулати безпеки життєдіяльності (продовження)

*Номери наслідків дії закону внутрішньої динамічної рівноваги.

2) хімічно небезпечні і шкідливі виробничі фактори за характером дії на організм людини розподіляються на такі групи: загально токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі (що викликають алергічні захворювання), канцерогенні (що викликають розвиток пухлин), мутагенні (що діють на статеві клітини організму). До цієї групи належать численні пари і гази: пара бензолу, толуолу, оксид вуглецю, ангідрид сірки, оксид азоту, аерозолі свинцю та ін., токсичний пил, що утворюється, наприклад, при обробці різанням берилію, свинцевих бронз, латуней і деяких пластмас. До них також належать такі агресивні рідини (кислоти, луги), які можуть спричинити хімічні опіки шкіряного покрову під час дотику до них.

3) біологічно небезпечні і шкідливі виробничі фактори: мікроорганізми (бактерії, віруси й ін.), а також мікроорганізми (рослини і тварини), вплив яких на працюючого викликає травми чи захворювання.

4) психофізіологічно небезпечні та шкідливі виробничі фактори: фізичні перевантаження (статичні і динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перевантаження, перевантаження аналізаторів слуху, зору та ін.).

— Класифікація санітарна — перелік оптимальних і дозволених норм температури, відносної вологості і швидкості руху повітря у виробничих (житлових) приміщеннях (за сезонами року, за категорією робіт) відповідно до санітарно-гігієнічних вимог ГОСТ 12.1.005-88), що складає основу санітарно-гігієнічного угруповання цих параметрів.

— Класифікація виробничих отрут здійснюється за:

1) хімічною структурою;

2) агрегатним станом;

3) ступенем токсичності і небезпечності;

4) характером і механізмом впливу на організм людини.

— Класифікація хімічних речовин за гранично допустимою концентрацією (ГДК), LD50 при введенні у шлунок, нанесенні на шкіру, LD50 — при інгаляційному надходженні в організм. Ця класифікація використовується при встановленні класів небезпечності нових хімічних речовин.

— Класифікація виробничих отрут (загальна):

1) за характером впливу на організм людини: загально токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, що впливають на репродуктивну функцію;

2) за шляхом проникнення в організм людини: крізь легені, шкіру, травний канал;

3) за хімічними класами з'єднань: органічні, неорганічні, елементоорганічні та ін.;

4) за ступенем токсичності: надзвичайно токсичні, високотоксичні, помірно токсичні, малотоксичні;

б) за ступенем впливу на організм людини: речовини надзвичайно небезпечні, речовини високонебезпечні, речовини помірно небезпечні, речовини малонебезпечні.

— Класифікація виробничих отрут (клініко-гігієнічна) — всі леткі промислові речовини поділяють на чотири великі групи:

1. Задушливі речовини:

а) прості задушливі, дія яких полягає у витисненні кисню із вдихуваного повітря (азот, водень, гелій);

б) хімічно діючі, які порушують газообмін у крові і тканинах, хоча кисень доставляється вдихуваним повітрям у достатніх кількостях (оксид вуглецю, синильна кислота).

2. Подразнюючі речовини, які викликають подразнення слизової оболонки дихальних шляхів або безпосередньо легенів, яке сприяє розвиткові загальної реакції (оксиди сірки, азоту, хлор, хлороводень, фтороводень, аміак тощо). При гострому отруєнні ці речовини можуть призвести до набряку легенів.

3. Леткі наркотичні і споріднені з ними речовини, які діють після надходження у кров. Гостру дію ці речовини справляють на центральну нервову систему, викликаючи наркоз.

Виходячи з фізико-хімічних особливостей і біологічної дії, виділяють п'ять підгруп легких наркотичних речовин, які:

а) не відзначаються чітко вираженою післядією (оксид азоту, вуглеводні жирного ряду, ефіри);

б) справляють шкідливу дію переважно на паренхіматозні органи (галогенопохідні вуглеводні жирного ряду);

в) впливають насамперед на органи кровотворення (ароматичні вуглеводні);

г) діють переважно на нервову систему (алкоголь, сірчані сполуки жирного ряду);

д) діють переважно на систему крові і кровообігу (анілін, нітробензол — органічні сполуки азоту).

4. Неорганічні і металоорганічні сполуки — протоплазматичні отрути (ртуть, свинець, фосфор, миш'яковиста кислота, фосфороводень тощо).

— Класифікація за Гендерсоном і Хагардом — усі хімічні речовини поділяють на реагуючі і нереагуючі:.

1) реагуючі виробничі отрути вступають у біохімічні реакції і піддаються перетворенням в організмі. Токсична дія реагуючих отрут може бути викликана як самою речовиною, так і її метаболітами (наприклад, ураження органів кровотворення при отруєнні бензолом зумовлене дією продуктів його перетворення — фенолу піропитехіну, гідрохінону);

2) нереагуючі речовини не піддаються значним змінам в організмі людини. Не вступаючи у біохімічні реакції, вони виводяться з організму в основному в тій же формі, у якій і надходять. Прикладом нереагуючих речовин можуть бути вуглеводні жирного ряду.

— Класифікація біологічних факторів виробничого середовища, виходячи з врахування механізму виникнення і специфіки впливу на працівників, включає такі групи:

1) природна група — збудники інфекційних захворювань та інвазій у людей, тварин і птахів, природні відходи тваринного світу, продукти розвитку рослин, зокрема продукти цвітіння тощо;

2) виробнича, або індустріальна група, до якої входять: фактори промислово-тваринницьких комплексів, виробництв засобів біологічного захисту рослин, антибіотиків, білково-вітамінних концентратів, стимуляторів росту, сироваток, фізіологічно активних препаратів тощо.

— Класифікація факторів, що збуджують інфекційні хвороби та інвазії у людей та тварин:

1) бактеріальні: туберкульоз, бруцельоз, сальмонельози, лептоспірози, сибірки, лістеріоз, меліоїдоз, ієрсиніоз, еризипелоїд;

2) вірусні: орнітоз, сказ;

3) рикетсіози: лихоманка;

4) гриби: аспергілю, актиномікоз, гістоплазмоз, бластомікоз, кандидоз, кокцидіоїдоз, криптококоз, мікроспорію, трихофітію;

5) найпростіші: теніоз, трихінельоз, ехінококоз.

Ризик зараження людей залежить від епізоотичного стану району, розповсюдженості збудників серед тварин і в навколишньому середовищі, чисельності популяції тварин (птиці), від якої залежить кількість інфікованих особин. Крім того, ризик зараження зооантропонозами людини визначається терміном (стажем) роботи в цій галузі господарства, ступенем контакту людини з тваринами і його професією.

— Класифікація пестицидів проводиться залежно від призначення, способу проникнення, характеру впливу на організм, хімічної природи, ступеня небезпеки для теплокровних і навколишнього середовища.

Класифікація пестицидів за призначенням поділяється на такі основні групи: інсектициди — пестициди для боротьби зі шкідливими комахами, акарициди — для боротьби з кліщами, овоциди — для знищення яєць шкідливих комах, нематоциди — для боротьби з круглими черв'яками, німациди — для боротьби з різними молюсками, в тому числі черевоногими, фунгіциди — для боротьби з хворобами рослин і різноманітними грибами, бактерициди — для боротьби з бактеріями і бактеріальними хворобами рослин, антисептики — для запобігання руйнуванню мікроорганізмами неметалевих матеріалів, зооциди (родентициди) — для боротьби з гризунами, гербіциди — для боротьби з бур'янами, арборициди — для знищення небажаної деревної і кущової рослинності, альгіциди — для знищення водоростей та інших шкідливих рослин.

Класифікація пестицидів за способом проникнення їх в об'єкт обробітку. їх умовно поділяють на контактні, що отруюють комах контактом з будь-якою частиною тіла; кишкові, що проникають разом з їжею в травний канал; фуміганти — проникають в організм комах і тварин дихальним шляхом у вигляді пари або газу. За зазначеним принципом усі пестициди поділяють також на дві великі групи — контактної і системної дії. Контактні пестициди вбивають або пригнічують шкідливі організми при контакті з ними, системні проникають у рослини, змішуються у їхніх тканинах і приводять до загибелі шкідливі організми (бур'яни, збудники хвороб, шкідники).

За хімічною будовою пестициди класифікують на пестициди неорганічного (сполуки ртуті, міді, бору, фтору, сірки, барію, хлорату), рослинного, бактеріального і грибкового походження (хлор, фосфорорганічні, похідні карбамінової, тіо- і дитіокарбамінової кислот, різноманітні гетероциклічні сполуки, фталіміди, похідні речовини, нітропохідні феноли, хінони, похідні триазинів, металоорганічні сполуки, мінеральні масла).

Гігієнічна класифікація, що враховує ступінь безпеки для теплокровних тварин і людини, ґрунтується на врахуванні фізико-хімічних властивостей, а також параметрів токсичності і небезпек пестицидів.

За токсичністю при надходженні в шлунок препарати поділяють на сильнодіючі отруйні речовини, LD50 яких менше 50 мг/кг; високотоксичні — LD50 від 50 до 200 мг/кг; середньотоксичні — LD50 від 200 до 1000 мг/кг; малотоксичні — LD50 більше 1000 мг/кг.

За рівнем леткості речовини класифікують як: дуже небезпечні — насичують повітря робочої зони концентрацією більшою або такою, що дорівнює токсичній; небезпечні — насичують повітря концентрацією, меншою від порогової; малонебезпечні — насичують повітря концентрацією, меншою від порогової.

За ступенем стійкості розрізняють пестициди дуже стійкі — процес руйнування починається раніше ніж через 2 роки; стійкі — від півроку до двох років; помірно стійкі — від одного до 6 місяців; малостійкі — в межах місяця.

За загрозою надходження препарату в організм через шкіру поділяють на; різко виражену — LD50 менше 300 мг/кг; виражену LD50 — від 300 мг/кг до 1000 мг/кг; слабо виражену — LD50 більше 1000 мг/кг.

За здатністю накопичуватись в організмі розрізняють чотири групи пестицидів: надкумулятивні — коефіцієнт кумуляції менший за одиницю; вираженої кумуляції — коефіцієнт кумуляції від одиниці до трьох: помірно вираженої кумуляції — коефіцієнт кумуляції від трьох до п'яти; слабо вираженої кумуляції — коефіцієнт кумуляції більше п'яти.

Наведені класифікації безпеки життєдіяльності становлять тільки основну їх частину. В основному всі класифікації в межах дисципліни утворюються на основі певного небезпечного фактора. Такий підхід дає змогу: прогнозувати стан і напрямки встановлення безпеки, формувати відповідні рішення під час проектування і аналізу результатів контролю та ін.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Безпека життєдіяльності - Цапко В.Г.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter