Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)


Маастрихтський договір 1992 р. і утворення Європейського Союзу


Рішення про інтенсифікацію перемовин щодо створення Європейського Союзу, було ухвалено на зустрічі голів держав в рамках саміту Європейської ради у Дубліні, який проходив з 25 по 26 червня 1990 р. Са­мі ж договори, які започаткували Європейський Союз (далі ЄС), були погоджені у Маастрихті у грудні 1991 р., під час іншої зустрічі глав держав та урядів у межах Європейської ради. Остаточний варіант Договору про ЄЄ було підписа­но 7 лютого 1992 р. Він набрав чинності 1 листопада 1993 р. після рати­фікації всіма державами-членами.

Договір про Євросоюз заклав нові на­прями європейської інтеграції, які включали створення економічного валютного та політичного союзів, та подальше реформування правового механізму європейських співтовариств. Важливим здобутком цього договору було те, що була створена нова інтеграційна організація – Європейський Союз – яка охопила усі основні сфери суспільного життя. Так,відповідно до зазначеного документу, Європейський Союз повинен був складатися з трьох складових частин: Європейські співтовариства (найбільш інтегрована частина); співробітництво у сфері зовнішньої політиці і політиці безпеки (міжурядова частика); співробітнцитво поліції та судових органів. (міжурядова частина)

Маастрихтський договір став великим кроком уперед у розвитку європейського інтеграційного процесу. Він запровадив наступні зміни:

  • створення економічного та монетарного союзу (ст.ст. 119, 144 ДФЄС);
  • впровадження принципу субсидіарності, згідно якого у сферах, які не є винятковою компетенцію Співтовариства, воно має право діяти лише настільки, наскільки поставлене завдання не може бути повною мірою вирішене окремими державами-членами (на центральному або місцевому рівні), і тому, зважаючи на його масштаби та результати, буде краще виконано Співтовариством (ст. 5, п. 3 ДЕС);
  • впровадження принципу пропорційності, згідно якого всі дії ЄС не повинні виходити за межі необхідного для досягнення цілей установчих договорів (ст. 5, п. 4 ДЄС);
  • створення громадянства Європейського Союзу. Кожний громадянин держави-члена ЄС автоматично становився громадянином ЄС. Громадянство ЄС включало право вільно пересуватися по території держав-членів;
  • голосувати та висувати свою кандидатуру на муніципальних виборах та на виборах до Європейського парламенту в державі-члені, де громадянин мешкає;
  • право громадянина на дипломатичний та консульський захист іншої держави-члена на території третіх держав у випадку, якщо його держава не представлена у цій третій країні. При цьому слід розрізняти громадянство ЄС від «ринкового громадянства». Так, останнє мають усі, хто бере участь у внутрішньому ринку ЄС (фізичні або юридичні особи) (стст. 20-25 ДФЄС);
  • посилення ролі Європейського парламенту через запровадження процедури сумісного прийняття рішень (co-decisionprocedure). Відповідно до цієї процедури, Європейський Парламент отримав однакове з Радою міністрів право брати участь у законодавчій діяльності. Також, Європейський парламент отримав право брати участь при призначенні Комісії (ст. 294 ДФЄС).

Суд ЄС отримав право запроваджувати санкції щодо держави, яка порушила свої забов’язання, які виникли відповідно до положень установчих договорів (ст. 260 ДФЕС).

Введена посада Європейського омбудсмана (ст. 228 ДФЄС).

Європейське Співтовариство отримало додаткову компетенцію у сфері суспільного здоров’я (ст. 168 ДФЕС), захисті споживачів (стст. 12, 169 ДФЄС), транс’європейських мережах (стст. 160-162 ДФЄС),дослідженнях та технологічному розвитку (стст. 179-190 ДФЄС), захисту навколишнього середовища (стст. 191-196 ДФЄС).

Слід зазначити, що політика у сфері оборони, безпеки, зовнішніх зносин, співпраці держав-членів у галузі внутрішніх справ та юстиції мала здійснюватися на основі окремих домовленостей.

У ході ратифікації державами-членами Маастрихтського договору виникла колізія, яка суттєво вплинула на подальший розвиток правового механізму європейської інтеграції, що здійснюється в межах ЄС. Декілька держав-членів ЄС – Данія, Велика Британія та Ірландія – умовою своєї ратифікації договору поставили відмову від приєднання до деяких положень, закріплених у Маастрихтському договорі та додатках до нього. Для того щоб не зірвати процес створення ЄС, інші держави вимушені були дозволити такий вибірковий підхід до прийняття зобов’язань за Маастрихтським договором (opt-out). Так, Велика Британія не приєдналась до Соціального протоколу; Данія – до єдиної валюти, спільної політики у сфері оборони, співпраці у галузі внутрішньої політики та юстиції, європейського громадянства.

З набранням чинності Маастрихтського договору утворився складний механізм правового регулювання інтеграції в ЄС. Цей механізм охоплював, так звані, три опори Союзу: європейські співтовариства, спільну політику оборони, безпеки, зовнішніх відносин та співпрацю у галузі внутрішніх справ та юстиції.

Отже, виходячи з значного розширення компетенції Європейського Економічного Співтовариства, назва цього Співтовариства втратила слово «Економічне» та залишилось – Європейське Співтовариство». Це було дуже символічним шагом, оскільки продемонструвало, що цілі інтеграційного процесу не обмежуються лише економічною складовою.


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter