Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Поняття і принципи виборчого права

1. Поняття і принципи виборчого права. Активне і пасивне виборче право. Виборчі цензи

Поняття “виборче право” вживається у двох значеннях:

1) об’єктивне виборче право – це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з виборами органів держави та місцевого самоврядування.;

2) суб’єктивне виборче право – це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування. Воно являє собою комплекс конкретних прав особи, серед яких особливо слід виділити:

  1. активне виборче право, (загальне виборче право), тобто право обирати;
  2. пасивне виборче право, тобто право обиратися у виборні органи держави або місцевого самоврядування.

Можливість надання активного і пасивного виборчого права зумовлюється певними вимогами до потенційних учасників виборів.

Віковий ценз – це встановлена законом вимога, згідно з якою право участі у виборах мають громадяни при досягненні певного віку. Спочатку у більшості європейських країн віковий ценз становив 21-25 років. У 1969 р. у Великобританії він становив 18 років. Наступного року той самий ценз був прийнятий у ФРН, США, а згодом – Франція, Італія, Швеція, Іспанія, Греція та ін. У Туреччині, Швейцарії та Японії віковий ценз становить 20 років. 

В наші дні зберігається різниця між віковими цензами для виборчого активного і пасивного права, на виборах у нижні палати парламентів Бельгії, Великобританії, Росії відповідних прав набувають у віці 18 і 21 року, Франції і Румунії – 18 і 23 роки, Японії – 20 і 25 років. У Данії, Нідерландах, Фінляндії, Швейцарії, Угорщині, Словенії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права збігаються. На виборах у верхню палату парламенту віковий ценз для пасивного виборчого права вищий, ніж для виборів до нижньої.

Ценз осілості являє собою встановлену державою вимогу, відповідно до якої виборче право надається тільки тим громадянам, які проживають в тій чи іншій місцевості протягом певного часу. У США – 1 місяць, ФРН і Японія – 3 місяці, Бельгія і Франція – 6 місяців, Канада і Фінляндія – 12 місяців тощо.

Принцип загального виборчого права означає, що виборчі права (або хоча б активне виборче право) визнається за всіма дорослими й психічно здоровими людьми. Загальність означає відсутність дискримінації за будь-якими підставами (статтю, національністю тощо), тобто неможливість відсторонення від виборів яких-небудь громадян або груп населення.

Застосування принципів прямого або непрямого виборчого права або їх певне поєднання залежить від порядку формування виборного органу.

Пряме (безпосереднє) виборче право означає право виборця обирати й бути обраним безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду. Цей принцип діє в переважній більшості випадків на виборах нижніх палат, іноді верхніх палат парламентів – у США, Італії, Польщі, президентів – у Мексиці, Австрії, Болгарії, практично повсюдно у виборах органів місцевого самоврядування.

Непряме (багатоступеневе) виборче право означає, що виборець обирає лише членів колегії, яка потім уже обирає виборний орган.

Принцип рівного виборчого права передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результати виборів. Він є наслідком і одним із найважливіших проявів конституційно гарантованої рівноправності громадян.

Принципу рівного виборчого права суперечить плюральний вотум (буквально – множинне голосування). Відповідно до цього принципу одні виборці можуть мати залежно від обставин більше голосів, ніж інші.

Принцип таємного голосування полягає у виключенні зовнішнього спостереження й контролю за волевиявленням виборця. 

Принцип вільних виборів означає, що виборець сам вирішує, чи брати йому участь у виборчому процесі, а якщо брати, то якою мірою.

У деяких державах існує обов’язковий вотум, тобто юридичний обов’язок виборця взяти участь у голосуванні. За його невиконання передбачаються штрафи (Австралія, Бельгія), позбавлення волі (Греція, Туреччина), штраф разом із позбавленням права обіймати протягом трьох років державні посади (Аргентина).

Під принципом альтернативності розуміється висування як мінімум двох кандидатів на виборну посаду або участь у виборчому процесі як мінімум двох політичних партій.

 

 

2. Поняття і види виборів

Під виборами слід розуміти встановлену законом державно-правову процедуру, під час якої громадяни віддають свої голоси за кандидата або партію, у результаті чого їхня воля формує виборний (представницький) орган влади або обирається (займає свій пост) конкретна посадова особа – президент, мер міста, суддя та ін.

Конституційне право поділяє вибори на різні види. Класифікацій досить багато.

Найпростіша й найбільш зрозуміла класифікація виборів залежно від території їхнього проведення. Вибори за цим критерієм бувають загальнонаціональними, у масштабах всієї країни, регіональними, що проводяться в межах великих територіальних одиниць (у Канаді – у межах провінцій тощо), і місцевими, що охоплюють адміністративно-територіальну одиницю або місто, тобто поєднують громадян, що живуть на певних порівняно невеликих територіях, у яких є свої місцеві виборні органи.

Залежно від того, кого обирають, розрізняють парламентські, президентські, муніципальні вибори.

Залежно від способу волевиявлення громадян (виборців) вибори бувають прямі й непрямі.

Прямі – це вибори, коли між виборцем і кандидатом, за якого він голосує (або між виборцем і партією), немає проміжних інстанцій, проміжних щаблів. Виборці безпосередньо обирають конкретну людину на певний пост.

Прямими виборами обирають у ряді країн – президента. Наприклад, прямі вибори президента проводяться у Франції, Єгипті, деяких країнах СНД. Прямі вибори застосовуються для обрання нижніх палат парламентів. У певних країнах прямими виборами обираються обидві палати. Наприклад, палата представників і сенат США обираються прямими виборами, те саме стосується Бельгії, Італії та інших країн.

Непрямі – це такий вид виборів, за якого воля виборців реалізується не прямо, а опосередковується волею групи виборщиків або реалізується через чинний виборчий орган. Непрямі вибори – це такі, які мають проміжний щабель. Є два види непрямих виборів: непрямі і багатоступеневі.

Непрямі вибори – коли за допомогою волевиявлення виборців створюється спеціальна колегія виборщиків (довірених осіб), які потім від імені виборців уже безпосередньо самі обирають конкретну посадову особу.

Багатоступеневі вибори відрізняються від непрямих, оскільки як виразник волі громадян виступає не колегія виборщиків, а постійно діючий орган: місцева рада, парламент або одна з палат парламенту. Так, прийнято вважати, що багатоступеневими є вибори президента Італії, тому що він обирається колегією, яка складається із членів нижньої палати парламенту

Вибори також бувають чергові й позачергові.

Чергові вибори проводяться після закінчення строку повноважень певного органу, тобто строку, установленого в законі.

Позачергові вибори проводяться до закінчення терміну повноважень представницького органу або посадової особи. 

 

 

3. Поняття виборчої системи. Мажоритарна і пропорціональна виборчі системи

Виборча система — сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів.

Нині у світі існує понад 150 різновидів виборчих систем. Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої є порядок визначення результатів виборів. Якщо взяти дану ознаку за критерій класифікації виборчих систем, то можна виділити такі основні типи: мажоритарну, пропорційну та змішану.

Мажоритарна виборча система

В основі цієї виборчої системи лежить принцип більшості, який означає те, що перемагає той кандидат, який набрав найбільше голосів.

Мажоритарна виборча система існує в трьох різновидах, це залежить від того, якої більшості для обрання депутатів вимагає закон:

1) мажоритарна система абсолютної більшості – для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. У разі якщо жоден кандидат не одержав більше ніж половину голосів, проводиться другий тур виборів, на якому представляється лише двоє кандидатів. Для перемоги необхідно набрати просту більшість голосів. Ця система діє у Франції, Україні, Еквадорі.

2) мажоритарна система відносної більшості – є найпростішим різновидом мажоритарної системи. У разі її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, використовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур. Така виборча система зберігається в США, Великій Британії, Канаді, Японії та інших країнах.

3) мажоритарна система кваліфікованої більшості – обраним вважається кандидат або список кандидатів, який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує абсолютну більшість. На практиці виборів дана система застосовується дуже рідко. Основна причина цього полягає в її не результативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Пропорційна виборча система

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

Ця система ґрунтується на пропорційній відповідності між кількістю завойованих голосів та кількістю отриманих мандатів.

При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

Розрізняють наступні види пропорційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками.

1. При застосуванні жорстких списків виборець безпосередньо  голосує за список партії, що він обирає. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

2. При застосуванні системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

3. Напівжорсткі списки — коли мандат обов’язково одержує кандидат, який очолює партійний список, а розподіл інших мандатів, що їх одержала партія, здійснюється залежно від кількості голосів, які одержав кандидат (в Італії, Австрії, Швейцарії).

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+