Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Безпека життєдіяльності - Цапко В.Г.

5.6.5. Принципи захисту людини

Принципи захисту людини пов'язані з історичним розвитком держави. На цей час в основу захисту людини покладено адресний принцип. За цим принципом заходи захисту мають найбільшу можливість захистити конкретну людину, знайти конкретні засоби і заходи для покращання її стану. 

5.6.5. Принципи захисту людини

Рис. 5.10. Основні елементи моделі роботи оператора (статична і динамічна моделі) сільськогосподарської техніки

Відповідно до цього принципу глобальна система захисту підпорядкована регіональним і локальним завданням. Інакше цей принцип може бути сформульований так: "мислити глобально — діяти локально".

Регіональний розвиток включає в себе функцію раннього сповіщення несприятливих екологічних тенденцій чи передбачає гарантії їх мінімізації. За концентрованою думкою це має уявлення, що "Незнання наслідків не звільняє суспільство від відповідальності за порушення природного середовища".

За принципами структуризації захисту людини відносно розвитку її життєдіяльності в сільськогосподарській галузі розподіляють під час:

1) проектування і побудови сільськогосподарських підприємств (машин, обладнання, споруд, будов, технологій та ін.) залежно від їх техноємності. (Таким чином це робиться за принципом еколого-економічного збалансування);

2) експлуатації території сільськогосподарського підприємства (машин, обладнання, споруд, будов, технологій та ін.);

3) ремонту і обслуговування;

4) тимчасового припинення робіт; б) виникнення і ліквідації аварії.

Розгляд принципу захисту людини за визначеним розподілом дає змогу забезпечити подальшу концентрацію захисту людини на виробництві та інших аспектах її життєдіяльності.

Яскравим прикладом може служити забезпечення безпеки на рівні елемента приміщення — робочого місця (рис. 5.11).

Фактично, робоче місце є простором знаходження працівника (координати простору). Кожен раз, коли працівник виконує елементи своєї діяльності на робочому місці в будь-якій послідовності, то ця послідовність являє собою елемент представлення часу. Таким чином людина має свої певні координати і потребує безпеки за рахунок захисту за визначеними координатами. Виходячи з цього, треба підкреслити, що захист пов'язаний з координатами часу і простору. Зв'язок з координатами є також адресним захистом. З іншого боку — особливістю захисту є його зв'язок в часі і просторі.

Заходи захисту в основному поділяються на технічні й організаційні. В практиці забезпечення безпеки людини їх співвідношення має визначальний характер. Безпека, що досягається за рахунок технічних засобів при їх експлуатації, завжди під час впровадження має організаційні елементи. Бо перевірка їх стану, здатності, незмінності захисних властивостей належить до заходів організаційного характеру. На деяких етапах організаційні заходи передбачають використання вимірювального обладнання. Тому обладнання, що використовується, має пройти метрологічне випробовування. Таким чином, перед нами постає суцільна картина, яка за своїм загальним змістом являє собою технологію забезпечення безпеки життєдіяльності.

5.6.6. Засоби захисту в умовах виробництва

Виробниче освітлення. Основні вимоги до виробничого освітлення робочих приміщень полягають у створенні комфортних умов для роботи зорового аналізатора за допомогою приладів штучного освітлення. За джерело освітлення використовують:

1) лампи розжарювання — це джерела світла, в яких світлова енергія утворюється за рахунок світіння вольфрамової нитки, до температури 2500—3000 °С нагрітої електричним струмом, що проходить через неї. Спектр випромінювання ламп розжарювання за розподілом енергії відрізняється від денного світла, особливо у жовто-червоній ділянці.

5.6.5. Принципи захисту людини 

Рис. 5.11. Робоче місце у виробничому приміщенні сільськогосподарського підприємства

Цей недолік ламп розжарювання позбавляє їх можливості застосовувати на роботах, де необхідно розрізняти кольори і формувати їхні відтінки. Лампи розжарювання мають виражену осліплювальну дію і в зв'язку з цим вимагають вжиття заходів щодо запобігання розвитку блискоту. Крім того, вони є джерелами тепла* що за певних умов може бути причиною формування несприятливих умов мікроклімату на робочому місці.

Лампи розжарювання порівняно швидко амортизуються; їхній повний термін служби не перевищує 800—1000 год, після чого світловидатність різко спадає і змінюється спектральний склад випромінюваного світла. Перевагою цих джерел світла, використовуваних у виробництві, є їхня простота в експлуатації;

2) газорозрядні лампи. У газорозрядних лампах використовують явище електролюмінесценції — випромінювання світлової енергії газами або парою металів при проходженні крізь них електричного струму. До них належать такі лампи: дугові ртутні низького тиску (люмінесцентні), дугові ртутні високого тиску з виправленою кольоровістю (ДРЛ), ксенонові.

Люмінесцентні, або газорозрядні дугові ртутні низького тиску лампи наповнені парами металів і аргоном, що перебувають під тиском 0,4—0,5 кПа (3—4 мм рт. ст.). Світіння настає тільки при нагріванні електродів (вольфрамова нитка, покрита пастою з оксидів лужно-земельних металів) до 800—1000 °С.

Останнім часом на виробництві використовують люмінесцентні лампи денного світла (ЛД), лампи денного світла з поліпшеною кольоропередачею (ЛДК), лампи холодного білого кольору (ЛХБ), лампи теплого білого (ЛТБ) і білого кольорів (ЛБ). Найближчим до природного світла є випромінювання ЛДК і ЛД. ЛБ дають випромінювання з меншим вмістом хвиль у синьо-фіолетовому діапазоні, їхнє світіння має жовтуватий відтінок. ЛХБ займають проміжне положення між ЛД і ЛБ.

Люмінесцентні лампи мають гігієнічні, світлотехнічні і економічні переваги порівняно з лампами розжарювання, а саме: 1) велику світловидатність (у 3—4 рази більшу), що зумовлює їхню високу економічність; 2) тривалий термін служби (4000—5000 год); 3) велику світну поверхню, яка забезпечує рівномірний розподіл освітленості в робочій зоні; 4) кольоропередачу, наближену до денного світла.

Крім позитивних якостей люмінесцентні лампи мають і недоліки: пульсація світлового потоку, шум дроселів, чутливість до температури навколишнього середовища.

Найпоширеніші останнім часом ртутні дугові лампи високого тиску з виправленою кольоровістю (ДРЛ).

При виборі джерела світла для освітлення виробничих приміщень слід керуватись такими рекомендаціями:

1. Лампи розжарювання слід застосовувати для грубих робіт, де освітленість нормується малими рівнями і не потрібна правильна оцінка кольоросприймання. Доцільно використовувати їх на вибухо- і пожежонебезнечних роботах, оскільки вони мають вдало сконструйовану відповідну арматуру.

2. Люмінесцентні лампи слід застосовувати у приміщеннях, де виконуються точні і особливо точні роботи, а також при підвищених вимогах до кольоросприйняття. При цьому ЛХБ, ЛД, ЛЛК доцільно застосовувати тільки тоді, коли ставляться спеціальні вимоги до визначення кольору і відтінків. У решті випадків можна рекомендувати ЛБ.

ДРЛ використовують для освітлення виробничих приміщень з високими перекриттями, з виділеннями пилу, газу, кіптяви і скрізь, де не потрібно розрізняти кольори не тільки деталей, а й фону.

При цьому слід зазначити, що вмикання в систему освітлення з лампами ДРЛ ламп розжарювання (10—20 % від загальної освітленості) поліпшує кольоросприйняття, що розширює можливість використання ламп ДРЛ при організації виробничого освітлення.

Слово світильник містить поняття джерела світла і освітлювальної арматури.

Конструктивне вирішення світильника зумовлює тип джерела світла, необхідний світлорозподіл, умови середовища, архітектурні вимоги.

Для приміщень з великим вмістом вологи і пилу виготовляють волого- і пилозахисні світильники, розраховані для роботи у вибухонебезпечному середовищі.

Світильники також класифікують за способом їх встановлення. Розрізняють стельові, підвісні, настінні, вмонтовані у будівельні елементи тощо.

Типи світильників відрізняються за джерелом світла, світлорозподіл ом, конструктивними вирішеннями, призначенням тощо.

Світильники з лампами розжарювання характеризує наявність однієї лампи, у них малі габарити і великі потужності.

Найтиповішими прикладами виробничих світильників з лампами розжарювання є світильники, що наведені на рис. 5.12.

Світильники з люмінесцентними лампами мають, як правило, кілька ламп і пускорегулювальний пристрій; їх з'єднують у суцільні ряди.

Світильники з люмінесцентними лампами серії ПВЛМ використовують у вологих, запилених, пожежонебезпечних приміщеннях. Випускають з відбивачами, розсіювачами, з ґратками і без них. ЛСО — представники підвісних світильників розсіяного світла: використовують для освітлення у приміщеннях заввишки не менше 3,5 м.

Світильники з лампами ДРЛ для внутрішніх приміщень наближаються за своєю конструкцією до світильників з лампами розжарювання.

Вибір світильників залежить від умов зорової роботи, яких вимагає технологія роботи.

У гігієнічному плані система загального освітлення раціональніша, оскільки створює сприятливу світлову обстановку в полі зору і в усьому приміщенні. Відмова від місцевих світильників — сучасна прогресивна тенденція в системі організації виробництва.

Місцеве освітлення застосовують на виробництві тільки в комбінації із загальним для створення високих рівнів освітленості на обмеженій робочій поверхні.

Розміщення світильників може бути рівномірним (однорядне, квадратне, шахове) і локальним. Рівномірно світильники розміщують тоді, коли робота проводиться у будь-якій точці цеху, при рівномірному розміщенні обладнання, комбінованому освітленні.

 

Рис. 5.12. Світильники з лампами розжарювання:

а — "Астра"; б — куля молочного скла; в — кососвітло; г — кільцевий; д — вбудований.

Локальне розміщення світильників використовують у тому випадку, коли неможливо організувати місцеве освітлення, а окремі ділянки потребують високого рівня освітленості.

Виробнича вентиляція — організований повітрообмін, який сприяє підтримуванню необхідних гігієнічних і технологічних параметрів повітря у виробничих приміщеннях, підземних гірничих виробках, кабінах операторів та інших приміщеннях.

Повітря виробничих приміщень за своїм хімічним складом і фізичним станом істотно відрізняється від надвірного, оскільки технологічні процеси і обладнання нерідко є джерелами надмірного виділення пари, газів, пилу, тепла, вологи тощо.

Нормалізацію виробничого мікроклімату, запобігання надходженню шкідливих речовин у повітря робочих приміщень насамперед забезпечують за рахунок удосконалення технологічних процесів і обладнання, застосування комплексу технологічних і санітарно-технічних оздоровчих заходів. Серед заходів, спрямованих на боротьбу з несприятливими факторами виробничого середовища, вентиляція відіграє допоміжну роль.

Повітрообмін при механічній вентиляції здійснюють за допомогою вентиляційних систем (припливних і витяжних), які складаються з різноманітних вентиляційних установок, що мають єдине призначення. Вентиляційною установкою називають агрегат, що складається з електродвигуна, збудника руху повітря, повітроводів.

Механічну вентиляцію застосовують у тому випадку, коли природна вентиляція не забезпечує такого стану повітря, якого вимагають гігієнічні норми. До переваг механічної вентиляції належить можливість розподілу припливного повітря відповідно до заданих умов у визначені ділянки і зони приміщення і виведення повітря з будь-якої зони приміщення. Перемішане повітря може піддаватись обробленню: припливне — нагріванню, охолодженню, висушуванню, очищенню; те, що виводиться, — очищенню. Повітрообмін при цьому виді вентиляції може бути сталим у будь-яку пору року. За потреби його можна змінити.

За природної вентиляції повітрообмін відбувається внаслідок різниці температур, а отже, різниці питомої ваги повітря приміщення і зовнішнього повітря, тобто під дією гравітаційних сил (тепловий натиск) і вітру (вітровий натиск).

Організовану і керовану природну вентиляцію називають аерацією, її основна позитивна якість полягає у можливості здійснювати великі повітрообміни при невеликих енергетичних затратах, що особливо ефективно при значному надлишку тепла, а також в обслуговуванні невеликою кількістю персоналу.

Основні недоліки аерації: значні коливання повітрообміну, викликані змінюванням теплового і вітрового натисків, складність у подаванні свіжого повітря до всіх робочих місць, неможливість обробки повітря як того, що подається, так і того, що виводиться, обмежене використання аерації через зменшення теплового натиску при невеликому надлишку тепла у приміщенні взимку.

Залежно від способу організації повітрообміну вентиляція може бути місцевою (витяжною, припливною) і загальнообмінною. Місцева витяжна вентиляція призначена для локалізації і видалення забрудненого повітря безпосередньо від місць утворення або виходу шкідливих виділень. Таке влаштування вентиляції не дає змогу шкідливим виділенням поширюватись і забруднювати великі об'єми повітря приміщення, обмежуючи таким чином зону поширення шкідливостей. При цьому джерело шкідливих виділень поміщають в укриття, всередині якого створюють розрідження, яке перешкоджає проникненню шкідливостей у приміщення. Пристрої місцевої витяжної вентиляції видаляють велику кількість шкідливих утворень при малому об'ємі повітря, яке виводять, що є економічно вигідним і ефективним.

Засоби і заходи захисту від враження електричним струмом

Захисне заземлення — це умисне електричне з'єднання із землею металевих неструмопровідних частин, які можуть підпасти під напругу внаслідок замкнення на корпус.

Захисне заземлення є найпоширенішим заходом захисту в мережах з ізольованою нейтраллю напругою до 1000 Вів мережах понад 1000 В незалежно від режиму роботи нейтралі джерела живлення. Широке застосування заземлення пов'язано з його простотою влаштування і високою надійністю.

Принцип дії полягає у тому, що навмисно створене електричне з'єднання між металевим корпусом та ґрунтом має невеликий опір порівняно з опором тіла людини і дає змогу зменшити силу струму, який проходить через тіло людини до допустимої величини.

Заземлювальний пристрій складається із заземлювача і провідників, які з'єднують обладнання (корпуси) із заземлювачем. Заземлювач — це провідник чи група провідників, що утворюють конструкцію цього групового заземлювача (пристрою). Цей пристрій має безпосередній контакт з ґрунтом. Найчастіше штучні заземлювачі виконують у вигляді вертикальних електродів, з'єднаних горизонтальними. Для цього попередньо копають траншею глибиною 0,7—0,8 м за допомогою спеціальних пристроїв забивають вертикальні заземлювачі діаметром 12—20 мм. До верхніх кінців приварюють горизонтальні заземлювачі. Ґрунт, яким робиться засипка траншеї, має бути щільно утрамбований. Це робиться для заземлення опору розтікання струму заземлювачів.

Конструкція заземлювального пристрою розробляється на основі відповідних попередніх розрахунків.

Занулення — навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним дротом металевих частин, які можуть підпасти під напругу внаслідок аварії. Занулення застосовується в електроустановках напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю.

Принцип дії занулення полягає в тому, що навмисно виконаний за допомогою нульового захисного дроту, металевий зв'язок корпусів або обладнання з заземленою нейтраллю джерела живлення будь-яке замикання на корпус перетворює в однофазне коротке замикання з наступним автоматичним вимиканням аварійної дільниці від мережі за допомогою апаратів захисту.

Склад конструктивних елементів занулення: нульовий дріт мережі живлення, заземлення нейтралі джерела живлення (робоче заземлення), повторне заземлення нульового дроту та захисний апарат.

Захисне вимкнення — швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне вимикання електроустаткування під час аварії.

Основною особливістю захисного вимкнення як засобу є те, що він має високу чутливість, невелику тривалість вимкнення, яке дорівнює 0,05—0,2 с.

Сфера застосування захисного вимкнення — у мережах будь-якої напруги із будь-яким режимом роботи нейтралі. Найчастіше в мережах напругою 1000 В.

Застосування малих напруг та розділення мереж Забезпечення безпеки від враження електричним струмом формує використання малої напруги (не більше 42 В). Джерелом живлення в цьому разі можуть бути знижувальні трансформатори, перетворювачі частоти та акумулятори. Мала напруга використовується для живлення електроприймачів порівняно невеликої потужності: ручних електричних машин, ламп, місцевого освітлення, електрифікованих дитячих іграшок тощо. На виробництві малу напругу використовують в особливо небезпечних приміщеннях (12 В), а також не більше 42 В у приміщеннях підвищеної небезпеки.

Електрична ізоляція струмопровідних частин електроустановок є основним засобом захисту від випадкового доторкання до струмоведучих частин обладнання. Високий опір ізоляції створює безпечні умови експлуатації, попереджує виникнення пожеж від електричної дуги, знижує витрати електроенергії від витікання струму через ізоляцію, покращує умови роботи електроустановок і стан їх безпеки.

Блокування, сигналізація, маркування

Блокування здійснюється за рахунок використання спеціальних пристроїв, які запобігають потраплянню людей під напругу внаслідок помилкових дій. Цей надійний засіб захисту від проникнення в небезпечну зону де розташовано небезпечне обладнання. Завдяки застосуванню блокувань відбувається автоматичне вимикання напруги в усіх елементах обладнання.

Сигналізація безпеки попереджує людей про небезпеку.

Маркування застосовують для розпізнання призначення та належності частин обладнання.

Засоби захисту в умовах експлуатації вантажопідйомного обладнання

Під час проектування машин, виконання вимог безпеки досягається за рахунок використання пристроїв, які забезпечують безпеку обладнання та машин у випадку помилок машиніста чи несподіваної появи небезпеки. За призначенням прилади і пристрої безпеки прийнято розподіляти на гальма, контрольно-запобіжні, блокувальні, сигнальні, загороджувальні пристрої, аварійні зупинки.

Гальма. Засновані на використанні сили тертя, що виникає між рухомими і нерухомими елементами. Безпека вантажопідйомних машин багато залежить від правильного вибору і експлуатації гальм. Залежно від конструкції і форми контактуючих елементів гальма використовують колодкові, стрічкові і дискові.

У вантажопідйомному обладнанні гальма передбачені в механізмах підйому вантажу, вильоту стріли, повороту і переміщення крана. Гальмування кабіни ліфтів при обриві тросу здійснюється уловлювачами.

Контрольно-запобіжні пристрої у вантажопідйомних машинах використовують будь-якої конструкції. За призначенням бувають показники вітрового тиску, вильоту стріли, крену крана, наближення до повітряних струмопровідних мереж та ін.; противи-гнанні захвати; обмежувач висоти підйому, вильоту стріли; повороту і шляху, вантажопідйому і вантажного моменту, швидкості; буферні пристрої.

Контрольно-запобіжні пристрої можуть виконувати функції контролю небезпечного фактора (швидкості повітря, наявності електричного струму, величини вантажу, вантажного моменту, швидкості чи спільного функціонування вимірювача і запобіжного механізму).

Допустиме положення елементів конструкції фіксується контактами безпеки (кінцеві вимикачі). Щоб уникнути ударів рухомих частин під час зупинки, використовують буферні пристрої.

Сигнальні пристрої використовуються для попередження працівників про виникнення небезпеки. Вони можуть бути світлові, звукові і комбіновані.

Загороджувальні пристрої — передбачені для запобігання попадання людей в небезпечну зону. Залежно від призначення і конструкції вантажопідйомної машини, небезпеку для людей можуть утворювати її відкриті частини, що здійснюють обертання чи поступальний рух, світлове і теплове чи ультрафіолетове випромінювання, можливе падіння з висоти, а також несподіване зрушення. Загороджувальні пристрої виконуються найрізноманітніших конструкцій: загороджувальні кожухи, щити, сітки на жорстких каркасах, поруччя і т. ін. Суцільні загороджувальні пристрої за необхідністю стеження можуть бути виготовлені з прозорих матеріалів (оргскло, текстоліт та ін.).

Блокуючі пристрої забезпечують вимикання машини чи механізму у випадку проникнення людини в небезпечну зону, відмови обладнання чи вихід параметрів енергоносія за дозволені межі.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Безпека життєдіяльності - Цапко В.Г.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter