Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Геополітика (Семінари)

Неоєвразійство: загальні принципи та течії

Мондіалізм та неомондіалізм

Теорії конвергенції. «Кінець історії» Ф.Фукуями. «Геоекономіка» Ж.Атталі. Посткатастрофічний мондіалізм К.Санторо

Жак Атталі - "Лінії Горизонту"

 

 

Неоєвразійство: загальні принципи та течії


Наприкінці 60-70-х років XX ст. розрізнені течії євразійства сформувалися в якісно нову течію — неоєвразійство. Ця течія пов'язана з ідеєю пасіонарності Льва Гумільова (1912-1992).

Спираючись на висновки історії, географії й природознавства, Л. Гумільов формулює висновок про те, що великороси — особливий етнос, який склався під могутнім впливом пасіонарного (пасіонарність — надлишок екстремальної енергії) поштовху. Цей сплав етносів міг утворитися як симбіоз, народжений специфічним поєднанням Лісу й Степу. Союз Лісу й Степу визначив суть цивілізації, культури, стереотипів, поведінки великоросів.

Час, науково-технічний прогрес та інші фактори, безумовно, наклали відбиток на зовнішній вигляд етносів, які проживають у Євразії, внесли суттєві корективи в їхній менталітет. Проте діючі сили «місце розвитку» впливають на жителів цього ареалу й понині.

Як нова течія неоєвразійство має декілька різновидів. Представники течії національної ідеократії імперського континентального масштабу (О. Дугін) протистоять ліберальному західництву та вузько-етнічному націоналізмові. На їхню думку, Росія — це вісь геополітичного великого простору. Її завдання і місія — утворення імперії євразійського соціалізму. Ліберальну економіку, створювану російськими реформаторами, вони вважають прикметою атлантизму. Представники протилежного напряму визначають стратегічну важливість Європи для завершення євразійського «великого простору».

Ще одна течія неоєвразійства підтримує й розвиває ідеї, покликані відновити економічну взаємодію колишніх республік Радянського Союзу. Йдеться переважно про «економічне євразійство». З такою ідеєю вже кілька років виступає Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв.

Л. Гумільов, як і його попередники, не протиставляв решті світу величезний континент Євразії. Євразія виступає як один із геополітичних центрів, а не домінує у світі.

Прихильники євразійства першої течії вважають, що перемога Заходу в «холодній війні» концептуально означає завершення біполярного світу й початок однополярного світу. Неоєвразійці Росії не можуть погодитися з таким варіантом розвитку подій. Прогнозується кілька моделей нового світоустрою.

Першу найпослідовніше обґрунтовує О. Дугін, який стверджує, що оновлена Росія, зміцнивши свою державність і відродивши свою економіку на базі сучасних технотронних технологій, посяде у світі відповідне для неї місце, знову віднайде свою традиційну миротворчу, стабілізаційну силу, яка стримує хаос.

Друга модель передбачає, що у XXI ст. противагою атлантизмові може виступити Китай. Стрімке економічне зростання, величезна територія, потужний демографічний потенціал, активна динамічна зовнішня політика, могутні, що швидко модернізуються, збройні сили, надають цьому варіантові реальних перспектив. Проте Китай на практиці балансує між атлантизмом і євразійством, і ця політика швидше за все буде тривалою.

Згідно з третьою моделлю, найімовірнішою суперницею США може стати Японія, яка на початку XXI ст. виступає в ролі супердержави.

Четверта модель розглядає ймовірність того, що ісламські країни та Індія можуть стати реальною противагою атлантизмові й мондіалізму, якщо в економічному та військовому розвитку їм допоможе Росія. На думку Л. Гумільова, якщо Росія й буде врятована, то тільки як євразійська держава і тільки через євразійство.

 

 


Мондіалізм та неомондіалізм


Геополітична концепція «мондіалізму», суттю якої є утвердження повної планетарної інтеграції, створення єдиного світу має дуже давні історичні корені. Видатний російський письменник Федір Достоєвський (1821 — 1881) стверджував, що Росія повинна зібрати у братерській єдності все людство. Французький мислитель Огюст Конт писав: «Людство — це всесвітня батьківщина, покликана об'єднати, принаймні в майбутньому, всіх землян». За чотири роки перед тим у «Маніфесті Комуністичної партії» К. Маркс і Ф. Енгельс сформулювали такі самі ідеї. Найвиразніша серед них: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». У концепції Л. Троцького та М. Бухаріна про перманентну революцію гасло, народжене після перемоги комуністів у Китаї в 1949 p., — «росіянин із китайцем брати навіки» — також спроба втілення цих ідей.

Давню історію мають претензії американців на винятковість. Уже в середині XIX ст. деякі американські ідеологи стверджували, що у близькому майбутньому США стануть центром, навколо якого згуртуються всі нації, що США, подібно до сонця, справлять «доленосний вплив» на країни Європи, а далі — «на азійські імперії». Найчіткіше ці положення сформулював американський політолог Г. Моїс у 1941 p.: «XX століття має стати значною мірою американським століттям». Американці, стверджує він, повинні взяти на себе тягар білої людини, скрізь несучи з собою «стабільність» і «прогрес» американського зразка. Ці ідеї в 1945 р. покладено в основу державної зовнішньої політики США. В них підкреслювалося, що перемога у Другій світовій війні покладає на американський народ тягар відповідальності за дальше керівництво світом.

У XX ст. США стали головним ідеологічним і політичним центром мондіалізму. Було визначено своєрідний центр з реалізації цієї концепції, розроблено декілька варіантів (моделей) переходу до єдиної світової системи під патронатом США. Один із них спирався на ідеї конвергенції (злиття, зближення). Теорію конвергенції створив американський соціолог російського походження Питирим Сорокін (1889— 1968). У 70-х роках цю концепцію модернізувала з огляду на потреби мондіалізму група аналітиків під керівництвом 3. Бжезинського й Г. Кісінджера. В рамках цієї теорії розроблено методи формування нової культурно-ідеологічної цивілізації, проміжної між соціалізмом і капіталізмом, з утворенням світового уряду. До світового уряду мають увійти Вашингтон і Москва. Реалізуючи цей проект, СРСР пішов на поступки США з усіх принципових питань — скорочення озброєння, розпуск Варшавського Договору, що зрештою призвело до розвалу політичної та економічної системи СРСР, східноєвропейських країн. У той же час Захід не пішов ані на політичні, ні на ідеологічні, ні на геополітичні поступки. Таким чином, мондіалізм було ефективно використано атлантистами-політиками в «холодній війні» проти Радянського Союзу й країн Центральної та Східної Європи.

Новою версією мондіалізму стала концепція політолога Френсіса Фукуями. 1989 р. в США опубліковано його статтю «Кінець історії?», а 1992 р. — книгу «Кінець історії і остання людина». За концепцією Фукуями, настає «кінець історії» й початок планетарного існування людства, коли регіони розпочнуть переструктуровуватись, орієнтуючись на наймогутніші економічні ядра — центри. XX ст. позначене ідеологічним насильством, коли лібералізм змушений був боротися з залишками абсолютизму, більшовизмом і фашизмом, а також із новітнім марксизмом, який прагнув втягти світ у страхіття ядерної війни. Й тільки наприкінці століття, замість конвергенції капіталізму й соціалізму, знову утверджується ліберальна демократія західного ґатунку як остаточна, найбільш розумна форма держави. З тим чинником прихильник неомондіалізму пов'язує початок нового панування людства — планетарного, де пануватимуть ринок і демократія, які інтегрують світ у єдине ціле.

Концепція мондіалізму виникла ще до перемоги Заходу в «Холодній війні». Ця геополітична доктрина у різних варіантах постулювала необхідність повної планетарної інтеграції, переходу від множинності держав, народів, націй і культур до «уніфікованого світу». Причому мондіалізм другої половини ХХ ст. передбачав два варіанти розвитку подій: або повну перемогу Заходу над Сходом в їх геополітичному протистоянні (що передбачало руйнування Радянської держави та комплексну політико-економіко-духовно-культурну трансформацію її союзників на онові західних цінностей), або конвергенцію двох ідеологічних таборів в життєздатну комбіновану конструкцію. Реалізувався перший варіант. Зосередження геостратегічної влади Заходу в руках Сполучених Штатів своїм результатом мало перетворення цієї країни в «штаб мондіалізму».

 

 


Теорії конвергенції. «Кінець історії» Ф.Фукуями. «Геоекономіка» Ж.Атталі. Посткатастрофічний мондіалізм К.Санторо


Теорія конвергенції (лат. сonvergentio - зближення різного, аж до можливого злиття в єдине) - вчення, яке обгрунтовує мирне співіснування двох систем, капіталізму і соціалізму, можливість і необхідність згладжування економічних, політичних та ідеологічних відмінностей між капіталізмом і соціалізмом, їх подальшому синтезу в якесь "змішане суспільство". Розроблялася в середині 1950-х років ряду західних соціологів, політологів, економістів і філософів: Дж. Гелбрейт, У. Ростоу, Б. Рассел, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін.

Ця концепція з'явилася в роки ідеологічного та військового протистояння двох суспільно-політичних систем, соціалізму і комунізму, представники яких боролися між собою за переділ світу, намагаючись насадити, нерідко військовим шляхом, свій порядок у всіх куточках планети. Протистояння несло людству загрозу ядерної війни та глобального знищення всього живого. Мислителі Заходу все більше приходили до думки, що божевільному змаганню і військовій гонці треба протиставити щось таке, що примирить дві ворогуючі соціальні системи. Так народилася концепція, згідно з якою, запозичуючи один у одного всі кращі риси і тим самим зближуючись один з одним, капіталізм і соціалізм зможуть ужитися на одній планеті і гарантувати її мирне майбутнє. У результаті синтезу має з'явитися щось середнє між капіталізмом і соціалізмом. Його назвали "третій шлях" розвитку.

Після розпаду СРСР і перемоги Заходу, атлантизму мондіалістські проекти повинні були або відмерти, або змінити свою логіку.

Новою версією мондіалізму в пострадянську епоху стала доктрина Френсіса Фукуями, який опублікував на початку 90-х програмну статтю "Кінець Історії". Її можна розглядати як ідейну базу неомондіалізму.

Фукуяма пропонує наступну версію історичного процесу. Людство від темної епохи "закону сили", "мракобісся" і "нераціонального менеджування соціальної реальності" рухалося до найбільш розумного і логічного устрою, що втілився, в капіталізмі, сучасної західної цивілізації, ринкової економіки і ліберально-демократичної ідеології. Історія та її розвиток тривали тільки за рахунок нераціональних факторів, які мало помалу поступалися місцем законам розуму, загального грошового еквівалента всіх цінностей і т.д. Падіння СРСР знаменує собою падіння останнього бастіону "ірраціоналізму". З цим пов'язано закінчення Історії і початок особливого планетарного існування, яке проходитиме під знаком Ринку і Демократії, які об'єднають світ у злагоджену раціонально функціонуючу машину.

Такий Новий Порядок, хоча і заснований на універсалізації чисто атлантичної системи, виходить за рамки атлантизму, і всі регіони світу починають переорганізовуватись за новою моделлю, навколо її найбільш економічно розвинених центрів.

 


Жак Атталі - "Лінії Горизонту"


Атталі вважає, що зараз настає третя ера "ера грошей", які є універсальним еквівалентом цінності, оскільки, прирівнюючи всі речі до матеріального цифрового виразу, з ними гранично просто управлятися найбільш раціональним чином. Такий підхід сам Атталі пов'язує з настанням месіанської ери.

Жак Атталі пропонує свою версію майбутнього, яке "вже настало". Домінація на всій планеті єдиної ліберально-демократичної ідеології та ринкової системи разом з розвитком інформаційних технологій призводить до того, що світ стає єдиним і однорідним, геополітичні реальності, які домінували протягом всієї історії, в "третій ері" відступають на задній план. Геополітичний дуалізм скасовується.

Але єдиний світ отримує все ж нову геополітичну структуралізацію, засновану на цей раз на принципах "геоекономіки". Вперше концепції "геоекономіки" запропонував розвивати історик Фрітц Реріг, а розвинув її Фернан Бродель.

"Геоекономіка" це особлива версія мондіалістської геополітики, яка розглядає пріоритетно не географічні, культурні, ідеологічні, етнічні, релігійні і т.д. чинники, що складають суть геополітичного підходу, а чисто економічну реальність в її відношенні до простору. Для "геоекономіки" абсолютно не важливо, який народ проживає там-то і там-то, яка його історія, культурні традиції і т.д. Все зводиться до того, де розташовуються центри світових бірж, корисні копалини, інформаційні центри, великі виробництва. "Геоекономіка" підходить до політичної реальності так, як якщо б Світовий Уряд і єдина планетарна держава вже існували.

Геоекономічний підхід Атталі призводить до виділення трьох найважливіших регіонів, які в Єдиному Світі стануть центрами нових економічних просторів.

1) Американський простір, що об'єднав остаточно обидві Америки в єдину фінансово-промислову зону.

2) Європейський простір, що виник після економічного об'єднання Європи.

3) Тихоокеанський регіон, зона "нового процвітання", що має декілька конкуруючих центрів Токіо, Тайвань, Сінгапур і т.д.

Між цими трьома мондіалістськими просторами, на думку Атталі, не існуватиме ніяких особливих відмінностей або протиріч, так як і економічний та ідеологічний тип буде у всіх випадках суворо тотожним. Єдиною різницею буде чисто географічне місце розташування найбільш розвинених центрів, які будуть концентрувати навколо себе менш розвинені регіони, розташовані в просторовій близькості. Така концентрична переструктуралізація зможе здійснитися тільки в "кінці Історії".


Футурологічна геополітична концепція, розроблена міланським Інститутом Міжнародних Політичних Досліджень (ISPI) під керівництвом професора Карло Санторо.

Згідно моделі Санторо, зараз людство перебуває в перехідній стадії від біполярного світу до мондіалістської версії багатополярності. Міжнародні інститути (ООН і т.д.), які для оптимістичного мондіалізму Фукуями представляються досить розвиненими, щоб стати ядром "Світового Уряду", Санторо представляються, навпаки, недієвими і відбивають застарілу логіку двохполярної геополітики. Більше того, весь світ несе на собі стійкий відбиток "холодної війни", геополітична логіка якої залишається домінуючою. Санторо передбачає, що така ситуація не може не скінчитися періодом цивілізаційних катастроф.

Далі він викладає передбачуваний сценарій цих катастроф:

1) Подальше ослаблення ролі міжнародних інститутів

2) Наростання націоналістичних тенденцій серед країн, що входили у Варшавський договір і в Третьому світі. Це призводить до хаотичних процесів.

3) Дезінтеграція традиційних блоків (це не зачіпає Європи) і прогресуючий розпад існуючих держав.

4) Початок епохи воєн малої і середньої інтенсивності, в результаті яких складаються нові геополітичні утворення.

5) Загроза планетарного хаосу змушує різні блоки визнати необхідність створення нових міжнародних інститутів, що володіють величезними повноваженнями, що фактично означає встановлення Світового Уряду.

6) Остаточне створення планетарної держави під егідою нових міжнародних інстанцій (Світовий Уряд).

Категорія: Геополітика (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter