Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Долікарська допомога (Лекції)


7. Нервова система


Нервова система виконує найскладніші функції. Вона об'єднує окремі органи та системи організме в єдине функціональне ціле, узгоджує їх діяльність на основі наявності між ними двобічного кругового зв’язку; здійснює взаємодію організму як цілого з навколишнім середовищем.

Нервова система людини умовно поділяється на соматичну та вегетативну. Соматична нервова система здійснює переважно функції зв'язку з навколишнім середовищем, обумовлюючи його чутливість (за допомогою органів чуттів) та рух. Вона іннервує довільну мускулатуру скелета та деяких внутрішніх органів - язика, глотки, гортані, очного яблука, середнього вуха.

Вегетативна нервова система іннервує всі внутрішні органи, ендокринні залози та м'язи шкіри, серце та судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, виділення, кровообіг тощо).

Розрізняють дві частини вегетативної нервової системи: симпатичну та парасимпатигчну, які забезпечують регуляцію діяльності внутрішніх органів, судин і потових залоз, а також трофічну інервацію (живлення) скелетної мускулатури, рецепторів і самої нервової системи.

За топографічною ознакою в нервовій системі виділяють центральну нервову систему (головний та спинний мозок) і периферичну нервову систему, яка представлена нервами, що відходять від головного та спинного мозку (черепними спинно-мозковими нервовими корінцями, вузлами, сплетіннями, нервовими закінченнями).

Основним структурним елементом нервової системи є нервова клітина, яка складається з різних за формою та кількістю відростків і називається нейроном, або нейроцитом. Нейрони оточені клітинними елементами нервової тканини - иейроглією (гліоцитами, астроцитами тощо). Нейрони виконують специфічну функцію нервової системи (сприймають подразнення, виробляють імпульси та передають їх), а клітини нейроглії - трофічну, захисну, опорну та секреторну функції.

Макроскопічно спинний та головний мозок складається із сірої і білої речовин. Сіра речовина - це скупчення нервових клітин, біла - нервових волокон (відростків нервових клітин).

Нейрон (нейроцит) - відросткова нервова клітина, що складається з тіла, дендритів, аксона та пресинапгичного закінчення аксона.

Відростки, що відходять від тіла нейрона мають різну довжину - від декількох мікрометрів до півтора метра (наприклад, аксони мотонейронів, що іннервують кінцівки). Короткі відростки, які грають керівну роль у сприйманні нейроном інформації, називаються дендритами. Довгий відросток (він завжди один) називається аксоном, або нейритом. Основною функцією аксона є проведення нервового імпульсу від тіла нейрона на велику відстань, зв'язуючи нейрони один з одним і з робочими органами.

Рефлекс - це причинно зумовлена реакція організму на подразнення із зовнішнього, чи внутрішнього середовища, яка здійснюється за участю центральних і переферичних відділів нервової системи. Шлях, по якому проходить нервовий імпульс від рецептора до ефектора (робочого органа), називається рефлекторною дугою.

У рефлекторній дузі виділяють п'ять елементів:

1) рецептор;

2) чутливе волокно, що несе збудження (нервовий імпульс) до центру;

3) нервовий центр, де відбувається переключення збудження з доцентрового нейрона на відцентровий;

4) рухове волокно, що несе нервовий імпульс від центру до периферії;

5) ефектор - нервове закінчення еферентного нейрона, яке передає нервовий імпульс до робочого органа (м'язу, залози).

Ці елементи пов'язані між собою синаптичними сполученнями. Розрізняють прості та складні рефлекторні дуги.

Спинний мозок - це скупчення нервових клітин, що утворюють центрально розміщену сіру речовину, та нервових волокон, що утворюють білу речовину, яка розміщена зовні. Спинний мозок є вмістом хребтового каналу і починається від великого (потиличного) отвору (І шийного хребця) і доходить до верхнього краю II поперекового хребця. Вгорі (у порожнині черепа) спинний мозок переходить у довгастий мозок, а внизу він закінчується мозковим конусом.

Головний мозок розташований в порожнині мозкового черепа. До його складу входять: 1) передній (кінцевий, проміжний); 2) середній;

3) ромбовидний (задній, довгастий).

Усі відділи, за винятком кінцевого мозку, становлять мозковий стовбур. У мозковому стовбурі розміщені численні ядра, висхідні та низхідні нервові шляхи.

Кінцевий або великий мозок є вищим відділом центральної нервової системи.

Довгастий мозок - це безпосереднє продовження спинного мозку. Має конусоподібну форму, розмінується на схилі черепа. Нижньою межею є місце виходу першої пари шийних спинномозкових нервів, верхньою - нижній край моста.

Задній мозок. До заднього мозку належить міст і мозочок.

Міст розташовується між довгастим і середнім мозком, де є невелике біле підвищення завдовжки 25-27мм.

Від ядер, що розміщені тут, беруть свій початок V-VIII пари черепних нервів.

Середній мозок розташований в основі черепа посередині середньої черепної ямки. До нього відносяться ніжки мозку, ядра III і IV пари черепних нервів, покришка середнього мозку, що виступає у вигляді чотирьох горбиків, червоні ядра та чорна речовина.

Верхні два горбики - це підкоркові центри зору, два нижніх - підкоркові центри слуху.

Червоні ядра та чорна речовина беруть участь у регуляції м'язового тонусу і проявленні рефлексів, які забезпечують збереження положення тіла в просторі. Крім того, чорна речовина бере участь в регуляції вегетативних функцій організму: жуванні, ковтанні, диханні тощо.

Проміжний мозок - частина переднього відділу мозкового стовбура. До проміжного мозку відносяться таламічний мозок та гіпоталамус.

Кінцевий (великий мозок) складається з двох півкуль, покритих мозковим плащем (корою), до яких входять нюховий мозок, базальні або центральні ядра і бокові шлуночки мозку.

Півкулі великого мозку з'єднані між собою мозолистим тілом, яке складається із нервових волокон, що з'єднують ці півкулі.

Кора (мозковий плащ) кожної півкулі - це сіра речовина завтовшки 1,3-4,5 мм. Вона утворює складки. Загальна площа кори у зв'язку з численними звивинами та борознами становить 220-250 тис. мм2. У ній міститься 14-17млрд. різноманітних за формою і функціями нервових клітин, які об'єднані в цілісний апарат регуляції функцій організму. Відростки клітин зв'язують різні відділи кори між собою і з розташованими нижче структурами центральної нервової системи. Кора великого мозку є найважливішим субстратом вищої нервової діяльності.

Головний та спинний мозок оточені трьома оболонками: м'якою, павутинною та твердою. Оболонки головного мозку є продовженнями оболонок спинного мозку. М'яка оболонка мозку покриває поверхню мозку, павутинна розміщена над м'якою, а тверда покриває внутрішню поверхню черепа та хребтового каналу. Тверда оболонка мозку в черепі виконує функцію окістя, а в хребтовому каналі - окістя і охрестя. Оболонки мозку захищають речовину мозку від механічних ушкоджень. Між ними утворюються міжоболонкові простори, в яких циркулює спинномозкова рідина.

Органи чуттів

Розрізняють шість органів зовнішніх чуттів: дотику і тиску, гравітації (земного тяжіння), зору, слуху, смаку та нюху. Крім цього, є органи внутрішніх відчутів, що відображають рухи окремих частин тіла і стану внутрішніх органів: м'язосуглобне чуття, рівновага, відчуття органів. До цієї групи органів належать пропріорецептори та інтерорецептори, які сприймають нервові імпульси з нутрощів і судин. У центральному відділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються у свідомості у вигляді відчуттів.

Орган зору

Очне яблуко розміщене в очній ямці (орбіті). Його стінку утворюють три оболонки. У зовнішній фіброзній оболонці розрізняють велику задню частину - склеру і меншу передню частину - прозору рогівку. Рогівка, як годинникове скло, вставлена у передній відділ склери.

У середній судинній оболонці є три відділи: радужка, війкове тіло та власне судинна оболонка. Радужка просвічується крізь рогівку. Вона має вигляд вертикальної пластинки з круглим отвором у центрі, що називається зіницею. Радужка містить пігмент, який визначає колір очей, та два непосмутованих м'язи, що змінюють величину зіниці і виконують роль діафрагми для променів світла, що проникають в око.

Війкове тіло лежить за радужкою. Велику частину його становить війковий м'яз, який бере участь в акомодації3 ока. Пристосованість очей бачити предмети на різних відстанях називається акомодацією. За рахунок власне судинної оболонки відбувається живлення ока.

Внутрішньою оболонкою очного яблука, яка прилягає до судинної оболонки, є сітківка - периферична частина зорового аналізатора. У ній розміщені світлочутливі фоторецептори палички та колбочкоподібш зорові клітини, які сприймають світлові подразнення. Задній відділ сітківки називають дном очного яблука, який має дві невеликі ділянки: жовту пляму з й нейтральною ямкою - місце концентрації колбочкоподібних клітин і найкращого бачення ока та сліпу пляму - місце виходу зорового нерва з очного яблука (ділянка сітківки, яка не чутлива до світла та не дає зорового відчуття.

До складу внутрішнього ядра очного яблука входять: кришталик з його підвішеним апаратом (війковим пояском – циновою зв’язкою), склоподібне тіло та водяниста речовина, яка наповнює передню та задню камери ока, що розміщені спереду між рогівкою і радужкою та кришталиком і війковим тілом.

Кришталик має форму двовипуклої лінзи, яка заломлює промені світла (змінює свою кривизну, стає опуклішою), за рахунок чого і здійснюється акомодація. Склоподібне тіло лежить за кришталиком у вигляді прозорої драглистої маси. Допоміжними органами ока є повіки, м'язи, слізний апарат, фасції та жирове тіло орбіти.

Сприймання світлових подразнень. Світлові промені, що проходять через світлозаломлювальні структури очного яблука, потрапляють на світлочутливі клітини сітківки, що містять у собі зоровий пігмент. У процесі руйнування та відновлення пігменту виникають нервові імпульси, які через зоровий нерв надходять у кору потиличної частини великого мозку (кірковий кінець зорового аналізатора), де здійснюється переробка інформації, та виникають зорові відчуття.

Пристінково-завитковий орган

Пристінково-завитковий орган складається з органу слуху й органу гравітації та рівноваги.

Орган слуху сприймає звукові подразнення (коливання часточок повітря різної частоти, періодичності та амплітуди). Периферична частина його складається із зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха.

Зовнішне вухо складається із вушної раковини, та зовнішнього слухового ходу. У кінці зовнішнього слухового проходу міститься барабанна перетинка.

Середнє вухо розташоване в піраміді скроневої кістки. Воно складається із барабанної перетинки, барабанної порожнини та слухової труби. Середнє вухо від зовнішнього відділене барабанною перетинкою. Вона має форму плоскої лійки, звужена частина якої повернута в бік барабанної порожнини.

Барабанна порожнина – невеликий, заповнений повітрям простір в основі піраміди скроневої кістки. У ній розташовані слухові кісточки (молоточок, коваделко та стремінце), що передають звукові коливання від барабанної перетинки до лабіринту (внутрішнє вухо). Молоточок своєю ручкою зростається з внутрішньою поверхнею барабанної перетинки. Коваделко довгою ніжкою з`єднується з молоточком і стремінцем, яке своєю основою прилягає до мембрани пристінкового (овального) вікна, що розміщене в кістковій (лабіринтній) стінці. Вона відокремлює середнє вухо від внутрішнього. Нижче вестибулярного вікна в цій стінці розміщене вікно завитка (кругле вікно). Ланцюг кісточок виконує дві функції: кісткове проведення звуку та механічну передачу звукових коливань до овального вікна пристінка.

Порожнина середнього вуха з`єднується з носовою частиною порожнини глотки та комірками соскоподібного відростку скроневої кістки. З'єднання порожнини глотки з внутрішнім вухом здійснюється через посередництво слухової труби, яка відкривається глотковим отвором на рівні нижньої носової раковини.

Внутрішнє вухо, або лабіринт, має складну будову і становить периферичний відділ органу слуху та рівноваги. Лабіринт розміщується в товщі піраміди скроневої кістки між барабанною порожниною та внутрішнім слуховим ходом. Розрізняють кістковий та перетинчастий лабіринти. Кістковий лабіринт складається з порожнистих каналів, що з`єднуються між собою: завитка (спіральний кістковий канал), пристінка (невеликої порожнини) і трьох кісткових півколових каналів, які розміщені в різних площинах – сагітальній, фронтальній та горизонтальній.

У завитку знаходиться звукосприймальний апарат – спіральний (кортіїв) орган, в якому міститься велика кількість рецепторних волоскових клітин, що перетворюють звукові коливання на нервові імпульси.

Перетинчастий лабіринт лежить в середині кісткового. Він має складні перетинчасті утворення, найважливішим елементом яких є нервові волокна VII черепного нерва, та містить периферичні відділи аналізаторів слуху та гравітації.

Пристінок та кісткові півколові канали – це апарат, який бере участь у регуляції положення тіла в просторі та підтриманні рівноваги.

На внутрішній поверхні півколових каналів розташовані гребінці – спеціальні чутливі клітини, які здатні сприймати подразнення та передавати імпульси в центральну нервову систему. Вони подразнюються рухами ендолімфи, викликаними переміщенням тіла в просторі. При виникненні рухових реакцій зберігається рівновага, цьому сприяють також зір та м`язово-суглобова рецепція.

Передача звукових коливань відбувається таким чином: звукові хвилі, які збирає вушна раковина, через зовнішній та внутрішній слухові ходи досягають барабанної перетинки і викликають її коливання (вібрацію). Вібрація барабанної перетинки через систему слухових кісточок передається на рідину перетинчастого лабіринту в рецептори (волоскові клітини) спірального органу. У рецепторі механічні коливання ендолімфи перетворюються в електричні. Нервові імпульси, що виникають, через слуховий нерв та провідні слухові шляхи надходять у центральні відділи слухового аналізатора – верхню скроневу звивину кори великого мозку, де сприймаються як звукові відчуття.

Звукові коливання передаються також і кістками черепа (кісткова провідність).


Категорія: Долікарська допомога (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter