Формування політико-правових механізмів співробітництва держав-членів ЄС

Формування політико-правових
механізмів співробітництва держав-членів ЄС у зовнішньополітичній та правоохоронній
сферах

Рішення ініціювати європейську політичну співпрацю було прийнято протягом саміту
глав держав-членів Європейських Співтовариств, який відбувся у Гаазі у грудні 1969
р. Так, в фінальному комюніке цієї зустрічі було сказано, що «сторони домовились
надати вказівки міністрам закордонних справ стосовно вивчення можливості досягнути
прогрес на шляху політичної уніфікації, в контексті розширення». Міністри повинні
були зробити доповідь по відношенню до цієї проблематики не пізніше кінця липня.
Варто зауважити, що це рішення було прийнято у світлі перемовин, які велись між
Європейськими Співтовариствами та Великобританією, Ірландією, Данією, та Норвегією
щодо їх майбутнього вступу до ЄС.

Так, вже 27 жовтня 1970 р., спеціальним комітетом було опубліковано доповідь
Довіньйона. У цій доповіді містилось дві основні мети політичного співробітництва
держав-членів у зовнішніх питаннях:

• забезпечити більше взаємне порозуміння з фундаментальних проблем зовнішньої
  політики за допомогою регулярних консультацій та обміну інформацією;
• збільшити солідарність держав-членів шляхом гармонізації поглядів, концентрації
  підходів, та сумісних дій, які видаються підходящими та бажаними.

Європейська політична співпраця не була атакою на наднаціональний «коммунітарний»
метод, який використовувався в процесі будівництва спільного ринку. Навпаки, це
повинно було слугувати додатковим стовпом, на якому мав триматися інтеграційний
процес.

Вона мала проходити на декількох рівнях. Перший рівень, це рівень самітів глав
держав-членів ЄС, другий рівень – це рівень зустрічей між міністрами закордонних
справ; третій рівень – це технічна співпраця в рамках політичного комітету; п’ятий
рівень – це робочі групи з різних питань.

Також, у цей період, активізується
співпраця й у правоохоронній сфері, зокрема у 1975 р. державами-членами Європейських
Спільно створюється група TREVI, мета якої полягала у реагуванні на можливі терористичні
загрози в Європі. Вона діяла, як частина європейського політичного співробітництва.
Слід пам’ятати, що внутрішні справи розглядалися як виключно суверенна парафія держав-членів,
отже держави не бажали інтегруватися у цій сфері. Співпраця в рамках TREVI передбачала
обмін інформацією, координацію правоохоронних заходів, боротьбу проти тероризму
та наркоторгівлі. Зі вступом у дію Маастрихтського договору 1992 р., вона була інтегровано
до другої опори новоствореного Європейського Союзу – співпраці у галузі юстиції
та внутрішніх справ.