Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ДПЗК (Лекції)


Укладач: 

Старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права НАВС - В.В. Редькін

 

3.2. Політичні режими, їх різновиди


В останні роки в науці стала переважати думка, що політичний режим виходить за межі форм держави, відноситься не лише до форми, а й до політичної системи суспільства. Тому в конституційному праві все частіше говорять не про політичний режим (це скоріш категорія політології), а про державний режим чи державно-правовий. Однак ці поняття не можна протиставляти. При демократичному політичному режимі і державний режим буде демократичним, і навпаки.

Політичний режим дає можливість визначити хто є дійсним носієм влади в державі, скільки їх, співробітничають вони чи сперечаються, які засоби та методи вони використовують для управління людьми, межі влади.

Деякі автори вважають, що термін політичний режим та його класифікація виникли в результаті політичного підходу: демократичний, авторитарний, тоталітарний та як різновиди: військовий, теократичний, олігархічний, ліберальний, напівдемократичний.

Визначаючи режим в конкретній країні, необхідно звернути увагу на такі фактори:

співвідношення законодавчої, виконавчої, судової та контрольної при здійсненні функцій держави, хто і за яких умов може видавати закони, роль судової влади.

роль армії. Мова йде про військові перевороти, місце армії в системі виконавчої влади, можливість розробки і прийняття її представниками концепції управління державою.

роль традицій та традиційних влад (племінних вождів та інше), особливо в країнах, які розвиваються (мусульманські традиції), традиції в деяких країнах Європи (Великобританія).

діяльність політичної опозиції. Приймаючи участь в практиці діяльності уряду, опозиція сприяє удосконаленню законодавства, форм та методів управління країною.

В конституціях зарубіжних країн ті чи інші сторони, елементи державного режиму закріплені в різному обсязі. Іноді вони представлені мінімально (наприклад, в конституціях напівабсолютних монархій), але в більшості сучасних конституцій (наприклад, ПАР 1996 р., Афганістану 2004 р. тощо) згадуються елементи державного режиму.

Аналіз основних законів різних країн свідчить, що предметом конституційного регулювання є наступні важливі елементи державного режиму, в основі яких лежить природа державної влади:

1. розподіл влади, рольова автономія різних гілок державної влади чи, навпаки, концентрація влади в руках одного органу чи особи;

2. змагальність, пошуки компромісу та консенсусу в діяльності державних органів чи, навпаки, обмеження політичної діяльності, орієнтація на боротьбу з політичними опонентами та їх придушення;

3. політичні свободи громадян, можливість їх самостійної участі в політиці чи, навпаки, при формальному проголошенні політичних свобод реальна їх відсутність;

4. самоврядування територіальних публічних колективів чи, навпаки, повне підпорядкування їх призначу вальним «зверху» чиновникам.

В науковій літературі існує багато класифікацій політичних режимів (однопартійні та багатопартійні, демократичні та авторитарні, східні та західні, абсолютистські, міністеріальні, дуалістичні, президентські, партократичні, парламентарні тощо).

Насамперед розрізняють цивільні та військові державні режими.

В межах цивільних режимів розрізняють п’ять головних різновидів: демократичний, авторитарний, тоталітарний, феодально-теократичний та напівдемократичний.


І. Демократичний режим

Основною ознакою демократичного режиму є те, що управління людською спільнотою здійснюється за волею більшості її учасників. Демократична спільнота створює систему установ, за допомогою яких проявляється та здійснюється воля більшості, оформлена в формі відповідних актів.

Два підходи до концепції демократії – ліберальний (акцент на політичній демократії – багатопартійність, правова держава) та марксистсько-ленінський (соціальна демократія – ліквідація майнової нерівності).

Теорії в рамках ліберальної демократії:

1. Теорія плюралістичної демократії – різні вікові, професійні, соціальні групи тиску мають певну долю політичної влади.

2. Теорія консенсусної (соціетальної) демократії – за рахунок компромісу перерозподіл суспільних благ на користь малозабезпечених.

3. Теорія плебісцитарної демократії – держава має управлятися професіоналами

4. Теорія консолідованої демократії – демократія в умовах економіки, що регулюється державою.

5. Корпоративна демократія – партнерство в ім’я загальних цілей.

З точки зору конституційного права демократичний державний режим характеризується наступними рисами:

1. Основним принципом демократії є мажоритаризм – правління більшістю.

В даний час безпосередня демократія в загальнодержавних масштабах не використовується. Вона збережена, як форма управління тільки в трьох гірських кантонах Швейцарії.

Сучасна демократія є представницькою.

2. визнання політичних прав і свобод.

3. політичний плюралізм.

4. розподіл влад (демонополізація влади).

5. свобода пропаганди будь-якої політичної ідеології.

6. переважання методів дозволяння. ФРН "...Громадяни мають право збиратися шумно і без зброї без попереднього повідомлення або дозволу органів влади”.

7. надання всім громадянам юридично однакового рівного правового статусу.


ІІ. Авторитарний режим

Авторитарний (владний) режим, як і демократичний, може снувати в умовах різного суспільного ладу. Теоретичне обґрунтування цього режиму проводиться в різних концепціях героїв та натовпу. Одним з таких варіантів є елітарні теорії, особливо теорія правлячої еліти (італійці – В. Парето та Г. Моска). Її прихильники вважають, що в будь-якому суспільстві є правляча меншість, еліта, яка складається з верхнього прошарку (особи, які приймають рішення, обов’язкові для всіх) та нижнього (бюрократія – посередники між тим, хто править, та тими, ким керують, які втілюють рішення в життя).

Концепція елітаристів знайшла відображення в теоріях масового суспільства та масової держави (М. Вебер – суспільство – це натовп і необхідна харизматична особа для керування ним).

З позицій конституційного права авторитарний режим характеризується наступними рисами:

1. політичні права та свободи громадян визнаються в обмеженому обсязі, що не забезпечує можливості самостійної участі громадян у державній політиці, не надає деяким опозиційним партіям права діяти легально;

2. перехід політичного керівництва від однієї партії до іншої та формування вищих органів держави за конституцією повинні проходити на основі виборів, але сам вибір партій виборцями обмежений (в Парагваї А. Стресснер обирався на 8 термінів);

3. визнається лише обмежений політичний плюралізм, дозволяються лише деякі організації, причому на певних умовах, державні рішення приймаються більшістю правлячої партії без врахування прав меншості, видання опозиції підлягають цензурі (це нерідко відбувалося в Гондурасі, Кенії, Тунісі);

4. принцип поділу влад може згадуватися в конституціях, але фактично не існує. Акти президента чи уряду втручаються в сферу законодавчої влади і нерідко мають більшу вагу, ніж закон. Судова влада перебуває під контролем виконавчої (наприклад, за законом 1988 р. в Тунісі конституційний суд повинен до опублікування своїх рішень конфіденційно доповісти їх президенту);

5. плюралізм політичної ідеології обмежується. Можлива пропаганда різних ідеологічних поглядів, але вони не повинні суперечити «керівній» ідеології (панча-сила в Індонезії, рукунегару в Малайзії);

6. збройні сили часто відіграють політичну роль (концепція «подвійної ролі армії» тощо).

Деякі з цих ознак модифікуються в специфічних мовах тих чи інших держав, в результаті чого виникають різновиди авторитарних режимів (олігархічний, конституційно-авторитарний та ін.). з іншого боку, наявність одного-двох ознак не обов’язково робить режим авторитарним; існують змішані форми напівавторитарних, напівдемократичних режимів.


ІІІ. Тоталітарний політичний режим

Тоталітарний політичний режим - це система монопольно сконцентрованої влади, обсяг та межі якої суспільство не здатне контролювати правовими засобами, а окремі особи не можуть легально відстоювати використання влади, коли вони потребують захисту своїх прав та інтересів.

Суть тоталітаризму (Total – весь, рівний, цілий) визначається через монополізацію влади і "вільним” безконтрольним її здійсненням.

Тоталітаризм може визнавати свободу тільки в тій мірі, в якій це є безпечним для його існування та досягнення політичної мети.

За ступенем розповсюдженості, впливу тоталітаризм можна виділити в наступні види:

Монопольна влада обмежується сферою політики. Його характеризують відсутність легальної політичної опозиції, невизнання будь-яких претендентів на участь у здійсненні влади, крім одного, диктатора, монарха партії. Часто він підтверджується в нормах основних законів.

Якщо влада прямо ставить за мету здійснення контролю за умами, то він включає в сферу політичного регулювання інтелектуальну сферу духовного життя, моралі і, навіть, побутові відносини. Влада бажає виступити в ролі зовнішньої совісті, робить за людину моральний вибір. Підконтрольною стає наука, особливо її гуманітарні галузі, філософія, релігія, виховання та освіта, можливо сімейні відносини. За допомогою влади створюється кодекси, норми моралі, "статеві заповіді революційного пролетаріату”.

Найбільш характерною ознакою цього виду тоталітаризму є встановлення єдиної ідеології, яка вважається виключно правильною або державною релігією.

Найбільш стійкий варіант тоталітаризму. Держава стає активним учасником господарської життєдіяльності. Режим в даному випадку включає до складу державної власності більшість предметів виробництва. В результаті чого виникає складна ієрархія відносин, коли значна частина населення, зайнятого в державному секторі знаходиться в прямій економічній залежності від держави, підтримці залежать від державної економіки.

Держава проводить пряме регулювання, планування діяльності всіх суб’єктів, створює для бізнесу жорсткі рамки. Вплив на економіку такий, що навіть якщо і є в країні підприємництво, то його вузькість або невдачі не можуть впливати на державу.

Кожний тоталітарний режим об’єднує народ якою-небудь великою метою, яка вимагає високого ступеня самопожертвування, обмеження особистої свободи, та безперечної покори.

З точки зору характеру інститутів конституційного права тоталітарний режим характеризується наступнимирисами:

1. відсутність політичних прав і свобод громадян. Хоча формально вирішальна роль населення в управління державою може проголошуватися, але насправді у громадян немає вибору, вони орієнтовані на існування єдиної системи без варіантів.

2. перехід політичного керівництва однієї партії до іншої не можливий шляхом виборів: зазвичай лише одна партія легальна (Ефіопія).

3. політичний плюралізм відкидається, не допускається політична опозиція (Гвінея, Заїр).

4. розподіл влад відкидається, єдність влади (фюрера, дуче, каудільо).

5. єдина обов’язкова політична ідеологія, яка забезпечується державним примусом явно чи приховано.

6. особлива роль особистості, «вождя» (в КНДР навіть літочислення ведеться з дня народження покійного президента. В 2007 р. – святкують 95- рік).

Тоталітарний режим має свої різновиди: фашизм, військовий режим.

Фашизм.

Фашизація політичного режиму здійснюється за наступними основними напрямками: зневага демократичних прав і свобод; переслідування та заборона опозиційних політичних партій та громадських організацій; зливання державного апарату з монополіями; одержавлення особистих капіталів; мілітаризація державного апарату; втрата ролі центральних та місцевих представницьких установ державної влади; зрощення партій та профспілок з державним апаратом; виникнення різного роду правоекстреміських партій та рухів (національний фронт Франції, Італійський соціальний рух).

Фашизм представляє собою крайню форму, при якій держава, проникає в усі сфери життя суспільства, намагається здійснювати контроль над діями та думками людини.

Фашизм висуває концепцію нації, народу, інтереси якого завжди скрізь і в усьому переважають над інтересами окремих людей. Він пориває з усіма політичними та правовими принципами демократії, такими як народний суверенітет, верховенство парламенту в законодавчій сфері, розподіл влад, виборність, гарантії прав особи, верховенство права, місцеве самоврядування.

Встановлення відкрито терористичного режиму супроводжується, соціальною демагогією, яка возведена в ранг офіційної ідеології.

Встановлення фашизму при формальному збереженні республіканської форми правління супроводжується різким збільшенням фактичних повноважень глави держави. Фашизм відмовляється від виборності глави держави. Глава держави часто прибирав до рук повноваження глави уряду.

Парламент - чисто декоративний орган.

Військовий режим.

Під військовим режимом розуміють політичне панування збройних сил. До складу збройних сил можуть входити поліція, та інші недержавні підрозділи ієрархічно організовані, до складу яких входять особи, які професійно володіють зброєю та досвідом участі в організації бойових дій. Так, в 1962 році в Того військовий переворот здійснили в минулому найманці французької армії в кількості 600 чоловік.

Тільки підтримка військового корпусу та їх спільна зацікавленість в політичному пануванні дозволяє командуванню володарювати в державі. Наприклад, у Китаї Центральна військова рада здійснює автономію від держави і фактично підзвітна тільки ЦК КПК. Армія має власну судову систему, при чому судді підпорядковані Головному Політичному управлінню центральної військової ради та вищестоящим політичним управлінням.

Існують наступні види військових режимів:

- пряме правління збройних сил. Воно може здійснюватись нетривалий період, який проходить безпосередньо після перевороту. Військова влада здійснюється безпосередньо командуванням. Але частіше створюється спеціальний урядовий орган, в який входять представники генералітету.

- іноді для певних потреб військові використовують посередника, якому формально надаються політичні повноваження та довіряється технічна сторона в здійснення влади. Такими посередниками можуть бути цивільні державні органи, або створена військовими політична партія. Армія не займається непритаманним їй професійним управлінням державними та суспільними справами. Пом’якшується насильницьке сприйняття військової влади населенням та міжнародною спільнотою.

- можливо, що збройні сили та цивільне державні органи взаємно проникають та переплітаються. Військові стають керівниками держави, депутатами, партійними лідерами, чиновниками, підприємцями, та зберігають належність до армії, тісні особисті та організаційні зв’язки зі збройними силами. Так, Індонезія за військовими зарезервувала велику кількість місць в парламенті, державу очолює генерал, значна частина уряду та адміністративних органів укомплектовано офіцерами.


IV. Теократичний режим

Дослівно теократія означає "божественне правління”, влада Бога.

Носій релігійної влади пов’язаний відповідальністю перш за все перед небесної інстанцією. Тому він набуває свободу від політичних зобов’язань перед віруючими, від контролю з їх боку.

Наприклад, в Ісламі широко розповсюджена ідея Такліда, а це значить беззаперечна покора релігійним авторитетам та доктринам. Міра добросовісності, характер влади залежать від особистих, моральних і інтелектуальних якостей духовного лідера, а не від політичного вибору громадян.

Аллах є вищою і єдиною законодавчою інстанцією; поняття держави і суспільства неподільні; внутрішньо-сімейні відносини набувають політико-правового значення. Моральні приписи та заборони є одночасно і юридичними.


Наступний різновид теократії "фундаменталістичний режим". В Ірані він найбільш яскраво проявляється після ісламської революції під приводом хотейні. Фундаменталізм зустрічається в тих країнах де панує шаріатське тлумачення Ісламу. Фундаменталізм базується на політиці відродження фундаментальних мусульманських цінностей в суспільстві, які втрачені під пагубним впливом Заходу та власних безбожників. Це найбільш безкомпромісна версія сучасних теократій. Суспільство та держава зобов’язані "повернутися до витоків” Ісламу, незважаючи ні на які перепони та устої.


Арабський (ісламський) соціалізм. Відносно новий різновид теократії, який виник в Єгипті, а потім перемістився в Сірію, Ірак, Лівію.

Режим очолює загальнонаціональний лідер, партія, які користуються підтримкою мусульман. Вони організовують та визначають "волю громад”.

В арабському соціалізмі політика здійснюється за участю військових. Духовий лідер є одночасно начальником.

Рада революційного командування – вищий орган державної влади Іраку. Існують військові методи придушення опозиції - демократичні страти, коли вищі військово-партійні керівники особисто беруть участь в розстрілах ворогів. Сімейні відносини витісняються відносинами вірності режиму та дисципліни. Бували випадки, коли караючий і покарані мали близькі прямі родинні зв’язки.


Категорія: ДПЗК (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter