Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ДПЗК (Лекції)


Укладач: 

Старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права НАВС - В.В. Редькін

 

2. Класифікація парламентів

3. Структура парламентів

 

2. Класифікація парламентів


Парламенти можна класифікувати за різними критеріями.


Види парламентів:

Залежно від повноважень:

1. парламенти з абсолютно необмеженою компетенцією;

існують в країнах англосаксонської системи права, а також в країнах тоталітарного соціалізму, де вони можуть приймати рішення з будь-яких питань;

але, наприклад, у Великобританії все рівно існують питання королівської прерогативи (питання війни і миру);

2. парламенти з абсолютно обмеженою компетенцією;

існують у Франції та деяких франкомовних країнах Африки, її бувши колоніях (Мадагаскар та ін.);

вони приймають закони, які встановлюють основи правового регулювання, а вже детальне опрацювання тих чи інших питань здійснює виконавча влада, а також закони з питань, віднесених до їх компетенції, з усіх інших питань приймаються нормативні акти президента, уряду, міністрів;

3. парламенти з відносно визначеною, обмеженою компетенцією (консультативні).

такі парламенти існують як правило у федеративних державах (Індія, Малайзія, Німеччина);

наприклад, Конституція Індії встановлює три сфери повноважень: 1) питання, що відносяться до виключної компетенції федерації, 2) питання, віднесені до компетенції окремих штатів, 3) питання спільної компетенції парламенту та штатів.

Залежно від форми правління в державі:

1. парламенти в парламентарних республіках (Великобританія, Італія)

діє принцип парламентської відповідальності уряду;

парламент має право відправити уряд у відставку;

2. парламенти в президентських республіках (США)

жорсткий принцип поділу влади;

парламенти не володіють правом висловити вотум недовіри уряду чи уряд правом розпуску парламенту;

виконавча влада наділена правом вето, а законодавча влада правом імпічменту;

3. парламенти в країнах із змішаною формою правління (Франція, країни СНГ)

парламент має право вотуму недовіри уряду, а президент право розпуску парламенту;

4. країни, в яких парламент відіграє майже декоративну роль

іноді навіть застосовують термін «консультативні парламенти» (Катар);

парламенти при абсолютній владі монарха є так звані «квазіпарламенти»;

до цієї категорії відносять також парламенти в країнах соціалістичної орієнтації (Куба, В’єтнам), які скликаються 2-3 рази на рік, стопроцентно голосують «за», не утримуючись на не голосуючи «проти» рішень.

За структурою:

1. однопалатні;

2. двопалатні

(відомі випадки функціонування парламентів і з більшою кількістю палат, але їх робота як правило була не продуктивною, наприклад, Союзна Скупщина Югославії у 70-ті роки складалася із 5-ти палат).

За роллю, яку відіграють парламенти

1. активні парламенти(конгрес США)

вони приймають закони, беруть участь у формуванні уряду та його відставці, наділені правами об’являти імпічмент;

2. реактивні парламенти(Великобританія, Австралія, Канада)

на парламенти впливає виконавча влада, але і парламенти впливають на уряд, тобто між цими двома гілками влади існує взаємозв’язок;

3. маргінальні парламенти

парламенти, які контролюються верховною виконавчою владою до такого степеню, що їх вплив на політику є дуже незначним;

4. мінімальні парламенти

парламенти як такі мають лише назву, а ніякого впливу на формування політики держави вони не мають.

 

 


3. Структура парламентів


Зазвичай під парламентом розуміють однопалатну представницьку установу або ж нижню палату двухпалатного парламенту.

У англосаксонському праві парламент – це триєдина установа, що включає главу держави (Великобританія, Індія), верхню і нижню палати; або ж двоєдина установа – включає Президента та існуюча одна палата (Танзанія по Конституції 1977р.).

У континентальному праві (Германія, Франція) – розуміють дві палати парламенту, глава ж держави не є складовою частиною парламенту.

Іноді парламентом називають однопалатний законодавчий орган (Україна).

Історія знає існування трьох (80-90 роки ЮАР), шести (Югославія в 70-х роках) палатних парламентів, існування поряд з двома чи однією палатами палати вождів (країни Африки та Океанії.

Сучасні парламенти складаються з однієї чи двох палат, хоча історії відомі випадки трьох палат, шести палат у парламентів.

Спочатку парламент у Великобританії був однопалатним, він став двопалатним в середині 14 ст. в результаті компромісу між двома соціальними групами (аристократією і буржуазією).

Двопалатна структура в країнах парламентської системи була гарантом від поспішного прийняття рішень членами нижньої палати. За традицією верхня палата була більш консервативною, захищаючою традиції, а нижня – більш демократичною і прогресивною. Вони таким чином ніби складали баланс.

В Європі в період буржуазних революцій створювалися однопалатні парламенти, вони були більш мобільні і пристосовані для реалізації революційних ідей, але в деяких країнах вони перевищували свої повноваження і перетворювалися в засоби деспотії.

В США однопалатний Конгрес був перетворений у двопалатний Конгрес, так само у Франції відбулися зміни після гострих революційних потрясінь.

Перевага двопалатного парламенту полягала в тому, що верхня палата стримувала нижню від непродуманих і жорстких рішень.

В країнах з федеративною формою правління майже завжди є спеціальна друга палата для представництва інтересів суб’єктів федерації (США, Австралія, Австрія, Венесуела, Індія, Мексика та ін.)

На думку деяких авторів однопалатні парламенти є більш ефективними та відповідають демократичному устрою та однонаціональному складу населення, їх законодавча процедура не настільки складана як у двопалатному парламенту.

Але слід відзначити, що двопалатність парламенту задовольняє потреби федеративного устрою держави, запобігає непродуманим рішенням.

В двопалатних парламентах є дві моделі взаємовідносин між палатами: рівний правовий статус та неоднаковий.

Наприклад, в США дві палати конгресу мають рівні повноваження у законодавчій сфері, але нижня палата має виключні повноваження у сфері фінансів, а верхня – ратифікує міжнародні договори, затверджує призначення посадових осіб та виконує роль суду в процедурі імпічменту.

Довгий час принцип рівності був свідченням демократизму і пропагувався після Другої світової війни.

Але практика показує, що рівність прав палат не завжди дає позитивні результати, так рівність компетенції може привести до зникнення специфічних функцій у палат і вони можуть просто дублювати роботу одна одної.


Верхня палата може бути:

- Слабкою – коли вона у стані відкласти прийняття рішення нижньої палати, але не в стані перешкодити йому, оскільки її вето може бути преоделено нижньою палатою (Великобританія, Польща);

Сильноюколи без її згоди закон прийняти бути не може (Італія, США, Швейцарія – 1999р.).

Палати парламенту неодинакові за своєю чисельністю. Конституція може фіксувати точну кількість членів палат ( у нижній палаті Польщі – 460 депутатів, Італії – 630, Японії – 500). Зазвичай нижня палата більш чисельніша аніж верхня. Однак, наприклад у Великобританії до 1999р., було: у верхній (Палата лордів) – 1200 перов, а у нижній (Палаті общин) – 659.


Внутрішня побудова парламенту і його палат:

1. Керівник - Голова (Спікер) чи колегіальний орган (бюро в Іспанії, організаційний комітет в Чехії, презідіум сесії в КНР).

2. Партійні фракції.

3. Комітети і комісії.

4. Бюро палати, ради палати чи ради старійшин (Італія – конференція палати) – вирішують організаційні питання.

5. Квестори – обираються з числа молодих депутатів: підримують порядок у залі засідань, в кулуарах, буфеті, здійснюють підрахунок голосів при відкритому голосуванні.


Важливу роль в діяльності парламентів відіграють його керівні органи.

В нижніх палатах та однопалатних парламентах вони обираються депутатами, як правило на першій сесії на весь строк повноважень парламенту.

Як правило за традицією голову нижньої палати називають спікером. Крім нього депутати можуть обирати одного чи двох віце-спікерів, секретарів, які редагують та підписують протоколи засідань, а в деяких країнах (Франція, Італія, Бельгія) обирають ще й квесторів, які займаються адміністративно-господарською діяльність в парламенті. На них покладені функції по догляду за приміщенням парламенту та іншими допоміжними приміщеннями (бібліотеками, спортивними залами), вони займаються видатками та підтриманням порядку в залі засідань.

Голова верхньої палати в деяких країнах обирається як і голова нижньої палати (Франція, Італія, Японія), а в деяких країнах цей пост займається за посадою. Наприклад, в США віце-президент стає керівником верхньої палати; в Великобританії Палатою Лордів керує Лорд-канцлер, член Кабінету міністрів, особа призначена на посаду Прем’єр-міністром, в Канаді спікер Сенату призначається на посаду указом генерал-губернатора, за рекомендацією Прем’єр-міністра.

Керівники палати в ряді країн можуть утворювати колегіальний орган. Так, в Німеччині президент палати і два секретаря утворюють президію під час засідання Бундестагу.

Парламентські комісії чи комітетице спеціальні органи, утворені з депутатів, головною ціллю яких є підготовча робота по створенню і оцінці законопроектів, контроль за виконанням законів чи за діяльності виконавчої влади і т.д. Отже, законопроекти завжди попередньо обговорюються на засіданнях комісій, без їх висновку законопроект не може бути поставлений на голосування. Комісії мають право вносити поправки в законопроекти, повертати їх авторам для уточнення, на доопрацювання, призначати експертизи.


Комісії парламенту можуть бути:

– постійні і тимчасові,

– спеціалізовані та універсальні.

Постійні комісії діють протягом всього терміну повноважень парламенту. Вони формуються на пропорційній основі від партійних фракцій.

Тимчасові ж комісії створюються для виконання певних покладених на них функцій (наприклад, слідчі комісії, редакційні комісії по виробленню тексту того чи іншого законопроекту).

Комісії складаються з депутатів, але при необхідності до їх роботи можуть залучатися в якості спеціалістів державні посадові особи, бізнесмени, вчені, які можуть виступати в якості експертів. Цей процес обговорення здійснюється «за закритими дверми».

Партійні об’єднання депутатів називаються партійними фракціями (Німеччина), парламентськими групами (Франція, Італія), парламентськими партіями (Великобританія), партійними клубами (Австрія, Польща, Хорватія).

Фракції використовують свій вплив при контролі за діяльністю уряду, в парламентських республіках та монархіях вони формують уряд (фракція, що має більшість формує уряд, а інші фракції об’єднуються і формують коаліційний уряд).

Крім фактичного лідера фракції (лідера партії) можуть мати місце і процедурні начальники, які в країнах англосаксонської системи права називаються «кнутами» та слідкують за правильністю голосування членів фракції, за порядком голосування, ведуть підрахунок голосів і т.д.

В парламентах можуть створюватися і спеціальні органи парламентського контролю: ревізори, контролери, омбудсмен, народний захисник.

Парламенти можуть створювати так звані рахункові палати чи комісії.

В Німеччині є, наприклад, уповноважений Бундестага у справах оборони та армії.


Аппарат парламенту:

  • Допоміжні служби парламенту, його палат і камісій – бібліотека, секретаріат, типографія, господарська частина, група комп’ютерного обслуговування;
  • Консультанти парламента;
  • Особисті помічники парламентарієв, їх референти, секретарі


Категорія: ДПЗК (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter