Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Дипломатія України (Семінари)

1. Поняття та система дипломатичних функцій

2. Дипломатичні методи і дипломатичні засоби

 

 

1. Поняття та система дипломатичних функцій


Поняття "дипломатична функція" охоплює комплекс питань, пов'язаних з процесом реалізації дипломатичних відносин між державами. Виходячи з того, що неможливо в одному правовому акті перелічити всі функції сучасної дипломатії, ст. 3 Віденської конвенції про дипломатичні зно­сини 1961 р. виділила лише основні з них.

Функції дипло­матичного представництва полягають, зокрема:

а) у представництві акредитуючої держави в державі перебування;

б) у захисті в державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;

в) у веденні переговорів з урядом держави перебування;

г) у з'ясуванні всіма законними способами умов і подій у державі перебування і повідомленні про них уряду акредитуючої держави;

д) у заохоченні дружніх відносин між акредитуючою дер­жавою і державою перебування та в розвиткові їх взаємо­відносин у галузі економіки, культури і науки.

Функція представництва. Серед найважливіших функ­цій сучасної дипломатії у тексті Віденської конвенції на пер­ше місце поставлена функція представництва акредитую­чої держави у державі перебування. Ця функція є однією з найдавніших і, водночас, найбільш характерних для дип­ломатії як такої.

Основна її мета — створення сприятливого клімату для розвитку двосторонніх відносин, особливо завдяки безпосе­реднім контактам глави дипломатичного представництва і дипломатичного персоналу з урядовими колами та інши­ми впливовими особами держави перебування, а також із представниками дипломатичного корпусу. Відповідно до змісту цієї функції глава дипломатичного представництва як орган акредитуючої держави представляє її як певну цілісність, як суб'єкта міжнародного права. Він виконує цю функцію як офіційна особа свого уряду, представляє його повноваження у різних справах стосовно владних органів приймаючої держави.

Функція дипломатичного захисту. Вона передбачає за­хист у державі перебування законних інтересів акредитую­чої держави, її фізичних та юридичних осіб, що є на тери­торії країни перебування дипломатичного представництва.

- при здійсненні дипломатичного захисту... не має бути ніякого втручання у справи, які, по суті, нале­жать до внутрішньої компетенції держави перебування. Це означає, що дипломатичне представництво, бе­ручи на себе обов'язки щодо дипломатичного захисту фізич­них чи юридичних осіб своєї держави, має переконатися, чи не зачіпаються при цьому національні інтереси держави перебування, тобто, чи не належать ці питання винятково до юрисдикції цієї держави.

- право на диплома­тичний захист "є винятковим правом власної держави" в осо­бі її посольства, яке склалося на основі міжнародного зви­чаю, а не як право індивідів.

Ведення переговорів. Віденська конвенція закріплює одну з найстаріших дипломатичних функцій, а саме веден­ня переговорів з урядом країни перебування. У межах цієї функції глава дипломатичного представництва має широкі можливості для виявлення ініціативи у справі розвитку відносин у відповідних сферах, проведення попередніх пе­реговорів тощо.

Безпосередні дипломатичні переговори є найбільш по­ширеним у міжнародній практиці, ефективним і гнучким способом вирішення будь-яких справ та спорів між держа­вами. За допомогою цього способу держави прагнуть розв'я­зати конкретні питання і проблеми, що не мають спірного характеру, хоча інколи вони містять спірні елементи і навіть ознаки конфлікту. Такі переговори можуть бути двосторонні і багатосторонні або відбуватися у формі міжнародної кон­ференції.

Інформаційна функція. Сьогодні особливо зросла роль інформаційної функції дипломатичних представництв. Вона не має нічого спільного з усім тим, що іменується "шпигун­ством". Треба зазначити, що посольства і місії завжди були важливим каналом для одержання достовірної інформації, яка стосується різних сфер суспільного і державного життя країни перебування.

Сьогодні значно збільшився обсяг інформації з міжна­родних проблем у засобах масової інформації. Фактично перші відомості про ці події керівництво держав найчасті­ше отримує через радіо, телебачення, з газет. З огляду на це керівники держав вимагають не лише розширення інфор­мації від посольств, але й якісної її зміни. А тому вимоги до здійснення аналітичних оцінок у сучасній дипломатії доко­рінно відрізняються від тих дипломатичних документів, які готувалися в минулому.

Оскільки дипломатичне представництво цікавить, пере­дусім, політика уряду, відповідно й інформація має випли­вати із урядових документів, законів та розпоряджень, ви­словлювань членів парламенту. Для того, щоб інформація була більш точна й вірогідна, дипломатичний агент, який її готує, мусить знати країну перебування, зокрема політику та економіку, її конституційний лад, політичні партії та їх лідерів, характер народів, що населяють цю державу. Безумов­но, така інформація мусить мати також елементи прогнозо­ваного характеру.

Функція заохочення дружніх відносин між акредитую­чою державою і державою перебування та розвитку їх взає­мовідносин у сфері економіки, культури і науки. Важко було б уявити діяльність дипломатичного представництва, якби воно не приділяло уваги цій сфері. У кінцевому підсум­ку все залежить від інтересів акредитуючої держави, а саме: залучення інвестицій, нових технологій, обміну спеціалі­стами у відповідних галузях, спільних проектів тощо.

Одним з головних завдань сучасної дипломатії є розви­ток економічних відносин. Це новий напрям у сучасному праві та дипломатичній діяльності. Зростання зацікавле­ності у розвитку торговельно-економічних відносин вира­жається, зокрема, певними змінами у структурі організації дипломатичних представництв, у запровадженні відділів, правовому статусі радників, секретарів, аташе, що займа­ються торговельно-економічними питаннями.

Досить важливим напрямом сучасної дипломатії є роз­виток культурних, наукових і науково-технічних відносин.

 

 


2. Дипломатичні методи і дипломатичні засоби


Дипломатичні методи (офіційні та інші візити, переговори, дипломатичні конференції, наради і зустрічі, підготовка та укладання міжнародних договорів та інших дипломатичних документів, тощо)

Візити державних діячів є найвищою формою міжнародного спілкування, ці зустрічі свідчать про якісний стан політичних, економічних, гуманітарних відносин держав-учасниць. Візити на вищому рівні, в яких беруть участь глави держав, урядів, міністри закордонних справ, є однією з форм двосторонніх і багатосторонніх відносин. У ході візитів узгоджуються і вирішуються широкомасштабні зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні ініціативи, розробляються конкретні шляхи подальшого розвитку відносин та поступального руху.

Офіційні візити: Офіційному візиту (вищий рівень візитів) властива більша політична значимість і особлива врочистість. Він супроводжується наданням церемоніальних почестей при зустрічі й проводах високих гостей, проведенні інших передбачених програмою перебування заходів, що відповідають протокольній практиці.

Метою офіційного візиту є проведення політичних переговорів, що завершується нерідко підписанням підсумкового документа. У програму заставляються, як правило, церемоніальні заходи, пов'язані з відвідуванням пам'ятних місць і покладанням вінків до них; офіційні обід (сніданок), відвідування театру (за бажанням); зустрічі із представниками громадськості; нерідко візит у парламент; при наявності часу ознайомлювальна поїздка по країні

Особливе місце серед офіційних візитів належить візитам глави держави або очолюваної їм делегації. Належним таким візитам почесті починають виявлятися з моменту зустрічі на кордоні або в іншому першому пункті прибуття в державу (коли візит починається не зі столиці).

Кожна держава, керуючись внутрішнім законодавством і національними традиціями, має свою класифікацію візитів. Але, незважаючи на ці відмінності й узагальнюючи практику складання візитів, можна виділити такі їхні види:

1. Державний візит.

2. Офіційний візит.

3. Робочий (діловий) візит.

4. Зустріч "без краваток".

5. Неофіційний візит.

6. Візит проїздом.

7. Приїзд делегації або державних діячів на ювілейні заходи або з нагоди знаменної події.

ДИПЛОМАТИЧНІ ПЕРЕГОВО­РИ — це офіційне обговорення представниками держав політичних, економічних та інших питань двосторонніх і багато­сторонніх відносин з метою погод­ження зовнішньополітичної стра­тегії, тактики і відповідних дипло­матичних акцій, обміну думками, взаємного обміну інформацією, підго­товки до підписання договорів, вре­гулювання спірних питань і т. д.

Дипломатичні переговори — ос­новний спосіб мирного розв?язання спорів і конфліктів, які виникаютьміж державами, один із найпошире­ніших у міжнародному праві методів розвитку і поглиблення відносин міусдержавами.

Категорія: Дипломатія України (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter