Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Безпека життєдіяльності - Цапко В.Г.

6.3. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ

Державна система управління безпекою життєдіяльності є складовою загальної системи управління державою. Тому основним (найголовнішим) завданням реалізації такої системи є її повна адаптація до системи управління державою [36].

Другим за ступенем важливості завданням є розробка передумов його існування (побудови, функціонування, удосконалення та ін.), що робиться за рахунок:

— розробки "правового поля";

— розробки складу відповідних управлінських структур і їх повноважень, що реалізують політику держави в сфері безпеки життєдіяльності;

— розробки системи взаємодій (загальних і конкретних) під час виконання функцій і завдань управління безпекою життєдіяльності.

Третій склад завдань державної системи управління — це складання передумов для розгортання нижчих систем управління: регіональних, галузевих, а також виробничих та інших підприємств.

Четвертий склад завдань — це розробка змісту і характеру взаємодій між усіма системами управління.

Зазначені завдання є основними. їх склад в практиці управління постійно зростає відповідно до нових завдань кожної з систем управління, які зорієнтовані відносно напрямків удосконалення безпеки життєдіяльності.

Державна система має створювати правову й організаційно-методичну базу існування систем управління нижчого рівня (регіональних, галузевих, виробничих підприємств та іншого). Найбільш прийнятно це буде виглядати як "Типове положення про систему управління". На цей час така розробка планується. її поява складе правову основу для забезпечення розбудови і функціонування вищезгаданих нижчих за рівнем систем управління. Також це складе передумови для єдиного розуміння питань управління в безпеці життєдіяльності.

В роботі [2] викладено основні завдання і функції державної системи управління. Викладені функції за своїм характером мають загальний і спеціальний характер (див. рис. 6.1, с. 341).До таких функцій належать:

— планування робіт;

— розробка, прийняття і відміна нормативних актів;

— професійний відбір;

— навчання з питань безпеки;

— регламентація процесу праці;

— атестація робочих місць за умовами праці, паспортизація об'єкта;

— реєстрація і облік;

— експертиза;

— ліцензування і сертифікація;

— забезпечення безпеки обладнання, процесів, будівель, споруд і територій;

— забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, санітарно-побутового обслуговування, лікувально-профілактичного і медичного обслуговування;

— узгодження і видача дозволів;

— попередження про виникнення небезпечних ситуацій;

— розслідування і облік нещасних випадків;

— розслідування і облік хронічних професійних захворювань;

— розслідування і облік аварій;

— управління фондами;

— стимулювання охорони праці;

— пропаганда і виховання безпечної поведінки;

— наукове забезпечення;

— міжнародне співробітництво та ін.

6.3.1. Правова система як передумова управління безпекою життєдіяльності

Правова система формує передумови створення, функціонування, удосконалення системи управління безпекою життєдіяльності. Правова система забезпечує:

— права громадян України на пріоритет їх життя і здоров'я та відповідні заходи до їх реалізації;

— встановлення органів, які керують в галузі безпеки життєдіяльності і зміст їх діяльності;

— встановлення взаємодій, розподіл і закріплення напрямів роботи з безпеки життєдіяльності;

— наповнення змістом соціальних функцій управління в загальній системі управління безпекою життєдіяльності в межах змісту (див. рис. 6.3, с. 348).

Встановлення безпеки життєдіяльності реалізується шляхом поглиблення прямого і зворотного зв'язків всієї системи нормативно-законодавчих актів (рис. 6.4).

За рис. 6.3 на с.347 система управління існує ЯК інструмент реалізації політики держави в сфері безпеки життєдіяльності. Основний склад документів, що формують політику на Україні в сфері безпеки життєдіяльності, наведено в блоці "З" рис. 6.3.

У більшості регіонів, галузей виробництва і підприємств України (в тому числі і сільськогосподарських) розроблені і впроваджуються в життя відповідні документи, що встановлюють систему управління безпекою життєдіяльності. Система управління безпекою життєдіяльності на теперішній час як документ на рівні держави ще не сформована.

Зміст основних документів, що формують політику держави у сфері безпеки життєдіяльності:

Екологічна безпека. ("Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки". Затверджено Постановою Верховної ради від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР).

Реалізація "Основних напрямків" передбачається в три етапи.

На першому етапі (1997—2000 роки) необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення.

Основними завданнями цього етапу є:

— вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;

— розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкілля і раціонального природокористування;

— створення системи досконалого, повного та адекватного контролю за екологічним станом довкілля з одночасним запровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;

— здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля;

— розроблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання та екоінформування населення.

На другому етапі (протягом 10—15 років, починаючи з 1998 року) планується розробити і розпочати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його здатністю до відновлення.

Основними завданнями цього етапу є:

— оптимізація структури природокористування;

— екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;

— розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.

6.3. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ

Рис. 6.4. Прямий і зворотний зв'язок між нормативно-законодавчими актами

На третьому етапі планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів розпочалося у 1996 році, а більш широке — відповідно до темпів стабілізації економіки країни.

Основними завданнями цього етапу є:

— подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;

— належна координація раціонального використання природного та соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на засадах сталого розвитку.

Внаслідок реалізації "Основних напрямів" державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.

До головних складових механізму реалізації державної екологічної політики належать:

— державна інституційна інфраструктура проведення природоохоронної політики;

— законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони, використання природних ресурсів та їх відходів;

— економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності;

— механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих природоохоронних програм.

Охорона праці. ("Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1996—2000 роки'. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. № 1346; "Державна програма навчання та підвищення рівня знань працівників населення України з питань охорони праці на 1996— 2000 роки". Постанова Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1996 р., Указ Президента України від 18 жовтня 1997 р. № 1166/97 "Про основні напрямки соціальної політики на 1997—

2000 роки" та інші. Більшість документів стосується розвитку тільки до 2000 року, тому обмірковувати їх в широкому плані немає сенсу). Визначені основні напрями науково-дослідних, проектних та інших робіт в країні у сфері, що формує її політику за напрямами: безпосередньо системи управління, наукових досліджень, навчання, проектних рішень та ін.

Надзвичайні ситуації. Політика в цій сфері фактично формується двома документами — "Концепцією захисту населення і територій в разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій", схваленою Указом Президента України від 26 березня 1999 р. № 234/99 і Законом України "Про війська цивільної оборони України", прийнятим Президентом України 24 березня 1999 р. № 556-XIV.

Перший документ встановлює основні напрями, мету та завдання захисту населення і територій.

.Головною метою захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій.

Основними завданнями захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є:

— розроблення і реалізація нормативно-правових актів, додержання державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

— забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них;

— розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

— збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

— прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;

— створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них;

— здійснення державної експертизи, нагляду і контролю, в галузі захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

— оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне та достовірне інформування його про наявну обстановку і вжиті заходи;

— організація захисту населення (персоналу) та надання безкоштовної медичної допомоги;

— проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

— здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;

— розроблення та забезпечення цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення сталого функціонування підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального призначення;

— реалізація визначених законодавством прав населення в галузі захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їхніх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;

— навчання та тренування населення способів захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

— міжнародне співробітництво у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій.

Захист населення і територій під час надзвичайних ситуацій забезпечується скоординованою роботою постійно діючих функціональних і територіальних підсистем ЄДС.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. У надзвичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об'єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

Перелік функціональних підсистем визначається Кабінетом Міністрів України.

Організація, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями про них, затвердженими керівниками відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з

Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок функціонування територіальних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з МНС України.

Ефективність функціонування системи захисту населення і територій досягається шляхом:

— проведення єдиної державної політики, що охоплює весь спектр проблем у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності населення;

— своєчасного запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, підвищення стійкості об'єктів економіки та інфраструктури до вражаючих впливів і наслідків надзвичайних ситуацій;

— завчасної підготовки, оперативного реагування та ефективного управління під час виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасного відновлення життєдіяльності населення в їх зоні.

Комплекс підготовчих заходів є однаковим як для мирного, так і для воєнного часу. Комплексний підхід до захисту населення і територій базується на об'єктивній необхідності вжиття єдиних7 заходів у цій сфері, має враховувати поєднання впливу вражаючих чинників фізичного, хімічного, біологічного і морально-психологічного характеру, можливого застосування агресором сучасних засобів ураження.

Другий документ визначає реальних виконавців захисту населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій — військ цивільної оборони. Війська цивільної оборони під час виконання поставлених завдань зобов'язані:

— брати участь у заходах, спрямованих на попередження і ліквідацію надзвичайних ситуацій;

— готувати сили і засоби, призначені для попередження надзвичайних ситуацій;

— готувати сили і засоби, призначені для попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

— виконувати аварійно-рятувальні та інші невідкладні заходи щодо оперативної локалізації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі на територіях держав, з якими укладено відповідні угоди;

— брати участь у локалізації та ліквідації великих лісових і торф'яних пожеж;

— проводити роботи із санітарної обробки населення;

— спеціальної обробки техніки та іншого майна, знезаражування будівель, споруд і територій;

— забезпечення схоронності вантажів, що перевозяться у зони надзвичайних ситуацій як гуманітарна допомога;

— брати участь у забезпеченні населення, яке потерпіло від наслідків надзвичайних ситуацій, продовольством, водою, предметами першої необхідності, тимчасовим житлом, послугами та матеріальними засобами, а також у наданні медичної допомоги;

— брати участь у здійсненні заходів щодо евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей із зон надзвичайних ситуацій;

— здійснювати проведення радіаційної (біологічної) розвідки в осередках ураження, зонах забруднення (зараження) і катастрофічного затоплення, а також на маршрутах прямування до них;

— брати участь у проведенні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, пов'язаних із випробовуванням і впровадженням нових технічних засобів, необхідних для захисту території держави та її населення, в разі виникнення надзвичайних ситуацій, а також технологій проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;

— брати участь у здійсненні карантинних заходів під час епідемій, епізоотій та епіфітотій (розд. З, ст. 10).

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Безпека життєдіяльності - Цапко В.Г.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter