Засади (принципи) цивільного процесуального права, закріплені у Конституції України

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Стаття 6 Основного Закону України передбачає поділ на законодавчу, виконавчу та судовудержавної влади в Україні. Судова влада, як і інші гілки державної влади, здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Терміни «судова влада» і «правосуддя», що закріплені у ст. 6 Конституції України, не є тотожними. Правосуддя є змістовною та організаційною стороною судової влади. Перша показує, в який спосіб реалізується судова влада, друга — через які структурні утворення. Саме тому ст. 124 Основного Закону, з якої починається розділ VIII «Правосуддя», містить принципову норму: «Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами». Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності. Правосуддя — це діяльність органів судової влади в розв’язанні конфліктів у суспільстві, що мають правовий зміст. Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 наголошував: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8)». Правосуддя вправі здійснювати тільки суди, створені у відповідності з Конституцією. Ніякий інший державний орган чи посадова особа не вправі брати на себе виконання повноважень суду - визнавати особу винною у вчиненні злочину, призначати за нього міру покарання, виконувати інші функції сулу. Згідно зі ст. 55 Конституції всі права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Так, визначено засадові положення організації системи судів загальної юрисдикції в Україні: єдність, внутрішньо-системна і територіальна розгалуженість, певна автономність спеціалізованих підсистем, очолюваних вищими судами; моноцентризм судової системи, який реалізований через надання Верховному Суду статусу найвищого судового органу. Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі якості, як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Принцип територіальності означає розбудову системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, закріпленої в ст. 133 Конституції України. Визначальна вимога принципу територіальності полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. Конституція України закріпила принцип спеціалізації судів. Змістовне наповнення цього принципу мають здійснити відповідні закони і перш за все Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Він закріпив таку побудову судової системи, де мають місце елементи і «зовнішньої», і «внутрішньої» спеціалізації. Критерієм спеціалізації є предмет спірних правовідносин і властива йому відповідна процесуальна процедура.


Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних; незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Конституції України, судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Так, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено ЦПК України. У випадках, встановлених ЦПК України, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. Перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.Перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції у складі трьох або більшої непарної кількості суддів. У визначених ЦПК України випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється судовою палатою Касаційного цивільного суду (палатою), об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду (об’єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою). Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснюється судом у такому самому кількісному складі, в якому ці рішення були ухвалені (одноособово або колегіально). Відповідно до ст. 63 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя. Суд присяжних є процесуальним інструментом змагальної форми кримінального судочинства, гарантією дотримання процесуальних форм судочинства, забезпечення незалежності та неупередженості професійних суддів при здійсненні правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.Принцип незалежності суддів є як конституційним (за джерелом закріплення), так і міжгалузевим (за сферою застосування) принципом судочинства. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Гарантіями реалізації цього принципу є: порядок обрання (призначення) і звільнення суддів; право судді на відставку; передбачена законом процедура здійснення правосуддя; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду; недоторканість суддів; наявність органів суддівського самоврядування.При здійсненні правосуддя судді вирішують усі питання у справі за внутрішнім переконанням і за своєю совістю, виходячи при цьому з обставин справи і підкоряючись лише вимогам закону. Підкорення суддів лише закону полягає у тому, що справа розглядається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Ніякі посилання на доцільність, вказівки і клопотання, від кого б вони не надходили, не звільняють суддів від обов’язку точно застосувати закон до обставин конкретної справи. Недоторканність суддів є важливою гарантією їх незалежності. Вона полягає у тому, що: без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.


Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права; державна мова судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 акцентував: «Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо». Незалежність судді забезпечується: особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя та ін. Виявом принципу незалежності суддів є їх незалежність від вищестоящих судів. При здійсненні вищестоящими судами функцій судового нагляду вони не мають права втручатися у розгляд конкретних справ. Крім того, поки рішення суду зберігає законну силу, не можна ставити під сумнів його правосудність. Скасування в установленому порядку судових рішень не може бути підставою для притягнення судді до відповідальності, оскільки суддя діяв добросовісно за своїм внутрішнім переконанням. Гарантії незалежності суддів забезпечують у своїй сукупності своєрідний «внутрішній суверенітет» судової влади, який конче потрібний її носіям для справедливого і неупередженого здійснення правосуддя відповідно до вимог закону. Забезпечення незалежності судочинства є найважливішою, фундаментальною проблемою конституційного нормування.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова. Державна (офіційна) мова — це мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою; суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою; суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Також ст. 9 ЦПК України, доповнює попередню норму таким положенням, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому ЦПК України. Відповідно до ст. 53 Конституції України за громадянами, які належать до національних меншин, визнається «право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства». Конституційний Суд України в своєму рішенні від 14 грудня 1999 р. (справа про застосування української мови) зазначив: «У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою відповідно до положень Конституції України, зокрема ч. 5 ст. 53, та законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин».

Гість, залишиш коментар?
Ім'я:*
E-Mail:


Статистика
0  
Всього матеріалів 4342
2  
Всього коментарів 10
1  
Користувачів 62
Наші партнери
Оновлення new
  • Процесуальні права та обов’язки сторін
  • Процесуальні права - це права, які має суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин і які визначають його правові та фактичні можливості у справі.
  • Сторони у цивільному процесі
  • Сторони у цивільному процесі – ймовірні суб’єкти спірних матеріальних  правовідносин, які беруть участь у справі з метою захисту власних прав,
  • Цивільна процесуальна правоздатність та дієздатність
  • Здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна
  • Забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи
  • Малолітньою є фізична особа до досягнення 14 років. Неповнолітньою є фізична особа, що не досягла 18 років. Статус неповнолітньої особи не
  • Неприпустимість зловживання процесуальними правами
  • Зловживання процесуальними правами завдає шкоди як інтересам правосуддя, так і правам осіб, які беруть участь у цивільній справі і вчиняються з
Інформація
Голосування
Чи доводилося Вам стикатися з випадками корупцiї у ВНЗ?