Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)


Роль Договору про Європейське співтовариство з вугілля та сталі та Договору про заснування Європейського економічного співтовариства в контексті європейської економічної інтеграції


З метою втілення Плану Монне-Шумана у життя, 18 квітні 1951 р. був підписаний Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля та Сталі (ДЄСВС). Сторонами договору були шість країн: Франція, ФРГ, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Він складався з преамбули та 100 статей. Цей договір вступив в силу 26 липня 1952 р. після його ратифікації парламентами шести країн. Він був укладений на 50 років, отже у 2002 р. він втратив чинність.

Відповідно до ст. 1., сторони цим Договором започатковували Європейське співтовариство з вугілля та сталі на основі «спільного ринку, спільних цілях, та спільних інституціях». Згідно ст. 2. зазначеного документу, завданням ЄСВС було за допомогою створення спільного ринку сприяти росту зайнятості, та підвищенню рівня життя. Також, сторонам заборонялось вживати ряд практик та заходів, спрямованих на запобігання формуванню спільного ринку, зокрема:

  • стягування мит та еквівалентних зборів, введення кількісних обмежень (4а);
  • застосування засобів та практик, які створюють дискримінаційні умови у середовищі виробників та покупців при здійсненні політики ціноутворення, встановлення транспортних тарифів (4b);
  • засобів та практик, які впливають на свободу вибору постачальника покупцем (4b);
  • надання субсидій та державної допомоги (4c);
  • використання практик, спрямованих на обмеження конкуренції (4d).

В рамках функціонування ЄСВС, була створена відповідна інституційна структура, яка складалася з Верховного органу, Асамблеї, Спеціальної Ради Міністрів, та Суду Справедливості (ст.7). Найбільш важливим з точки зору розвитку інтеграційного процесу був саме Верховний орган. Варто звернути увагу, що згідно ст. 9 кандидати на обіймання посади у складі Верховного органу, повинні були бути вибрані на основі їх загальної компетентності. Члени Верховного органу в «інтересах Співтовариства повинні були бути повністю незалежними при здійсненні ними своїх обов’язків… утримуватись від дій несумісних з наднаціональним характером їх повноважень. Першим головою Верховного органу став Ж. Монне. Кожна держава-член бере на себе обов’язок поважати цей наднаціональний характер та не шукати можливостей впливу на Верховний орган в процесі здійснення ним своїх обов’язків….». Верховний орган мав можливість приймати нормативно-правові акти, обов’язкові до виконання державами та суб’єктами комерційних відносин (ст. 14). Верховний орган повинен був сприяти та координувати зусилля по гармонізації їх правових систем (ст. 69).

Слід також коротко сказати й про інші інститути. Так, згідно ст. 20 ДЄСВС, Асамблея повинна була складатися з представників «народів держав, що утворили Співтовариство та має виконувати наглядову функцію». Асамблея повинна була складатися з делегатів, які повинні були бути делегованими відповідними Парламентами держав-членів один раз на рік, проміж своїх депутатів, або ж могли бути вибрані шляхом загального голосування, відповідно до процедури, ухваленою кожною державою-членом.

Асамблея мала право висловити вотум недовіри Верховному органу після заслуховування його доповіді. Рішення повинно було бути ухваленим двома-третинами від загальної кількості поданих голосів, та представляти більшість держав-членів ЄСВС. У цьому випадку, Верховний орган повинен був подати у відставку.

Рада міністрів повинна була складатися з представників держав-членів (ст. 27). Вона надавала консультації Верховному органу. У випадках визначених Договором, Рада міністрів повинна була також надавати чи не надавати згоду (assent) на рішення Верховного органу (ст. 28).

Суд справедливості повинен був складатися з 7 суддів (ст. 32). Компетенція та незалежність кандидатів на заміщення цієї посади повинна була бути безсумнівна. Судді призначалися через процедуру погодження урядами держав-членів на шестирічний термін. Головним завданням Суду було наглядати за відповідністю нормам цього Договору усіх дій пов’язаних з його інтерпретацією та застосуванням.

Також, ДЄСВС передбачав, що втручання Співтовариства має носити обмежений характер (ст. 5) та здійснюватися в «спільній гармонії» з економікою окремих держав-членів, не провокуючи в неї «фундаментальних та довгострокових хвилювань» (ст. 2). У силу того, що ДЄСВС не передбачав формування митного союзу та його головного атрибута – спільної зовнішньої торгівельної політики, повноваження Верховного органу в даній сфері мали здебільшого консультаційний та контрольний характер (ст.ст. 72, 74, 75). Верховний орган повинен був прискорювати виконання інвестиційних програм (ст.54), встановлювати систему виробничих квот у випадку очевидної кризи (ст. 58).

М. Гілберт, підбиваючи підсумки діяльності ЄОУС у період між 1952-1958 рр., приходить до висновку, що незважаючи на те, що держави-члени продовжували політику протекціонізму по відношенню до своїх ринків, це суттєво знижувало ефект от діяльності Співтовариства. ЄОУС продемонструвало нову концепцію міжнародного економічного управління, яка передбачала підпорядкування короткострокових інтересів окремих держав – спільним інтересам Співтовариства.

Наступним етапом у розвитку європейської економічної інтеграції стало підписання Договору про заснування Європейського економічного співтовариства (ДЄЕС) та Договору про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії, у Римі 25 березня 1957 р. Ці договори вступили в силу з 1 січня 1958 р. після проходження процедури ратифікації у парламентах держав-членів ЄСВС. Завдяки місцю підписання, вони отримали назву – Римські договори.

Найбільш значним з точки зору інтеграції ринків зазначених раніше європейських держав, був ДЄЕС. Метою підписання цього договору було створення спільного ринку (ст.2). Для її досягнення було передбачено низку заходів (ст.3): усунення митних тарифів, кількісних обмежень або заходів, що мають еквівалентний ефект, встановлення загального митного тарифу і загальної торговельної політики щодо третіх країн, усунення перешкод до вільного руху факторів виробництва, затвердження загальної сільськогосподарської і загальної транспортної політики, координація економічної політики держав-членів.

Отже, процес формування спільного ринку можна розділити на кілька складових, які існували і обумовлювали ступінь економічної ефективності та завершеності формування спільного ринку.

Відповідно до ст.9 ДЄЕСС, ЄЕС засновувалось на митному союзі, який повинен був охопити всю торгівлю товарами, включаючи заборону на застосування митних зборів, та інших стягнень еквівалентного характеру відносно експорту або імпорту між державами-членами і введення єдиного митного тарифу у відносинах з третіми країнами. При цьому, під дію правового режиму митного союзу підпадали не тільки товари, вироблені в державах-членах, а й товари третіх країн, що знаходяться у вільному обігу на території держав-членів і відповідають критеріям викладеним в ст. 9 ДЄЕС. В свою чергу, ст.12 документа обмежувала держави в можливості введення будь-яких нових мит і еквівалентних зборів та забороняла підвищення тих зборів, які вже застосовувалися в торгівлі в рамках Співтовариства.

Передбачалося, що всі мита на імпорт і збори еквівалентного характеру будуть усунені протягом періоду, що складається з трьох стадій (ст.13), тоді як всі мита на експорт і збори, еквівалентні їм, повинні були бути усунені до закінчення першої стадії (ст.16). Однак, держави-??члени могли не чекати закінчення транзитного періоду, припинивши стягування мит на імпорт з інших держав-членів (ст.15). Створення митного союзу в рамках ЄЕС відповідало ст. 24 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка регулює вилучення з режиму найбільшого сприяння (MFN) і можливість надавати особливі торгові умови державам-партнерам з торговельно-економічного об’єднанням.

У відповідності зі ст.19 ДЄЕС, рівень тарифів щодо третіх країн мав бути встановлений на середньоарифметичному рівні, вживаному на той час, в чотирьох митних територіях, складових Співтовариства (ФРН, Франція, Італія, держави БЕНЕЛЮКСУ). ДЄЕС передбачав перехідний період в ході якого держави повинні були привести свої митні тарифи до рівня загального митного тарифу Співтовариства (ст.ст.19-23). Державам-членам було дозволено виходити за рамки передбачених Договором стадій і погоджувати до закінчення перехідного періоду свій митний тариф із загальним митним тарифом Співтовариства (ст. 24). З іншого боку, Комісія могла дозволити державам-членам відстрочити термін узгодження тарифів, у разі, якщо ті випробовували «спеціальні труднощі» (ст.26). Дуже істотним, було положення ст. 27, яка зобов'язувала держави-??члени вживати необхідних кроки по апроксимації митного законодавства в тій мірі, в якій це могло бути необхідним, при цьому Комісія повинна була давати необхідні рекомендації державам-членам для ефективної реалізації цього завдання.

Слід зазначити, що будівництво митного союзу було завершено до липня 1968 р коли були усунені останні митні збори в торгівлі між державами-членами.


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter