Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Геополітика (Семінари)

1. Світовий політичний процес: поняття, особливості

2. Міжнародні відносини: поняття, рівні та різновиди. Система міжнародних відносин та її типологізація

3. Зовнішня політика держави: поняття та сутність, основні риси та цілі. Різновиди, засоби та функції зовнішньої політики

4. Місце України в сучасній системі міжнародних відносин. Зовнішня політика України: основні напрямки та перспективи розвитку

 

 

1. Світовий політичний процес: поняття, особливості


Світовий політичний процес — це сукупність дій та взаємовід­носин суб'єктів політики на міжнародній арені. Поняття світовий політичний процес і міжнародні політичні відносини тісно взаємо­пов'язані, оскільки позначають в основному ту саму політичну реаль­ність, але в різних аспектах. Коли йдеться про міжнародні політичні відносини, акцент робиться на суб'єктах цих відносин — державах, міжнародних організаціях, міжнародних рухах. Коли йдеться про сві­товий політичний процес, то маються на увазі функціональний аспект міжнародних відносин, дії цих суб'єктів на міжнародній арені. У ши­ршому значенні до світового політичного процесу долучають і ті наці­ональні чи внутрішньодержавні політичні явища і процеси, які мають міжнародне значення.

СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС – це сукупна діяльність народів, рухів, держав та їх інституцій, соціальних спільностей, які переслідують певні політичні цілі у царині міжнародного життя. Світовий політичний процес є формою комплексної глобальної політичної і соціальної взаємодії у сучасному світі.

Метою світового політичного процесу є боротьба за єдність світової цивілізації та подолання глобальних проблем сучасності.

До структури світового політичного процесу належать:

– зовнішньополітична діяльність суверенних держав;

– політична діяльність громадських організацій, політичних партій та етнічних груп на світовій арені;

– політично значима діяльність ООН та інших міжнародних організацій;

– політичні акції регіонального, міжрегіонального, міждержавного та наднаціонального характеру.

Світовий політичний процес пов'язаний зі створенням кращої системи міжнародного політичного порядку, враховуючи позитивний досвід окремих націй та держав.

 

 


2. Міжнародні відносини: поняття, рівні та різновиди. Система міжнародних відносин та її типологізація


Існує дуже багато визначень поняття "міжнародні відносини", однак найбільш популярним є сприйняття міжнародних відносин як системної сукупності політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, військових та гуманітарних зв'язків та відносин між основними суб'єктами світового співтовариства, до яких належать народи, держави, суспільні та громадські сили, рухи і організації.

Після другої світової війни були сформовані дві концепції або два підходи до розуміння змісту і направленості міжнародних відносин. Перший одержав назву "традиціоналістського" і найбільш повне втілення знайшов у працях американського політолога Ганса Дж. Моргентау (наприклад, "Політика націй"). Учений визначав міжнародні відносини як "політичні взаємини між націями", в основі яких лежить боротьба за владу -- єдиний "національний інтерес" для всіх учасників або акторів міжнародного життя. Це, на його думку, зумовлюється їхньою природною схильністю до насильства й жагою влади.

Прихильники другого підходу -- "модерністського" -- намагалися сформулювати більш широкі та різнобічні уявлення про сутність міжнародних відносин. Але на практиці вони часто ігнорували загальні соціальні закономірності й обмежували дослідження міжнародних відносин пошуками шляхів оперативного втручання у їх розвиток. Найчастіше "модерністи" розглядали тільки окремі компоненти міжнародного життя, наприклад процес прийняття зовнішньополітичних рішень, їх оптимізації та втілення у життя. Тому наука про міжнародні відносини фактично зводилася до визначення поведінки окремих суб'єктів цих відносин, найчастіше до вивчення політики окремих держав, хоча й не завжди.

Види міжнародних відносин:

• за сферами суспільного життя – економічні, політичні, воєнно-стра­тегічні, культурні, ідеологічні;

• на основі взаємодіючих суб'єктів – міждержавні, міжпартійні, відно­сини між різними неурядовими асоціаціями, приватні та ін.

Міжнародні відносини здійснюються на таких рівнях, як глобальний (загально планетарний), регіональний (африканський, азіатський та ін.),локальний (східноєвропейський, північно­американський та ін.). З точки зору ступеня напруженості міжнародних відносин можна говорити про їхні стани – стабільності, суперництва, ворожнечі, довіри, співробітницт­ва, війни та ін.

На відміну від внутрішньополітичного життя кожної держави, міжна­родні відносини не мають єдиного центру управління. Тут діють стільки регулюючих центрів, скільки є учасників міжнародних відносин. А це оз­начає, що головну роль у міжнародних стосунках мають відігравати пере­говори, співробітництво, взаємодія.

Із виникненням держав міжнародні відносини поділяються на:

1) формальні (учасниками яких власне і стають держави);

2) неформальні (учасниками яких стають різні соціальні спільноти, недержавні інститути, економічні утворення, особи).

 

 


3. Зовнішня політика держави: поняття та сутність, основні риси та цілі. Різновиди, засоби та функції зовнішньої політики


Здійснюючи свої зовнішньополітичні функції, кожна держава проводить певну політику за межами своєї країни, на міжнародній арені. Зовнішня політика — це діяльність держави та інших політичних інститутів, що здійснюється на міжнародній арені; комплекс дій, спрямованих на встановлення і підтримку відносин із міжнародним співтовариством, захист власного національного інтересу та поширення свого впливу на інші суб'єкти міжнародних відносин

Кожна держава зобов’язана будувати свою зовнішню політику, виходячи із своїх власних інтересів та інтересів своїх партнерів. Зовнішня політика будь-якої держави формується на основі багатьох факторів, зумовлених географічним розташуванням, історичними зв’язками і менталітетом нації, її релігійними, моральними, світоглядними особливостями.

Зовнішня політика будь-якої держави є продовженням внутрішньої політики. Головна мета зовнішньої політикизабезпечення сприятливих умов для реалізації інтересів тієї чи іншої держави, забезпечення національної безпеки та добробуту народу.

Держава, реалізуючи свою зовнішню політику, ставить перед собою такі головні цілі:

-Створення сприятливих міжнародних умов для успішної реалізації всіма державами своїх внутрішньополітичних цілей і завдань.

-Активна співпраця і взаємодія з усіма суб’єктами світового політичного процесу, з метою реалізації загальнолюдських інтересів, насамперед, збереження цивілізації.

Участь у міжнародному поділі праці та пов’язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винагородами й духовними цінностями.

Захист прав людини взагалі та кожного громадянина тієї чи іншої держави зокрема.

Об’єднання зусиль у боротьбі проти міжнародного тероризму.

Спільна ефективна участь у розв’язанні глобальних проблем сучасного світу.

Найголовнішіми цілями зовнішньої політики є:

1. Національна безпека – стан держави, який дає їй можливість зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб'єктом системи міжнародних відносин. Національна безпека означає захищеність життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно-політичного ладу, економіки, культури країни від внутрішньої і зовнішньої загрози. Вона має, отже, внутрішній і зовнішній аспекти.

2. Збільшення сили держави – покращення її економічного, політичного, воєнного, інтелектуального і морального потенціалу.

Одним із вирішальних чинників є авторитет держави, для якого найважливішим є професіоналізм зовнішньої політики. Правильна оцінка співвідношення сил, уміння точно визначити позицію у складних ситуаціях, розпізнати друзів і противників можуть частково компенсувати нестачу сили. Велике значення має моральний потенціал держави, який у міжнародних відносинах виступає і як чинник реальної політики. Високий моральний престиж визначає високий рівень довіри з боку союзників і можливих партнерів, допомагає зміцнювати безпеку, забезпечує в критичні моменти не тільки моральну, а й матеріальну підтримку.

3. Зростання престижу держави і зміцнення міжнародних позицій. Умовою реалізації цієї мети є суспільне виконання двох інших важливих цілей зовнішньої політики. Усі три цілі тісно взаємопов'язані.

Так, престиж і міжнародні позиції держави безпосередньо залежать від її сили. Сила й безпека держави значною мірою визначаються її міжнародними позиціями.

Зовнішня політика держави виконує три основних функції: охоронну, представницько-інформаційну і переговорно-організаторську, які є конкретизацією зовнішніх функцій держави: оборонної, дипломатичної і співробітництва.

Головний зміст охоронної функції складає захист суверенітету й територіальної цілісності держави від зовнішніх посягань, а також прав та інтересів держави і її громадян за кордоном. Ця функція спрямована на відвернення різних загроз для держави, її суспільно-політичного ладу, кордонів, територіальної цілісності тощо. Такими загрозами можуть бути, наприклад, висування територіальних претензій до держави, підтримка у ній сепаратистських рухів, спадання її міжнародного престижу та ін. Ефективно реалізована охоронна функція полягає у найраннішому виявленні загроз та їх запобіганні чи ліквідації.

Представницько-інформаційна функція зовнішньої політики полягає у представництві держави в зовнішніх зносинах через її відповідні органи, а також в інформуванні через ці органи керівних органів держави про політику, прагнення й наміри інших держав. Ця функція спрямована на формування уявлень керівників інших держав і міжнародної громадської думки в цілому про дану державу. Успішна реалізація цієї функції зменшує можливість помилок у зовнішній політиці держави.

Переговорно-організаторська функція зовнішньої політики полягає в організації і використанні міжнародних контактів. Вона спрямована на реалізацію через ці контакти політичних концепцій і програм держави в обсязі зовнішньої політики. В реалізації цієї функції важливу роль відіграє діяльність центральних органів зовнішньої політики.

Найважливішим способом здійснення зазначених функцій зовнішньої політики держави є дипломатія, під якою звичайно розуміють контакти між державами і засоби їх реалізації. Вона здійснюється у формі офіційної діяльності глав держав, урядів, органів зовнішніх зносин держави і безпосередньо дипломатів, які сприяють досягненню цілей і завдань зовнішньої політики й захисту інтересів своєї держави та ЇЇ громадян за кордоном. Загальне керівництво дипломатичною діяльністю здійснює глава держави або уряду, а безпосереднє — спеціальне відомство (міністерство, департамент) закордонних справ.

Важливе значення для досягнення цілей зовнішньої політики мають засоби її здійснення. Залежно від сфер суспільного життя вони поділяються на політичні, економічні та ідеологічні.

Політичні засоби охоплюють передусім сферу дипломатичних відносин — від традиційних форм дипломатії (посольства, консульства) до дипломатії на рівні глав держав. Ці засоби можуть використовуватись у формі переговорів, зустрічей, участі в міжнародних організаціях тощо.

Особливу групу політичних засобів зовнішньої політики складають воєнні засоби,основними з яких є війна і воєнний тиск. Формами воєнного тиску можуть бути маневри, навчання, паради, публічні демонстрації нових видів зброї, концентрація військ у прикордонних районах, провокації на кордоні, участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій та ін.

Тривалий час найважливішим засобом досягнення державою зовнішньополітичних цілей вважалась війна. Під війною у міжнародному праві розуміють воєнні дії між державами, а також між державами й національно-визвольними рухами, які супроводжуються повним розривом між ними мирних відносин.

Економічні засоби зовнішньої політики означають використання економічного потенціалу держави для впливу на економіку й політику інших держав. Економічний потенціал є особливо важливим засобом зовнішньої політику, оскільки в кінцевому підсумку саме він визначає позицію держави в міжнародних відносинах. Держава з потужним економічним потенціалом займає впливові позиції у світі. До економічного потенціалу держави належать її промисловість, сировинні ресурси, стан робочої сили та ін. Важливим економічним засобом зовнішньої політики є зовнішня торгівля, яка, з одного боку, сприяє збільшенню економічного потенціалу держави, а з другого — дає змогу впливати на політику інших держав через світові ціни, встановлення режиму найбільшого сприяння чи введення ембарго тощо.

До ідеологічних, або інформаційно-пропагандистських засобів зовнішньої політики належать різноманітні форми й засоби пропаганди, інформації, культурної політики, які використовуються державою у відносинах з іншими державами передусім з метою формування позитивного зовнішнього іміджу і міжнародного престижу даної держави. З цією метою в зарубіжних країнах відкриваються культурні центри, влаштовуються різноманітні виставки, презентації тощо.

 

 


4. Місце України в сучасній системі міжнародних відносин. Зовнішня політика України: основні напрямки та перспективи розвитку


Основні цілі, напрямки і пріоритети зовнішньої політики України сформульовані в Акті незалежності України 24 серпня 1991 р. і в Зверненні Верховної Ради України "До парламентів і народів світу”, який був прийнятий 5 грудня 1991 р., в якому вказується: що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою задачею є забезпечення прав і свобод людини. Україна буде неухильно додержуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними документами. Україна, як одна з держав-засновників Організації Об’єднаних Націй, у повній відповідності з метою і принципами Статуту ООН буде спрямовувати свою зовнішню політику на зміцнення світу і безпеки у світі, на активізацію міжнародної співпраці у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватись на принципах міжнародного права.

Минуле десятиріччя показало, що проголошені у початку придбання незалежності принципи зовнішньої політики послідовно реалізовувались у практичній діяльності: Україна стала важливим суб’єктом світової політики, на якого не можуть не зважати навіть сучасні великі держави.

Як незалежну державу Україну визнали більш 150 країн, з них 141 установили дипломатичні відносини. У Києві відкрито 42 іноземних посольств, діють декілька консульських установ. Україна є членом багатьох міждержавних, міжнародних недержавних, регіональних та інших організацій. Вона приймає участь у роботі ООН, ЮНЕСКО, Раді Європи, Парламентській Асамблеї ОБСЄ, Міжнародній організації праці, Міжнародного валютного фонду, Міжнародній організації інтелектуальної власності та ін.

У Конституції України 1996 року відзначається "Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом мирної і взаємовигідної співпраці з членами міжнародного суспільства на підставі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права”.

Згідно Конституції України, інших офіційних міжнародно-правових документів, Україна в своїй зовнішньополітичній діяльності вирішує наступні основні задачі:

- підтримка і затвердження суверенітету, державної незалежності, самостійності України;

- збереження територіальної цілісності і непорушності кордонів;

- забезпечення економічної та інформаційної безпеки України;

- налагодження і розвиток всебічної взаємовигідної співпраці з усіма країнами світу;

- активна участь у різних міжнародних організаціях, виходячи зі своїх національних інтересів і для вирішення складних міжнародних проблем;

- пріоритетний розвиток взаємовигідної співпраці з країнами-сусідами і, насамперед, з Росією;

- захист прав і інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном;

- створення вигідних умов для підтримки контактів з українською діаспорою за кордоном, керуючись при цьому міжнародним правом;

- діяльність на міжнародній арені, як надійний і передбачений партнер.

Основні пріоритети та напрямки зовнішньої політики української держави:

1. Центральним напрямком зовнішньополітичної державності України є плідна робота в ООН, в и спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна приймає участь в роботі практично всіх органів та установ ООН.

2. Наступний напрямок зовнішньої політики України - це зовнішньополітична дипломатична діяльність. Дипломатичні відносини Україна встановлює на засадах рівноправності, невтручання у внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та нерухомості існуючих кордонів.

3. Важливим напрямом зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякий розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за виключенням країн, котрим за рішенням Ради Безпеки ООН оголошена економічна блокада.

4. Це участь України у вирішенні глобальних проблем сучасного світу.

5. Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики України є збереження та подальше зміцнення добросусідських стосунків з колишніми республіками СРСР. Україна дуже зацікавлена у добрих стосунках з усіма країнами колишнього СРСР та особливо з Росією.

6. Участь України у вирішенні складних та невідкладних військово-політичних проблем.

Категорія: Геополітика (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter