Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія політичних і правових вчень (Семінари)

Злочини і покарання за законами Ману

Судовий процес за законами Ману

 

 

Злочини і покарання за законами Ману


Другу групу з 18 підстав судового розгляду становлять злочини — наклеп, образа дією, крадіжка, гра в кості і «биття об заклад» (які прирівнюються до крадіжки), насилля, перелюбство.

До цього кола злочинних діянь не входять так звані державні злочини — дії, спрямовані проти царя та існуючого режиму. У гл. IX, щоправда, йдеться про суворе покарання осіб, які «зламують царський склад, крадуть його слонів, коней»: 280. «Тих, хто зламує царський склад, арсенал чи храм, краде слонів, коней або колісниці, треба стратити негайно». За ламання міської стіни чи воріт або засипання рвів закони Ману наказують негайно виганяти винних у цьому з країни: 289. «Того, хто ламає [міську] стіну, засипає рви, ламає |міські] ворота, треба негайно вигнати».

Відповідно до шлоки 399 гл. VIII підлягає конфіскації усе майно купця, який вивозить з країни товари, торгівля якими є монополією царя: 399. «Цареві слід конфісковувати усе майно купця, який через свою жадібність вивозить [з країни] товари, [торгівля якими] оголошена [монополією] царя, а також ті, що заборонені до вивезення».

Відсутність повного переліку державних злочинів — характерна риса багатьох давньосхідних пам'яток права, яку можна пояснити очевидністю найсуворіших покарань — смертною карою за цізлочини .

У законах Ману серед злочинів проти особи, які визначаються загальним поняттям «насилля», перше місце посідають убивства і тілесні ушкодження. Суворість покарання за ці злочини залежить, по-перше, від їх тяжкості, по-друге, від соціального становища злочинця і потерпілого. Найтяжчим злочином цієї групи вважається убивство брахмана.

Варте уваги те, що в тлумаченні убивства дхармашастра фактично формулює поняття «необхідна оборона». Убивця звільняється і від гріха, і від покарання , якщо він вбив «захищаючи себе, охороняючи жертовні дари, захищаючи жінок і брахманів» (VIII, 349). При цьому не має значення, чи був убитий «гуру, дитина, стара людина чи навіть брахман, який знає Веди» (350. «Можна вбивати, не вагаючись, вбивцю, який нападає, — [навіть] гуру, дитину, стару людину чи брахмана, який знає Веди». 351. «Вбивство убивці — відкрите чи таємне — ніколи не є для убивці гріхом; у цьому випадку сказ нападає на сказ»).

Далі йдуть такі склади злочинів , як образа словом чи дією. Як і життя, гідність людей у законах Ману розцінюється залежно від їхньої станово-варнової приналежності. Якщо образа словом чи дією рівного собі за . становищем чи представника вищої варни карається, як правило, штрафом VІІІ, 267: «Кшатрій, облаявши брахмана, підлягає штрафу в сотню [лан], вайшій — у дві з половиною [сотні пан], а шудра підлягає тілесному покаранню »; 268. «У разі образи кшатрія брахман має бути оштрафований п'ятдесятьма [панами],. вайшія — двадцятьма п'ятьма, шудри — штрафом у дванадцять пан»), то такий самозлочин шудри стосовно «двічі народженого» тягне за собою тілесне покарання : відрізання язика (VIII, 270. «Народжений один раз, який ображає жахливою лайкою «двічі народжених», заслуговує на відрізання язика, адже він — найнижчого походження»), губ, руки, ноги (VIII, 279. «Той член, яким людина нижча за походженням вдарить вищу — саме він в нього має бути відрізаний, така настанова Ману »; 280. «Піднявши руку чи палку, він заслуговує на відрізання руки; лягнувши у гніві ногою, він заслуговує на відрізання ноги»), кастрацію (VIII, 282. «У того, хто плюнув із нахабства [на вищих] треба наказати вирізати обидві губи, у того, хто облив сечею — дітородний член, у того, хто зіпсував повітря, — задній прохід»).

У ряді шлок цієї глави йдеться про злочини проти власності, при цьому розрізняють грабіж, привласнення чужої власності у присутності власника із застосуванням насилля та крадіжку, здійснювану за відсутності власника (VIII, 332. «Діяння, вчинене у присутності [власника] і супроводжуване насиллям, — грабіж, якщо [це здійснене] за його відсутності, — крадіжка, [навіть якщо] вона після вчинення заперечується»). Покарання за крадіжку визначається залежно від того, що і у якій кількості було викрадено. У разі привласнення «коріння, плодів з дерев, дров для вогню та ін.» особа взагалі звільняється від покарання (VIII, 339. «[Збирання] коріння і плодів з дерев, дров для вогню, трави для корів Ману оголосив не крадіжкою»; 341. «Двічі народжений мандрівник, позбавлений засобів до існування, який бере з чужого поля дві стеблини цукрової тростини чи два корені — не повинен сплачувати штраф»). Покарання залежить також від станово-варнової приналежності крадія. Але тут тяжкість покарання збільшується для «двічі народжених», бо вину вайшія порівняно з виною шудри закони Ману вважають у два рази більшою, кшатрія — у 4 рази, брахмана — у 8 разів (VIII, 337. «Але вина шудри у разі крадіжки більша у вісім разів, вайшія — у шістнадцять, кшатрія — у тридцять два; 338. Брахмана — у шістдесят чотири, або повністю у сто разів, чи удвічі більше, ніж шістдесят чотири, [відповідно] до розуміння [кожним з них суті] добра і зла»). Так само караються і ті, хто приховував злодія, давав йому вогонь, їжу, зброю і притулок. Співучасниками злочину вважаються навіть брахмани, які отримують винагороду за виконання жертвоприношення з рук злодія (VIII, 340. «Брахман, який намагається отримати за виконання жертвоприношення чи за навчання майно з рук [людини], яка присвоїла [майно], не дане їй, такий само, як і злодій»).

В одному ряду з крадіжкою і грабежем закони Ману розглядають такі тяжкі злочини , як наклеп, перелюбство (VIII, 386. «Цар, у місті якого немає ні злодія, ні перелюбника, ні обмовника, ні грабіжника, ні насильника, удостоюється миру Шакри»). Злодіїв, перелюбників, обмовників, грабіжників, насильників закони Ману відносять до найбільш неправедних, брудних людей, приборкання яких надає цареві «становище верховного властителя» (VIII, 387. «Приборкання цих п'яти у його країні забезпечує для царя становище верховного властителя серед рівних йому і славу у світі»).

Спеціального переліку покарань у законах Ману немає. Вони варіювалися від смертної кари (шляхом спалення, утопления, садіння на кіл) і калічних покарань до штрафів і ганебних для злочинця покарань (накладення тавра на чоло, стегно). Градація штрафів визначалася здебільшого соціальним становищем потерпілого. Закони не рекомендують застосовувати до брахмана як покарання смертну кару (VIII, 379. «Для брахмана встановлювалося оббриття [голови замість] смертної кари; для інших же варн смертна кара може застосовуватися»; 380. «Ніколи не можна вбивати брахмана, навіть того, який потопає у всіляких пороках; потрібно вигнати його з країни з усім його майном без [тілесних] ушкоджень»; 381. «На землі немає вчинка, більш невідповідного дхармі, аніж убивство брахмана, тому цареві не слід навіть думати про його убивство»). До покарань належало і вигнання з общини, касти, яке широко застосовували брахмани, обстоюючи привілей «двічі народжених» варн. Уникнути позакастового становища з усіма тяжкими наслідками, що випливають з цього, можна було лише пройшовши спеціальний обряд очищення (XI, 104. «Той, хто осквернив ложе гуру, зізнавшись у гріху, нехай ляже на розпечене зроблене із заліза [ложе] чи нехай обійме розпечене залізне зображення жінки: він очищається смертю»; 105. «Або, відрізавши сам свій член і мошонку, взявши їх у руки, нехай іде в країну Нірріті, поки не впаде мертвим»; 106. «Або носячи ніжку від ліжка, в одязі з лика, відпустивши бороду, нехай виконує один рік у безлюдному лісі [покаяння] кріччхру, оголошене Праджапаті»; 140. «Двічі народжений, який не може спокутувати убивство змії чи подібних тварин діянням, може виконати за кожне з них для очищення від гріха (покаяння) кріччхру»; 209. «Напавши — нехай виконує кріччхру, вдаривши — атікріччхру, викликавши кров у брахмана — кріччхру й атікріччхру»; 214. «Двічі народженому, який виконує атікріччхру, потрібно їсти кожен раз; протягом трьох періодів по три дні, як сказано раніше, [але тільки їжу у кількості] одного наповнення рота, а останні три дні постити»).

Релігійне покарання — епітимія (від грецького epitimion — покарання у вигляді посту, тривалих молитов тощо) — призначалося за найрізноманітніші проступки — від порушення обрядовості до вчинення злочинних дій, в тому числі і за відсутності умислу. За один і той самий проступок брахман міг ризна-чити епітимію від найлегшої до найтяжчої, яка тягне смерть, винного. Так, убивця брахмана міг спокутувати свою вину або добровільно ставши мішенню для воїна, або віддавши «знавцеві Веди» своє майно, або майно, «достатнє для життя, або будинок разом з начинням» (XI, 77). Брахмани-судді не пропускали нагоди нажитися на смерті ближнього. Діяв у системі покарань і принцип символічного таліону (VIII, 280). Так, наприклад, той, хто підняв на людину руку чи палицю, заслуговував на відрізання руки, «той, хто лягнув у гніві ногою, заслуговував на відрізання ноги». Навряд чи ці тяжкі покарання насправді застосовувалися. Вони мали швидше характер попередження, застереження, як і інші положення законів Ману, які не є законами у прямому розумінні цього слова.

 

 


Судовий процес за законами Ману


Судовий процес мав в основному змагальний характер. Потерпілий або кредитор повинні були самі привести відповідача до суду разом із свідками. Велика кількість шлок присвячена показанням свідків як основному способу встановлення істини в суді (VIII, 61. «[Тепер] я розповім про свідків, які мають бути представлені кредиторами на судових розглядах, а також про те, як ними має говоритися правда».

62. «Домогосподарі, які мають дітей, корінні мешканці, кшатрії, вайшії та шудри, викликані позивачем, гідні давати показання, а не будь-хто, — крім крайніх обставин».

63. «У судових справах мають допускатися свідки, гідні довіри, з усіх варн, які знають всю дхарму, не жадібні, а тих, хто

має протилежні якості, потрібно уникати».

64. «Не повинні допускатися [у свідки] ні заінтересовані у позові, ні родичі, ні співучасник, ні вороги, ні [раніше] викриті, ні уражені хворобами, ні опорочені».

65. «Не може бути допущений як свідок ні цар, ні ремісник, ні актор, ні знавець Веди, ні той, хто вивчає Веду, ні той, хто зрікся мирських уз».

66. «Ні раб, ні засуджуваний людьми, ні дасью, ні той, хто займається недозволеним заняттям, ні старець, ні дитина, ні людина низького походження, ні позбавлений будь-якого органу чуття».

67. «Ні злиденний, ні п'яний, ні божевільний, ні голодний і спраглий, ні виснажений втомою, ні той, який мучається від кохання, ні розгніваний, ні злодій».

68. «Нехай дають свідчення: стосовно жінок — жінки, стосовно двічі народжених — такі само двічі народжені, чесні шудри — щодо шудр, стосовно низько народжених — низько народжені».

69. «Але очевидець, хто б він не був, може давати свідчення стосовно тяжбущих [у разі подій] у внутрішньому покої, в лісі, а також у разі небезпеки для життя».

70. «У разі відсутності [належних свідків свідчення] має бути дане дитиною, старою людиною, учнем чи навіть родичем, рабом або слугою».

71. «Але свідчення дітей, старих людей, хворих, тих, які говорять на допиті невірно, слід вважати ненадійним, так само як [людей] із сум'яттям розуму».

72. «В усіх випадках насилля, крадіжки, перелюбства, образи словом чи дією не слід перевіряти свідків [дуже ретельно]».

73. «У разі суперечностей [у показаннях] свідків цареві слід надати перевагу [думці] більшості, у випадку рівності — наділеним видатними якостями, у разі суперечностей між різними — брахманам».

74. «Показання свідка, [засноване на] побаченому своїми очима чи на почутому, — вважається важливим, при цьому свідок, який говорить істину, не позбавляється дхарми і майна».

75. «Свідок, який у благородному суді говорить інше, ніж бачив і чув, після смерті йде у пекло й позбавляється неба».

76. «Навіть якщо [хтось], не залучений [як свідок], побачить чи почує що-небудь, то будучи запитаним, нехай говорить так, як бачив або чув».

77. «Один безкорисливий чоловік може бути свідком, а також інші [багато чоловіків], не обтяжені пороками, але не жінки, [хоча б і] чесні, навіть якщо їх багато, внаслідок непостійності жіночої вдачі».

78. «Що [свідки] говорять природно, те має бути прийняте до судочинства; тому те, що вони говорять інакше, згідно з дхармою, непридатне».

79. «До свідків, зібраних у суді, у присутності позивача і відповідача судді слід звернутися з такими словами: 80. «Що ви знаєте про те, що сталося між цими двома насправді? Це ви все скажіть по правді, бо ви — свідки в цій [справі]».

81. «Свідок, який говорить правду в свідченнях, досягає най­вищих світів, а в цьому світі — найвищої слави; така промова поважається Брахмою».

82. «Той, хто говорить неправду, даючи свідчення, міцно зв'язується путами Варуни, будучи безпорадним протягом ста існувань; тому, даючи свідчення, потрібно говорити правду».

83. «Правдою очищається свідок, за допомогою правди зростає дхарма; саме тому правда має говоритися свідками з усіх варн».

84. «Душа сама свідок душі, душа також притулок душі; не зневажайте свою душу — найвищого свідка у людей».

85. «Злодії думають: «Ніхто не бачить нас», — але їх бачать боги, а також їхня совість».

86. «Небо, земля, води, душа, місяць, сонце, вогонь. Яма, вітер, ніч, ранкові та вечірні сутінки і дхарма — знають поведінку усіх обдарованих тілом істот».

87. «[Суддя], очистившись, нехай у присутності богів і брахманів зранку запитає правильне показання у очищених двічі народжених, звернених обличчям па північ або схід».

88. «Брахмана належим, запитувати: «Скажи!»; кшатрія — «Скажи правду!»; вайшія [оголошуючи йому, що лжесвідчення є таким само злочином , що й крадіжка] корів, зерна і золота; шудру — [загрожуючи йому] покаранням , як за будь-який злочин , що позбавляє касти».

89. «Ті місця, які приписані [після смерті] для вбивці брахмана і для вбивць жінок і дітей, для того, хто зрадив друга, і невдячного, — ті будуть [місцеперебуванням після смерті] для того, хто говорить неправду».

90. «Яка б добра справа не була зроблена тобою, добра людино, [заслуга від неї] уся іде від тебе собакам, якщо ти говориш невірно».

91. «Якщо ти, добродію, думаєш: «Я сам, [то знай, що] в тебе у серці постійно є совість — спостерігач за заслугами і поганими справами».

92. «Якщо у тебе немає розладу із тим сином Вівасвата, божественним Ямою, який живе у твоєму серці, можеш не ходити ні до Гангу, ні до [мешканців] Куру».

93. «Хто дає неправдиві свідчення, той оголений, оббритий, чашею збираючи милостиню, страждаючи від голоду й спраги, йде до будинку ворога».

94. «Вниз головою в суцільній темряві падає у пекло грішник, який говорить неправду [у відповідь на] запитання, задане

під час судового розгляду».

95. «Людина, яка прийшовши до суду, говорить неправду у справі, очевидцем якої вона не була, схожа на сліпого, який їсть рибу з кістками».

96. «Боги не знають у цьому світі людини, кращої за ту, знаюча душа якої, коли вона дає свідчення, не відчуває занепокоєння».

97. «Вислухай тепер, друже, скількох родичів, за які свідчення вбивають ті, хто говорить брехню; [ці види лжесвідчень] перелічені у належному порядку».

98. «П'ятьох він вбиває у разі лжесвідчення стосовно худоби, десятьох вбиває у разі лжесвідчення стосовно корів, сотню вбиває у разі лжесвідчення стосовно коней, тисячу — у разі лжесвідчення стосовно людей».

99. «Той, хто говорить невірно у справі, яка стосується золота, вбиває народжених і ненароджених, він убиває все — у разі лжесвідчення щодо землі; не кажи брехні стосовно землі».

100. «[Лжесвідчення] щодо води, насолоди і зносин з жінками, щодо коштовностей, які зародилися у воді, й усіх каменів вважають рівними [лжесвідченню] щодо землі».

101. «Маючи на увазі усі ці злигодні, [які відбуваються], коли говориться неправда, говори точно усе, як чув, як бачив».

До свідків «з усіх варн», «які заслуговують на довіру», висувається ряд вимог (VIII, 63. «У судових справах повинні допускатися свідки, які заслуговують на довіру, з усіх варн — які знають усю дхарму, нежадібні; а тих, які мають протилежні якості, слід уникати»), щоб виключити лжесвідчення, що є злочином, тяжким гріхом, наслідки якого наставали не тільки для самого лжесвідка, а й для його родичів. Не допускалися як свідки особи, заінтересовані у позові, родичі, вороги, особи, викриті раніше у лжесвідченні, уражені хворобами, а також ті, які вчинили тяжкий гріх (VIII, 64. «Не повинні допускатися [у свідки] ні заінтересовані в позові, ні родичі, ні співучасник, ні вороги, ні [раніше] викриті, ні уражені хворобами, ні опорочені»). Лише у виняткових випадках могли свідчити раби, старці, діти, якщо не було інших свідків (VIII, 70. «У разі відсутності [належних свідків, показання] має бути дане дитиною, старою людиною, учнем або навіть родичем, рабом чи слугою»).

Кастові обмеження діставали вияв у вимозі допускати як свідків у справах «двічі народжених» таких само «двічі народжених» (VIII, 68. «Нехай дають свідчення стосовно жінок — жінки, стосовно двічі народжених — такі само двічі народжені, чесні шудри — стосовно шудр, стосовно низьконароджених — низьконароджені») з перевагою, яка надається свідченням брахманів. Особливо цінними були свідчення очевидців. Інші показання свідків суддя мав ретельно перевірити, за винятком справ щодо «насилля, крадіжки, перелюбства, образи словом і дією» (VIII, 72. «В усіх випадках насилля, крадіжки і перелюбства, образи словом і дією не слід перевіряти свідків [дуже ретельно]»). Щоправда, стратити крадія цар міг лише у тому випадку, коли були знайдені прямі докази злочину — крадене майно (IX, 270. «Нехай справедливий пар не наказує стратити крадія, якщо у нього не знайдено вкраденого; спійманого з краденим та інструментом крадіжки нехай накаже стратити, не вагаючись»).

Категорія: Історія політичних і правових вчень (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter