Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ДПЗК (Лекції)


Укладач: 

Старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права НАВС - В.В. Редькін

 

2. Форми правління в зарубіжних країнах

2. А) Особливості монархічної форми правління

 

2. Форми правління в зарубіжних країнах


Форма правління історично складається в процесі боротьби та взаємодії соціальних та політичних сил відповідного суспільства.

Форма правління має основне значення для вивчення конституційно-правового регулювання організації і функціонування держави. Це не просто теоретична абстрактна категорія науки (як суверенітет чи народовладдя), а ключ, за допомогою якого тільки і можна розібратись в суті тієї чи іншої системи органів державної влади, що встановлюється конституцією відповідної держави.

При аграрному способі виробництва значення форми правління зводилось лише до визначення того, яким способом заміщалась посада глави держави - в порядку наслідування чи шляхом виборів. З послабленням феодалізму і з переходом до індустріального ладу, що супроводжувалось послабленням влади монархів, появою і зміцненням народного представництва форма правління стала збагачуватись: найбільшу значимість відігравало не те , наслідуваний чи виборний глава держави в країні, а те як організуються відносини між главою держави, парламентом, урядом, як взаємно врівноважуються їх повноваження – як організовано розподіл влад. Тому аналізуючи форму правління конкретної держави, цікавить перш за все не те , республіка це чи монархія, а те, яка різновидність республіки чи монархії тут установлена.

Отже, форма державного правління - це елемент форми держави, що характеризує організацію верховної державної влади, порядок утворення її органів і їхні взаємовідносини з населенням.

Існують критерії за якими різняться форми правління:

1. Юридичне джерело суверенітету.

2. Порядок заміщення посади глави держави.

3. Розподіл повноважень між главою держави та представницьким органом (парламентом).

4. Зміст повноважень та політична роль глави держави.

5. Умови відповідальності вищих державних органів.

6. Різновид політико-правового зв’язку між державою та особою (громадянство чи підданство).

 


КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ ПРАВЛІННЯ:

В залежності від джерела державності і суверенітету та режиму відповідальності глави держави виділяють:

- монархії

- республіки

- особливі форми правління

В залежності від способу участі народу в прийнятті законів:

з безпосередньою участю народу в законодавстві (безпосередня республіканська форма правління, монархія з безпосередньою участю народу у законодавстві);

держава з виборчими представницькими органами влади (республіка, обмежена монархія). Існують держави з народним представництвом, а також представництва станові;

форми правління, де не передбачено участь народу в законодавстві (абсолютна монархія, деякі особливі форми правління);

В залежності від обсягу повноважень представницького органу держави мають:

парламентські форми правління (парламентська республіка, парламентська монархія). Це держава, де формально закріплено політичне верховенство парламенту;

форма правління, де парламент не є вищим інститутом політичної влади або взагалі відсутній (абсолютна монархія).

 

 


2. А) Особливості монархічної форми правління


Монархія (в перекладі з грецької - єдиновладдя) - це така форма правління, при якій верховна державна влада юридично належить одній особі, котра займає свою посаду в установленому порядку престолонаслідування.

Ознаки монархії:

1) влада передається в спадщину;

2) здійснюється, як правило, безстроково;

3) не залежить від населення.

4) Між монархом і громадянином держави встановлюється політико-правовий зв’язок в формі підданства, що означає опіку над людиною, зобов’язує її дотримуватись вірності монарху та державі. Навіть депутати парламенту підпадають під вплив монарха вірнопідданих слуг короля. Члени палати общин британського парламенту проголошують:"Присягаюсь всемогутнім Господом, що буду вірою і правдою служити Її Величності Королеві Єлизаветі, її спадкоємцям у відповідності з законом та допоможе мені Бог.”

На відміну від виборів президента передача влади королю повинна бути безперечною не обов’язково абсолютною, але принципово безповоротною та не пов’язаною з політичною відповідальністю, яку б глава держави міг би нести.

Після Другої світової війни монархія скасована в Болгарії, Італії, Румунії, потім в Греції та Афганістані. Але є випадки відновлення – в Іспанії (після смерті диктатора генерала Франко).

Іноді зустрічаються відхилення від традиційного способу заміщення престолу. Поряд зі спадковими монархіями існують виборні монархії. Західне Самоа посада глави держави довічно займає вождь.

Існують монархії, де суміщається успадкування та виборність монарха. Так, в Малайзії, до складу якої входять султанати і губернаторства, монарх обирається на п’ять років із числа султанів. У цьому випадку статус монарха Малайзійської держави, необхідно вважати правовою аномалією. Він не має власного права на владу, в федерації його повноваження залежні від влади всієї федеративної держави. Безпосереднім монархом він є тільки в межах свого султанату. В ОАЕ главі держави присвоюється звання президента федерації.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ МОНАРХІЙ

1. Абсолютна

2. Конституційна дуалістична та парламентська.

лорд Ектон: "Кожна влада розбещує,

абсолютна влада розбещує абсолютно”.


1. Абсолютна монархія - коли глава держави єдиний суб’єкт суверенітету, інших суб’єктів носіїв прав на владу в державі не існує. Як правило, сучасні абсолютні монархії мають маленьку територію, невелику кількість населення, великі природні запаси (нафта), державна релігія - іслам. Це країни Саудівської Аравії, Оман, Катар, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ.

ОЗНАКИ:

1) Конституції даровані монархами і їх дія часто призупиняється

2) Відсутні або навіть заборонені політичні партії (політична влада не може бути предметом спорів та партійної боротьби, крім того, піддані в принципі не повинні мати політичних прав, так як наявність таких прав дає їм можливість претендувати на те що належить тільки главі держави).

3) Монарх є вищою законодавчою, судовою інстанцією. Нерідко він є главою судової влади та церкви.

4) Парламенти виступають дорадчими органами, які можуть розганятися монархом (Кувейт – 3р.). Катар – Консультативні збори – нарада правителя з найбільш поважними особами. ОАЕ – Національні збори – призначаються 7 емірами та діють при уряді як дорадчий орган.

5) В руках монарха зосереджена вся повнота законодавчої та судової влади. Монарх призначає прем’єр-міністра ("перший слуга”, прем’єр, візир), який відповідальний перед ним, або сам виконує його функції та міністрів. Наприклад, Саудівська Аравія – рішення Ради міністрів є остаточними, крім тих, що затверджуються королівськими декретами (бюджет).

Оман – султан є одночасно прем’єр-міністром, міністром оборони, фінансів і верховним головнокомандувачем.

6) Особливе значення має сімейна рада та мусульманська релігія. Сімейна рада (Саудівська Аравія) може скинути монарха. Всі особи, що належать до правлячої сім’ї, отримують ренту від держави (Кувейт – 8 тис. $ на місяць).


2. Обмежена монархія – це форма правління в якій суверенітетом володіють два суб’єкти одночасно: монарх і народ. Межі суверенітету кожного із них визначаються нормами державного конституційного права. Тому обмежені монархії часто називають конституційними.

Використовуються різні форми представництва і тому серед обмежених монархій можна виділити: станово-представницьку і народно-представницьку.

Станово-представницька – утворюється орган, в якому представлений не народ в цілому, а стани, суспільні групи. Наприклад Королівство Тонга - в законодавчих зборах 9 депутатських місць займають представники від знаті і 9 від інших підданих.

В народно-представницькихмонархіях громадяни обирають парламент на основі загального виборчого права.

Співвідношення суверенітету монарха і народу різні. В зв’язку з цим обмежені монархії діляться на дуалістичні і парламентські.


2.1. Дуалістична монархія влада приблизно рівно поділена між монархом та вищим представницьким органом (парламентом). Це проміжний варіант між абсолютною монархією та парламентарною - Йорданія, Марокко, Непал, Таїланд, Свазіленд.

ОЗНАКИ:

1. Існує виборний (або частково виборний, а частково призначуваний – Таїланд, Йорданія - сенат призначається повністю, в Свазіленді - король призначає половину сенаторів і 1/5 частину нижньої палати) орган народного представництва – парламент.

2. Монарх юридично і фактично не залежить від парламенту у сфері виконавчої влади – він призначає уряд, який несе відповідальність тільки перед ним. В Йорданії парламент має право виразити недовіру уряду після чого міністри зобов’язані йти у відставку, але це рішення має бути затверджено королем.

3. Законодавчі повноваження парламенту істотно обмежені монархом – абсолютне право вето, право розпуску парламенту, право видавати надзвичайні укази, що мають силу закону, в міжсесійний період монарх може видавати акти, які відносяться до компетенції парламенту, з послідуючим затвердженням їх парламентом. До скликання парламенту вони діють фактично як закони; скликання парламенту на сесію та його розпуск є прерогативою монарха, що дає йому можливість вибору найбільш вигідних умов роботи парламенту для себе; закони мають вигляд як акти монарха схвалені парламентом;

4. В дуалістичній монархії як правило не застосовується інститут контрасигнатури, але якщо він і є, то просто кабінет бере на себе відповідальність за можливі негативні наслідки прийнятих рішень.

5. Монарх як глава держави може мати деякі судові повноваження.

6. Зовнішньополітичну діяльність держави контролює монарх, але якщо міжнародні договори передбачають якісь обмеження, зобов’язання, вони, як правило, можуть ратифікуватись парламентом.


2.2. Парламентська (парламентарна) монархія – Великобританія, Швеція, Голландія, Бельгія, Данія, Норвегія, Іспанія, Австралія, Японія.

Парламентська монархія – глава держави номінально приймає участь у вироблені політичних рішень і його прерогативи формальні, а не вирішальні (змістовні). Про голову держави говорять в цьому випадку, що він "царствує, але не править”. Формально законодавчим органом є не парламент і не монарх, а особлива форма (Англія) "король в парламенті” - жодний закон не може бути прийнятий "доки сесія парламенту не буде відкрита королевою” і будь-який парламентський акт матиме юридичну силу тільки після його підписання монархом.

ОЗНАКИ:

1. Формування уряду парламентом. За конституцією це право монарха, але так як уряд повинен користуватися довірою парламенту (або нижньої палати), то монарх, відповідно, вимушений призначати главою уряду лідера партії, що має більшість місць в парламенті, або лідера коаліції партій.

2. Відповідальність уряду перед парламентом – вотум недовіри (резолюція осуду).

3. Право парламенту приймати закони.

4. Церемоніальна роль монарха (представляє державу, іноді виступає арбітром між вищими органами влади).

5. Наявність інституту контрасигнатури – спільного підписання державних документів монархом, з одного боку, та прем’єр-міністром, міністрами, іншими посадовими особами, з іншого.

6. Монарх не має право накладати вето на рішення парламенту (Швеція, Японія) чи не використовує своє право (Великобританія – 300 років). Іноді виникають колізії Бельгійський король Бодуен не підписав закон про аборти, так як віра йому забороняла це робити. І питання було вирішено шляхом процедури відсторонення короля від влади, а потім повернення влади після підписання.

7. Розпуск парламенту проводиться монархом у визначені строки або достроково або у випадках урядової кризи (неприйняття бюджету). Ініціатива повинна виходити від уряду (ст. 115 Конституції Іспанії) або необхідність контрасигнації даного рішення (Бельгія, Нідерланди)

8. Монарх формально приймає участь у зовнішній політиці. Його рішення визначаються Міністерством закордонних справ та прем’єр-міністром.

9. Монарх не може приймати будь-яких судових рішень, і навіть акти помилування він не може видавати самостійно.


Особлива форма парламентської монархії в країнах британської Співдружності (Австралія, Барбадос, Канада, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Ямайка тощо). Вважається, що їх главою є британський монарх, який представлений в цих країнах призначеним ним генерал-губернатором. Насправді ж кандидатуру називає місцевий уряд, а іноді обирає парламент. А в Індії, Пакистані – президент.

В деяких країнах (Лесото та Свазіленд в Тропічній Африці, Тонга в Океанії тощо) монархія існує в умовах феодально-племінних та патріархальних інститутів. Парламент обирається нерідко лише частково та в рамках системи традиційних общин (Тонга - міністри короля – це місцева знать, Свазіленд – при королі діє племінна рада велика і мала)

Таким чином, парламентська монархія представляє собою юридичну форму, яка закріплює основні політичні повноваження за народно-представницькими органами (парламент), а формально – юридичні за монархом.


Категорія: ДПЗК (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter