Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)


Конвенція про Європейське Економічне Співробітництво 1948 р. та її основні положення


16 квітня 1948 р. – 16 європейських держав уклали Конвенцію «Про європейське економічне співробітництво».

Цей документ складається з преамбули та 28 статей. Він набрав чинності 1 липня 1948 р. після його ратифікації європейськими державами.

У відповідності до ст. 1 зазначеної Конвенції була започаткована Організація Європейського Економічного Співробітництва (ОЄЕС). Дана організація, насамперед, була створена для ефективного розподілення фінансової допомоги, яку надавали США з метою відновлення економіки європейських держав. Так, до цієї організації входило 18 держав, таких як: Австрія, Бельгія, Данія, Франція, Греція, Ісландія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Сполучене Королівство та Західна Німеччина (спочатку була представлена британською, американською, та французькою окупаційними зонами), Вільна територія Трієст (до 1954, коли більша її частина повернулась під італійський суверенітет).

Слід зазначити, що США здійснювали вплив протягом розроблення тексту цієї Конвенції, з метою внесення в нього елементів федералізму. Відповідно до Конвенції, держави-члени ОЄЕС зобов’язались шляхом індивідуальних та колективних рішучих зусиль сприяти розвитку виробництва за рахунок ефективного використання ресурсів, та прогресивної модернізації устаткування, та технологій (ст. 2). Слід зазначити, що сторони Конвенції погоджувались підготувати спільні програми для всіх учасників об’єднання, які б охоплювали інформацію,пов’язану з виробництвом, обміну товарами, та сервісами (ст.3). Згідно ст. 4 держави-члени ОЄЕС повинні були прагнути до максимізації товарообороту. Так, для досягнення цієї мети, зазначена стаття містить забов’язання сторін створити багатосторонню систему платежів.

Важливим пунктом Конвенції стала декларація щодо наміру продовжити вивчення можливості створення в рамках ОЄЕС зони вільної торгівлі або митного союзу. Натомість, ті сторони, які були готові до укладання такої угоди, повинні були втілити цей задум настільки швидко, наскільки дозволяють умови (ст. 5) Отже, цим пунктом закладалась можливість щодо переходу до системи багатошвидкісності, яка передбачала що у разі, якщо одна група держав зможе просуватися вперед на шляху до економічної інтеграції, вона не повинна зволікати, чекаючи інших держав.

Держави-члени ОЄЕС, також повинні були співробітничати з метою вжиття усіх необхідних заходів по сприянню прогресивному зниженню перепон у реалізації свободи руху робочої сили по території держав-членів ОЄЕС(ст.8).

Отже, виходячи з тексту Конвенції, можна зробити висновок, що вона була спрямована на здійснення насамперед негативної інтеграції, але державам-членам не було заборонено виходити за рамки Конвенції з ініціативами, які мали б на меті збільшення рівня інтегрованості в рамках цього об’єднання.

Для виконання своїх функцій, в рамках ОЄЕС, створювалась відповідна інституційна структура: Рада, Виконавчий комітет, Секретаріат, Технічні комітети та інші установи. Відповідно до ст. 15 (а), єдиним інститутом, який був уповноважений Конвенцією приймати рішення була саме Рада. Так, ст.14. передбачала, що всі рішення повинні були прийматися шляхом «взаємної згоди всіх членів». Незважаючи на те, що спосіб прийняття рішень носив «міжурядовий характер», цікавим є те, що ст. 14 дозволяла у разі домовленості між сторонами, переходити до голосування більшістю в окремих випадках. Також, ст. 14 декларувала, що абсентеїзм однієї держави, небажання приймати участь у обговоренні і голосуванні, не могло стати приводом до втрати цим рішенням чинності, а навпаки, його дія розповсюджувалась на інші держави.

Слід також звернути увагу, що згідно ст. 13 Рада могла приймати два типи актів: рішення та рекомендації. При цьому, рішення вступали в силу, тільки після належної імплементації з боку держав-членів ОЄЕС.

Важливу організаційну роль у засіданнях Ради, мав виконувати генеральний секретар. Так, згідно, ст. 17 (с), на нього покладалась функція підготовки засідань Ради та нагляд за дотриманням цих рішень з боку держав-членів ОЄЕС. На секретаріат покладалася функція допомоги Генеральному секретарю. Слід звернути увагу на п. 2. ст. 18., відповідно до якого, враховуючи «міжнародний характер Організації», генеральний секретар та робітники секретаріату, не повинні були шукати або отримувати інструкції от держави-члена, уряду, або владного органу поза Організацією. Отже, цей пункт свідчив о наддержавної (наднаціональної) природи цієї організації, оскільки Генеральний секретар та секретаріат повинні були при виконанні своїх функції абстрагуватися від будь-якої політичної або державної приналежності.


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter