Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія України (Лекції)


Тема VIII. РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ЧАСИ ВІДНОВЛЕННЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА.
РЕФОРМУВАННЯ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ КРАХУ (1946-1991 рр.)


1. Труднощі та уcпіхи відбудови народного господарства УРСР у післявоєнний період. Суспільно-політичне життя в 1945-1953 рр.

2. Проблеми і протиріччя розвитку УРСР під час перебудови 1985-1991 рр. Виникнення нових політичних партій та рухів

 


1. Труднощі та уcпіхи відбудови народного господарства УРСР у післявоєнний період. Суспільно-політичне життя в 1945-1953 рр.


Приступаючи до розгляду першого питання, треба мати на увазі, що після Другої світової війни відбулися територіальні зміни в Україні. За Договором між СРСР та Чехословаччиною від 29 червня 1945 р. За­карпатська Україна возз'єдналася з Україною у складі СРСР. Уперше майже всі етнічні українські землі об'єдналися в одній державі. По­за межами України залишалися Посяння, Лемківщина і Холмщина, які Сталін у 1944 р. віддав Польщі. Упродовж 1944-1946 рр. здійснювався обмін населенням: із України в Польщу переселився майже 1 млн. чол., переважно поляків, із Польщі в Україну - 520 тис. українців. У квітні-травні 1947 р. польський уряд здійснив операцію "Вісла" - насильницьке виселення українців /140 тис. чол./ з українських ет­нічних земель, що опинилися в межах Польщі. Ставилася мета: асимілювати українців та ліквідувати бази діяльності ОУН-УПА.

19 лютого 1954 р. Верховна Рада СРСР на ознаменування 300-річчя приєднання України до Росії прийняла рішення про включення Кримсь­кого півострова до складу УРСР. Цим і завершився процес формування сучасної території України. Юридичний акт лише підтвердив фактично існуючу ситуацію. Територіальні зміни в Україні, що відбулися напе­редодні і після Другої світової війни, мали такі наслідки:

- остаточно визначились кордони республіки, які одержали юридичне визнання світовим співтовариством;

- збільшилася територія УРСР та її демографічний потенціал;

- об'єднання українських земель відбулося у складі однієї держави;

- завершилося формування державної території.

На міжнародній арені Україна активізує свою діяльність. Ще у 1944 р. в УРСР було відновлено Народний комісаріат закордонних справ на чолі з Д.Мануїльським. 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско було прийнято рішення про утворення Органі­зації Об'єднаних Націй /ООН/, а 24 жовтня 1945 р. ратифіковано її Статут. Серед країн-засновниць ООН була й Україна. Прийняття України до ООН було результатом визнання її внеску в розгром фашизму, свідчило про зростання її міжнародного авторитету. Слід назвати і такі факто­ри, як наміри з боку Сталіна створити ілюзію її державності, заспо­коїти національно-визвольні сили, забезпечити більшу кількість голо­сів в ООН. Формально за Україною визнавалося право на самостійні міжнародні відносини (Україна співробітничала в різних міжнародних організаціях), але фактично власної зовнішньої політики вона не мала. Монополія на зовнішню політику належала ЦК ВКП/б/ і, особисто, Сталіну. Але сам факт вступу України до ООН мав велике історичне зна­чення - вивів її на світову арену, сприяв включенню у світову політику.

Перемога над нацистською Німеччиною породила великі сподівання на майбутнє поліпшення життя. На той час найважливішим завданням було вижити і загоїти рани війни. За роки війни було втрачено понад 7 млн. чол., 2,4 млн. було силоміць вивезено до Німеччини, де багато з них загинуло. 10 млн. чол. втрати­ли притулок. Прямі збитки, завдані господарству республіки, становили 285 млрд. крб. Промисловий потенціал УРСР становив 26% проти рівня 1940 р.

Відбудова господарства починається відразу після визволення українських земель. У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла чет­вертий п'ятирічний план /1946-1950 рр./ відбудови народного господар­ства, що передбачав перевищення довоєнного обсягу виробництва. В Україні пла­нувалося доведення на кінець п'ятирічки валової промислової продукції до 113% проти 1940 р. Важливою проблемою відбудови були капіталовкладення. США відмови­ли у наданні кредитів СРСР, який не став учасником плану Маршалла. Поставки за рахунок репарацій із Німеччини, допомога з-за кордону були незначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви. Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд керувався політичними мотивами: створити воєнно-промис­ловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни, базою пере­моги соціалізму над капіталізмом. В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес /пуск відбувся у 1947 р./, мета­лургійні заводи. Розвиток важкої промисловості відбувався за раху­нок легкої, сільського господарства, науки і культури, які фінансу­валися за залишковим принципом. Посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.

Підприємства працювали за старими технологіями, досягнення науко­во-технічного прогресу впроваджувалися вкрай повільно. Цим й було обумовлено технічне відставання СРСР від Заходу. Водночас не слід забувати героїзм на­роду, його ентузіазм у прагненні найскоріше відбудувати зруйноване. У 1950р. важка промисловість перевершила, а легка - ледве досягла 80% довоєнного рівня. Україна зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази СРСР.

У сільському господарстві відбудова проходила у надзвичайно складних умовах, тому що скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки. Важким залишалося становище селян ­- мізерна оплата праці, високі податки на підсобні господарства, селяни не мали паспортів, не отримували пенсій тощо. Ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку І946-І947 рр., від якого в Україні померло понад 800 тис. чол. Але головною при­чиною голоду стала не посуха, а позиція держави і ВКП/б/: непомірно високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великим обсягами вивозились за кордон. На неодноразові звертання першого секретаря ЦК КП/б/У М.Хрущова допомогти Україні продовольством під час голоду, Й.Сталін відповідав: "Ти м'якотілий! Тебе обдурюють...Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси". Капіталовкладення у с/г складали лише 7% загального обсягу. Здійснювалася і політика "ножиць цін" стосовно с/г. Державні заготівельні ціни залишалися на рівні 1928 р., хоча ціни на промисло­ву продукцію зросли у 20 разів. На кінець 1950 р. сільське господар­ство не досягло довоєнного рівня. Так, врожайність зернових становила лише 82% від рівня 1940 р. З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної в роки війни) у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, хоча в цілому вона не підвищила добробут населення.

В Західній Україні продовжувалася політика радянізації, перервана війною. Її основні напрямки: насадження тоталітарного режиму, моно­полізація влади комуністичною партією. Чисельність комуністів тут зростала не за рахунок місцевого населення, якому не довіряла радян­ська влада, а за рахунок вихідців з Росії та Східної України. Проти жителів розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР, розгорталася боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізму. 1950 рік в західних землях став роком суцільної колективізації. Оскільки тут більшість населення складали селяни, тому і опір радянській владі на­був всенародного характеру. Водночас не слід забувати і про позитивні моменти перетворень у цих регіонах. Здійснювалася індустріалізація, модернізація економіки, в га­лузі освіти забезпечувалася обов'язкова початкова освіта, відкриття нових вузів, хоча при цьому викладання велося російською мовою.

Населення в цілому вороже ставилося до комуністичного режиму і чини­ло опір, який очолювали греко-католицька церква та ОУН-УПА. У 1946 р. на Львівському церковному соборі було проголошено скасування Брестської унії і, відповідно, ліквідація уніатської церкви. Боротьба ж з ОУН-УПА виявилася кровопролитною і тривала до сер. 50-х рр. ОУН-УПА вбачала головні цілі в боротьбі проти сталінського режиму та створення незалежної української держави, користувалася підтримкою місцевого населення. Лише за зв'язок з УПА у 1946-1988 рр. до Сибіру було вислано 500 тис. західних українців. Діяльність УПА почала занепадати після загибелі у 1950 р. її командувача Р.Шухевича. Але і після цього опір тоталі­тарному режиму не припинявся, набув інших форм.

Суспільно-політичне життя в Україні у перші повоєнні роки майже нічим не відрізнялося від тих процесів, що відбувалися в СРСР. Утвердився режим одноосібної влади Сталіна, культ його особи досяг апогею. Україна не мала ніяких прав на здійснення самостійної політики, і незалежно від того, хто стояв на чолі владних структур України /першими секретарями ЦК КП/б/У були М.Хрущов /І943-І946рр. та І948-І949рр./, Л.Каганович /1947р./, А.Мельников /І950-І953рр./, О.Кириченко /І953-І957рр./ (останній був вперше обраний на цю посаду як українець за національністю); усі вони слух­няно проводили політику центру, а будь-які спроби відійти від цього курсу закінчувалися перестановкою кадрів або репресіями. Відсутність демократії і свобод громадян, зловживання владою, по­силення масових репресії - ці прояви бути типовими на той час. В Україні пік репресій припав на 1947 р., коли ЦК КП/б/У очолював най­ближчий соратник Сталіна - І.Каганович.

З І946-І947рр. під керівництвом секретаря ЦК ВКК/б/ А.Жданова по­чалася ідеологічна кампанія "по наведенню порядку" в галузі науки, культури, літератури і мистецтва. Метою "ждановщини" в Україні було придушення національно-визвольного руху, будь-яких проявів українсь­кої самостійницької ідеї. Українські діячі культури звинувачувалися "в перекрученні історії та націоналізмі". Відповідно до рішень у Москві, ЦК КП/б/У ухвалив низку постанов "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури", "Про журнал "Вітчизна" та інші. Здійснювалися кампанії проти видатних українських митців - Ю.Яновського /головного редактора журналу "Вітчизна", М.Рильського, А.Малишка, розпочалися гоніння на В.Сосюру за вірш "Любіть Україну" /1951р./, композитора К.Данькевича за оперу "Богдан Хмельницький". Українцям ще раз нагадували, що вони живуть у державі, не зацікавле­ній у розвитку їхньої національної культури. Таким чином, історичний розвиток України в І945-І953 рр. відбував­ся в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму.

 

 


2. Проблеми і протиріччя розвитку УРСР під час перебудови 1985-1991 рр. Виникнення нових політичних партій та рухів


Вивчаючи друге питання, слід виходити з того, що і в період перебудови Україна залишалася бути складовою частиною Радянського Союзу. Усі процеси, які відбувалися в ньому, були характерні й щодо нашої республіки.

Після періоду "застою", коли у березні 1985р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, почалася перебудова, яку можна розділити на такі періоди: І985-І988 рр. - період розробки концепції перебудови і здійснення перших економічних реформ, визрівання політичного курсу перебудови. І988-І99І рр. - період активних політичних перетворень під гаслом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Економічні реформи проходили за наступними етапами. 27 квітня 1985р. програма прискорення соціально-економічного розвитку передбачала до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за 70 років радянської влади, вирішити традиційні проблеми - продовольчі, житлові, забезпечити населення товарами повсякден­ного вжитку. Але ця програма виявилася утопічною. Без гли­бокої перебудови всього господарського механізму не можна було здійснити прискорення.

Реформа 1987 р. передбачала самостійність, самоокупність і самофінансування підприємств, поширення кооператив­ного руху. Це надавало можливість переводити підприємства на госпроз­рахунок, сприяння впровадженню науково-технічного прогресу тощо. Але і ця реформа була непослідовною, зазнала провалу. Різке підвищення цін, розростання "тіньової” економіки викликали страйки серед шахтарів (1989 р.) Почалося  скорочення обсягів суспільного виробництва. Національний доход Ук­раїни скоротився на 1,5%. Виникає інфляція.

Рішення XIX партійної конференції /червень 1988р./ були спрямо­вані на кардинальне реформування політичної системи. Демократизація та гласність в деякій мірі сприяли відродженню суспільно-політичної думки, прискорювалися процеси десталінізації. Керівництво України на чолі з першим секретарем ЦК КПУ В.Щербицьким (керівник з 1972 р.), погоджуючись з курсом на перебудову, продовжувало нехтувати інтересами народу, не стало на шлях націо­нального відродження й захисту суверенітету республіки.

Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986р., яка призвела до небаченого за­бруднення біосфери, радіоактивного опромінювання тисяч людей. Ця ава­рія обумовила активізацію суспільного руху проти існуючого режиму, проти Компартії України, яка дала згоду на будівництво ЧАЕС, замовчу­вала страшні масштаби та наслідки катастрофи. Основний тягар роботи по ліквідації наслідків аварії взяла на себе Україна.

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних процесів. Суспільно-політичний рух в Україні в період пе­ребудови мав одночасно демократичний і національно-визвольний харак­тер. З 1985 по 1988 рр. цей рух проявлявся в основному в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури. Із забу­ття поверталися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В. Винниченка, з’явилися спроби заповнити "білі плями" історії /голодомор І932-І933 рр./. Відбувається реабілітація жертв сталінських репресій. В цей час виникають неформальні організації" - Український культурологічний клуб, Товариство "Меморі­ал", Українська Гельсінська Спілка /сформувалася на базі УГГ/, Товариство української мови їм. Т.Шевченка, студентська організація "Громада” тощо. У вересні 1989 р. була створена масова політична організація "Народний рух Украйни” на чолі з І.Драчем, головною метою якої оголошено вихід України з СРСР, відновлення української державності. Рух відігравав надзви­чайно важливу роль у процесах перебудови: сприяв активізації націо­нально-визвольного руху, консолідації демократичних сил.

Розгортався також церковний рух за відродження Ук­раїнської автокефальної православної церкви /УАПЦ/ та легалізації Української греко-католицької церкви /УГКЦ/. У 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон "Про мови в УРСРИ, який проголосив державний статус української мови.

Компартія виявилася неспроможною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Почався масовий вихід комуністів з її лав. У 1990 р. після ліквідації ст.6 Конституції СРСР починається формування багатопартійної системи. Першою була створена Українська республіканська партія /УРП/. Всього у І990-І99І рр. виникло майже 20 опозиційних пар­тій. Серед них - Демократична партія України, Партія зелених України, Партія Демократичного Відродження України  та інші. Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чіткої ідеології та соціальної бази.

Важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990р. до Верховної Ради України та місцевих рад. Демократичний блок, очолюваний Рухом домігся значного успіху в парламенті. Була створена опозиція - Народна Рада /на чолі з І.Юхновським/ - 125 депутатів, яка протистояла прокомуністичній більшості /300 депутатів/ на чолі з 0.Морозом. Але і при такому розкладі політичних сил 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка проголосила право українського народу на самовизначення, самостій­ність, повноту влади республіки в межах її території.

Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991р. здійснили спробу державного перевороту. Був утворений Державний комі­тет з надзвичайного стану на чолі і віце-президентом СРСР Г.Янаєвим. Керівництво КПУ стало на бік заколотників. Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти тоталітарний політичний режим. У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991р. прийняла історичний документ - "Акт проголошення незалежності України". З цього моменту припинилося існування УРСР і з'явилася на політичній карті світу незалежна держава - Україна. Постановою Президії Верхов­ної Ради діяльність КПУ була заборонена.

І грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. 90,3% громадян, які взяли участь у референдумі, підтримали Акт проголошення незалеж­ності України. Вибори Президента проходили на альтернативній основі, в результаті яких Президентом України став Л.Кравчук. Проголошення незалежності України стало подією всесвітньо-історичного значення. Визначальну роль у створенні незалежної української держави відіграв народ України. Після спроби перевороту врятувати СРСР виявилося не­можливим. Усі республіки колишнього СРСР проголосили свою незалеж­ність, 8 грудня 1991р. у Мінську Президент України Л.Кравчук, Прези­дент Росії Б.Єльцин і голова Верховної Ради Білорусії С.Шушкевич констатували, що вихід республік із складу СРСР і утворення незалежних держав стало реальним фактом і СРСР як суб’єкт міжнародного права припиняє існування. Була підписана угода про створення Співдружності Незалежних Держав. До складу СНД увійшло 11 республік, причому Україна - на правах асоційованого члена (вона не визнала усіх пунктів угоди). 


Категорія: Історія України (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter