Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави та права України (Лекції)


2. Українська Держава П. Скоропадського та її право


Навесні 1918 р. стало зрозумілим, що УЦР виявилася абсолютно не здатною оперативно управляти країною у складних внутрішніх і зовнішніх умовах. Дедалі очевиднішою ставала нагальна необхідність кардинального реформування всього державного механізму. У зв’язку з цим 29 квітня 1918 р. у Києві відбувався хліборобський з’їзд, організований з ініціативи Союзу землевласників, на якому колишнього царського генерала П. Скоропадського було проголошено гетьманом України. У ніч з 29 на 30 квітня 1918 р. його прибічники захопили всі державні органи. Відбувався державний переворот, УЦР припинила існування.

В основу економічної політики гетьман поклав принципи підприємництва, приватної власності, а у сфері політичного життя – жорстку модель централізованої влади. У Грамоті до всього українського народу 29 квітня 1918 р. було визначено основні завдання гетьманської влади: підготування закону про вибори до національного законодавчого сейму, надання селянам права викупу землі в поміщиків, відродження свободи торгівлі, відбудова промисловості, поліпшення умов праці робітників. Однак задекларовані наміри увійшли у протиріччя з реаліями суспільного життя. Повернення земельної власності поміщикам, заводів і фабрик капіталістам, переслідування прихильників УЦР, наступ на політичні права і свободи не сприяли стабілізації політичної ситуації в країні. На вершині всенародного невдоволення в ніч проти 14 листопада 1918 р. повстала Директорія УНР – орган, створений з метою повалення гетьманської диктатури. Розв’язанню цього завдання сприяла й міжнародна ситуація. Директорія УНР уміло скористалася ситуацією. Через місяць її війська увійшли в Київ. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського припинила існування.

Державний лад. Єдиної позиції щодо форми правління Української Держави вітчизняні дослідники донині не мають. Одні вважать її перехідною від парламентської до президентської республіки, інші – конституційною монархією, де актом конституційного характеру стали оприлюднені 29 квітня 1918 р. „Закони про Тимчасовий державний устрій України”. У цьому акті з’являється змінена назва держави – Українська Держава. У гетьмана зосереджувалася вся повнота законодавчої та виконавчої влади. Він визнавався головнокомандувачем армії та військово-морського флоту. Представляв Українську Державу на міжнародній арені, здійснював помилування, міг переглянути вироки і припинити кримінальне переслідування, якщо останнє не порушувало законних інтересів громадян. Закони набирали чинності лише після затвердження його главою держави. Він затверджував і звільняв Раду Міністрів у повному складі.

У свою чергу Рада Міністрів провадила координацію та організацію діяльності центральних органів управління, її очолював голова Ради Міністрів, який особисто формував склад кабінету. Саме Рада Міністрів розробляла проекти законів, обговорювала їх на своєму засіданні та передавала на затвердження гетьманові.

У зв’язку з тим, що формування вищої судової установи відбулося за часів Центральної Ради, тому 2 червня 1918 р. гетьман переглянув Закон УЦР „Про Генеральний суд” і вніс до нього відповідні поправки. Зміни торкнулися, насамперед, організації у складі Генерального суду цивільного, кримінального та адміністративного департаментів. Кількісний і персональний склад департаментів мав затверджувати Державний сенат. При цьому лише 8 липня гетьман затвердив Закон про створення Державного сенату як „вищої в судових і адміністративних справах державної інстанції”. У ньому визначалася структура сенату, вимоги до сенаторів і порядок їх призначення. Державний сенат запроваджувався в Українській Державі з 1 вересня 1918 р.

Джерела права. Гетьманська адміністрація вдалася до скасування тих нормативно-правових актів, що суперечили політичним і соціально-економічним засадам Української Держави. Неврегульованість певних сфер державного будівництва заповнювалися законотворчістю гетьмана. Серед найважливіших нормативно-правових актів виокремлюють такі акти конституційного характеру:

1. „Грамота до всього українського народу” від 29 квітня 1918 р. – проголошувала про розпуск УЦР та її органів місцевої влади, при цьому окреслювала наміри будівництва держави на засадах приватної власності.

2. „Закони про тимчасовий державний устрій України” від 29 квітня 1918 р. – визначали структуру та принципи функціонування Української Держави на період до скликання сейму.

3. „Закон про громадянство Української Держави” від 2 липня 1918 р. – визначав належність до українського громадянства. Запроваджувався „нульовий варіант”, що передбачав визнання всіх російських підданих, які перебували в Україні на момент видання закону, громадянами Української Держави. Ті, хто вагався, мав один рік на прийняття остаточного рішення.


Категорія: Історія держави та права України (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter