Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави та права зарубіжних країн (Лекції)


Укладач: 

доцент кафедри історії держави та права, к.ю.н., доцент - О.І. Анатольєва

 

Тема 1. Історія держави та права зарубіжних країн як наука та навчальна дисципліна. Держава та право країн Стародавнього Світу 


План:

1."Історія держави та права зарубіжних країн" як наука та дисципліна

2. Характеристика суспільного та державного ладу країн Стародавнього Сходу

3. Джерела та основні риси права держав Стародавнього Сходу

4. Античні держави та право: Афіни та Спарта

5. Держави та право античного Риму

 


 

1. "Історія держави та права зарубіжних країн" як наука та дисципліна


Історія держави і права зарубіжних країн належить до блоку суспільних наук, тобто тих, які вивчають закономірності виник­нення, розвитку й функціонування держави і права, окремих соці­альних явищ, процесів та інститутів.

Передусім зазначимо, що історія держави і права перебуває на межі двох наук - історії та юриспруденції, але входить до системи юридичних наук. На відміну від загальної історії, яка досліджує минуле людського суспільства в цілому, тобто розвиток усієї су­купності виробничих, соціальних, ідеологічних відносин людей, діяльність певних політичних сил, партій, конкретних осіб і т. д., історія держави і права зарубіжних країн вивчає лише такі конкре­тні суспільні явища, як держава і право в їх історичному розвитку в хронологічній послідовності.

На підставі наукової систематизації та періодизації державно-правових явищ історія держави і права зарубіжних країн:

— досліджує причини і процес виникнення, розвитку та функ­ціонування різних історичних типів і форм держави і права, дер­жавних органів і найважливіших інститутів права, які існували протягом усієї історії людства та спричинили найбільший вплив на історію державності;

— висвітлює закономірності зміни одних історичних типів держави і права іншими виходячи з конкретних умов життя су­спільства окремих країн;

— розкриває сутність державно-правових процесів у зарубіж­них країнах, установлює причини їх походження, природу і зна­чення на певних історичних етапах;

— аналізує характерні причинно-наслідкові зв'язки та конкрет­но-історичні закономірності.

Прийнято розрізняти історію держави і права як науку і як навчальну дисципліну. Навчальний курс - набагато вужчий, ніж однойменна наука. Він знайомить лише з найбільш типовими дер­жавними і правовими системами певних суспільно-економічних формацій у тій чи іншій конкретній країні, звичайно, з урахуванням специфічних рис цієї держави. Це дозволяє зосередити увагу на головних явищах і процесах, їх змісті та формі, закономірностях функціонування права на певних етапах розвитку держави у кон­кретно-історичних умовах.

Отже, предметом історії держави та права є як загальні, так і специфічні закономірності виникнення, розвитку та функціонуван­ня держави і права окремих країн у конкретно-історичних умовах їх розвитку в хронологічній послідовності.


Місце історії держави і права зарубіжних країн в системі юридичних навчаль­них дисциплін

Історія держави і права зарубіжних країн перебуває в тісному зв'язку з юридичними дисциплінами, загальною історією, теорією держави і права, державним правом зарубіжних країн, галузевими юридичними дисциплінами.

У найтіснішому зв'язку історія держави і права перебуває з теорією держави і права. Обидві науки вивчають один предмет - державу і право, їхній генезис, але за допомоги різних методів. Якщо теорія держави і права досліджує типові риси, загальні законо­мірності виникнення, розвитку, відмирання певних типів держави і права, дає загальні визначення, дефініції, абстрагуючись від кон­кретних форм, узагальнивши їх, то історія держави і права, спира­ючись на встановлені теорією загальні закономірності, визначення, вивчає процес виникнення і розвиток державно-правових інститу­тів у конкретно-історичних умовах певної країни у хронологічній послідовності.

Теорія держави і права логічним способом (тобто шляхом уза­гальнення, в теоретичній формі) розкриває закономірний процес виникнення та розвитку держави і права. Але логічний спосіб до­слідження допомагає відобразити лише загальний перебіг історич­ного розвитку держави і права, а не конкретні історичні умови цього розвитку. Наприклад, теорія держави і права стверджує, що основою виробничих відносин рабовласницького суспільства є повна власність рабовласників не тільки на засоби виробництва, а й на рабів. І це вірно. Але ж які конкретні прояви рабовласницьких від­носин мали місце в історії тих чи інших держав? Адже соціальний і правовий статус рабів у країнах Стародавнього Сходу і в античних Греції та Римі був різний.

Логічний метод також дозволяє теорії держави і права виро­бити струнку систему наукових понять, але вони абстраговані від конкретного історичного досвіду. Скажімо, поняття «станово-представницька монархія» має ряд характерних ознак. Їх логічно характеризує теорія держави і права. Але як проявлялися ці озна­ки у конкретній ситуації в певних країнах? Адже станово-представницька монархія в Англії, Франції та Московії - це ніяк не те саме.

Отже, взаємозв'язок теорії та історії держави і права полягає ось у чім. Історія наповнює теорію конкретним змістом та є її ем­піричною (тобто дослідною) базою. Без конкретного історичного державно-правового матеріалу немислиме існування теорії держа­ви і права. А історія держави і права, своєю чергою, не могла б розвиватися без теорії, оскільки в такому разі вона являла б собою перелік історико-правових, державних фактів без певних виснов­ків, визначень та узагальнень.

Історія держави і права тісно пов'язана з наукою державного права зарубіжних країн. Обидві вивчають історію конституцій­ного законодавства. Відмінність полягає в тому, що державне право досліджує чинні конституції та норми державного права, а історія держави і права вивчає насамперед історію конститу­ційного й державно-правового становлення і розвитку тієї чи ін­шої країни.

Історія держави і права тісно пов'язана з галузевими юри­дичними дисциплінами: адміністративним, кримінальним, цивіль­ним, земельним, процесуальним правом. Цей зв'язок полягає в тому, що історія держави і права вивчає історію формування галу­зей права від моменту їх виникнення до нинішнього часу, вклю­чаючи і основи чинного права, враховує специфіку окремих галу­зей, висвітлює їхні роль і значення. Вона з'ясовує взаємозв'язок певних галузей, показує їх підпорядкованість інтересам певних політичних сил, соціальних груп, класів і т. д. Відмінність полягає в тому, що історія держави і права вивчає минуле, а саме - історію становлення і розвитку права, його галузей, тоді як галузеві юри­дичні дисципліни вивчають принципи та інститути сучасного права, поточне законодавство, конкретний нормативний матеріал у тіс­ному зв'язку з практикою його застосування.

З огляду на це можна сказати, що в системі юридичних наук іс­торія держави і права є синтезуючою наукою. Вона виступає в ролі своєрідного вступу до галузевих і спеціальних юридичних дисци­плін. Глибоке її вивчення, зокрема отримання знань про найваж­ливіші пам'ятки права, необхідне не лише для підвищення якості історико-правової підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, їхньої загальної юридичної культури, а й для чіткого розуміння концеп­цій і тенденцій розвитку сучасного права.


Методи історії держави і права зарубіжних країн

Успішне оволодіння пред­метом історії держави і права можливе лише на основі наукової методології, тобто використання всієї сукупності як загальнонаукових, так і спеціальних методів пізнання державно-правових явищ.

Що ж таке метод історії держави і права? Це - сукупність спо­собів пізнання та дослідження, які використовуються для одер­жання обґрунтованих знань з історії держави і права.

Основним філософським методом історії держави та права є метод матеріалістичної діалектики, який допомагає виявляти найбільш загальні закони людського буття і свідомості. Як відомо, діалектико-матеріалістичний метод має загальновживаний харак­тер і застосовується для дослідження багатьох суспільних наук.

Діалектичний підхід до вивчення історії держави і права пе­редбачає:

по-перше, розгляд усіх явищ і процесів історії держави та права не ізольовано, у відриві один від одного, а в органічному взаємо­зв'язку. Наприклад, не можна розглядати «криваве законодавство» Англії кінця XV - початку XVI ст. лише з позицій аналізу його жор­стоких статей, оскільки буде незрозумілою його поява без аналізу формування капіталістичних відносин в Англії. Значить, за цим законодавством стояли розвиток товарно-грошових відносин, певні державні цілі, класові інтереси буржуазії і т. д. Тільки в такому зв'язку можна з'ясувати сутність цих нормативних актів;

по-друге, діалектичний підхід вимагає вивчення історії держа­ви і права у взаємодії з політикою, економікою, релігією, держав­ним ладом, соціальними прошарками суспільства;

по-третє, діалектико-матеріалістичний метод передбачає роз­гляд держави і права не як застиглих і незмінних суспільних ін­ститутів, а як явищ, що перебувають у постійному розвитку. На­приклад, для рабовласницьких держави і права Риму періоду рес­публіки були характерними одні риси, а для періоду імперії - інші. Хоча за сутністю це - рабовласницька держава і відповідне їй право. У світлі діалектичного методу пізнання історичний процес висту­пає як поступальний розвиток. Причому він здійснюється не по прямій, а з численними історичними зигзагами і відхиленнями, зумовленими різними факторами.

Щоправда, слід ураховувати, що впродовж десятиліть панівна марксистсько-ленінська ідеологія надала методові матеріалістич­ної діалектики, як і іншим методам пізнання, однобічну спрямова­ність. Але було б помилкою повне неприйняття марксистських постулатів. Вивчаючи, скажімо, процес зародження держави, ми не можемо знехтувати працю Ф. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави», яка до певної міри вважається класичною у висвітленні проблем державотворення.

Як сама наука, так і навчальний курс історії держави і права, спираються також на загально-соціологічні закони історичного матеріалізму. Насамперед, це положення:

— про визначальну роль суспільного буття стосовно до суспіль­ної свідомості;

— про історичний розвиток людської цивілізації як закономір­ну зміну суспільно-економічних формацій;

— про визначальну роль економічного базису по відношенню до політико-правової надбудови;

— про класові та соціальні суперечності, які визначають голов­ний зміст і функції державно-правових інститутів та ін.

Отже, як метод матеріалістичної діалектики, так і історико-матеріалістичний метод забезпечують вивчення найбільш загаль­них, типових, характерних зв'язків і закономірностей, які стосу­ються держави і права.

У вивченні історії держави і права слід також брати до уваги деякі важливі фактори:

по-перше, досліджувати державно-правові явища необхідно, пов'язуючи їх з діяльністю людей, соціальних груп, станів, класів. Це означає, що не можна пізнати сутності організації та діяльності держави, її правової системи, не дослідивши соціально-класову структуру суспільства;

по-друге, розвиток історії держави і права необхідно розгляда­ти крізь призму зовнішніх умов існування тієї чи іншої держави. Наприклад, Єгипет - в оточенні пустель, Вавилон - в оточенні войовничих гірських племен тощо;

по-третє, у вивченні історії держави і права слід зважати й на такі фактори, як клімат, географічне середовище, міграцію на­селення та інші, хоча вони і не є домінантами історичного про­цесу.

Отже, ми розглянули два загальнонаукові методи, які вико­ристовуються історією держави і права для вивчення найбільш загальних закономірностей розвитку держави і права. Що ж сто­сується специфічних закономірностей, властивих науці історії держави і права, то їх вивчення спирається на використання спе­ціальних пізнавальних засобів, конкретних методів, зумовлених особливостями предмета даної науки. Такими методами дослі­дження державно-правових явищ є: історичний, статистичний, порівняльно-історичний, системно-структурний та ін.

Сутність історичного методу полягає в дослідженні державно-правових явищ у тих особливих і неповторних умовах, у яких вони склались і розвивались. Історичний метод передбачає дослідження соціального середовища, яке обумовило своєрідність, а в ряді ви­падків — і унікальність того чи іншого типу держави або права, дає можливість виявляти основні елементи досліджуваних об'єктів і висвітлити їхні зміст і взаємний вплив.

Статистичний метод, який характеризує кількісну сторону державно-правового процесу, дає можливість також виявити певні закономірності та особливості, темпи й тенденції розвитку держа­ви і права.

Використання порівняльно-історичного методу дозволяє ви­явити деякі загальні закономірності та особливості розвитку дер­жави та права в той самий час, але в різних однотипних країнах. Цей метод ще називають синхронним порівнянням. Можна також узяти явище в різних хронологічних рамках і навіть в умовах різ­них суспільно-економічних формацій та історичних епох (діахронне порівняння).

Порівняльно-історичний метод дозволяє зіставити один факт з іншим в історичній послідовності. Використовуючи його, можна порівнювати не тільки подібні, близькі, аналогічні, а й протилежні явища.

Системно-структурний метод допомагає здійснювати дослі­дження якісних сторін державно-правових систем, які складаються з великої кількості взаємно залежних і взаємно зв'язаних структур­них елементів. Він базується на вивченні структури елементів, їхніх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, дає можливість виявити і простежити історичний процес формування структури і утворення системи елементів.


Значення навчальної дисципліни «Історія держави та права зарубіжних країн» для підготовки юристів вищої кваліфікації.

Історія держави і права зарубіжних країн у сучасний період - актуальна і значима. Це пояснюється зростаючим інтересом лю­дей до минулого, до історії в цілому, а також тим великим значенням, яке має історико-правове знання для вирішення глобальних завдань, що постають перед суспільством у XXI ст. Історія держави і права своїм змістом звернена у минуле, але своєю політичною спрямованістю вона націлена на сьогодення та у майбутнє, зокрема дає можливість не тільки глибше зрозуміти державно-правові реалії сучасності, а й відкривати нові закономірності розвитку держави та права, прогнозувати подальші тенденції розвитку державно-правових інститутів. Сучасний процес державотворення в Україні вимагає ре­тельного вивчення та усвідомлення всього досвіду, набутого людством у розбудові держави і формуванні права.

Великого значення набувають сьогодні розроблення та вдосконалення законодавства нашої держави, розв'язання проблем бо­ротьби зі злочинністю, тероризмом, профілактики правопорушень. Вирішенню цих та інших проблем може суттєво допомогти історія держави і права зарубіжних країн.

Вивчення історії держави і права має важливе наукове, світогляд­не, політичне і практичне значення. Сьогодні неможливо бути квалі­фікованим юристом, не маючи історико-правової підготовки. Основне завдання даного курсу полягає у засвоєнні студентами, слухачами комплексу важливих процесів розвитку держави і права країн світу, вироблення глибокого розуміння основних закономірностей історич­ного процесу, вміння правильно аналізувати правові акти, реформи державного апарату, розуміти їхні причини, наслідки, ефек­тивність, тобто творчо засвоювати історичний досвід розбудови дер­жави і права. Мета курсу історії держави і права полягає у формуванні широкого юридичного світогляду, правової свідомості, у виробленні правильних оцінок розвитку державно-правових явищ, вихованні політичної та правової культури.


Періодизація історії держави та права зарубіжних країн

Вивчення історії держави і права неможливе без науково обґрунтованої періодизації, без виявлення основних етапів у генезисі держави і права. Більшість учених світу, попри відмінності їхніх поглядів на цю проблему, все ж схильні дотримуватися думки про суспільно-економічні формації як певні ступені в розвитку люд­ської цивілізації.

Під суспільно-економічною формацією розуміється суспільст­во на певному ступені історичного розвитку, яке характеризується відповідним йому економічним ладом, певним способом виробни­цтва, єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Такому суспільству відповідають усі надбудовні явища: держава, право, релігія, наука, культура, мораль тощо.

Кожній суспільно-економічній формації відповідає також особливий тип держави і права. Історичний тип держави визначається як система суттєвих ознак держави і права суспільно-економічної формації, які виражають спільність їхньої економічної основи, соціального устрою, класового призначення.

На сьогодні відомі такі історичні типи держави і права: рабо­власницький, феодальний, буржуазний і сучасний, або постіндустріальний. Відповідно до поділу людської історії на суспільно-економічні формації та типізації держав побудовано й періодиза­цію даного навчального курсу. Вона поєднує в собі чотири основні періоди:

історію держави і права стародавнього світу;

історію держави і права середніх віків;

історію держави і права нового часу;

історію держави і права новітнього часу (тобто ХХ-ХХІ ст.).

Окрім цього, всередині кожного окремого типу держави та права вирізняється своя періодизація. Наприклад, рабовласницька держава і право поділяються на:

 

- державу і право країн Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Єгипет, Вавилон та ін.);

античні держави і право (Греція, Рим).

Феодальна держава і право мають такий поділ:

ранньофеодальна монархія;

сеньйоріальна монархія (період феодальної роздробленості);

- станово-представницька монархія;

абсолютна монархія.


Джерела історії держави та права зарубіжних країн

Формуванню повного та всебічного уявлення про курс історії держави і права зарубіжних країн сприяє з'ясування поняття про історико-правові джерела.

В історії, на відміну від багатьох інших наук, ми не можемо безпосередньо спостерігати ті явища, які вивчаємо. Історія має ретроспективний характер. Історія держав, їхній устрій, право за­фіксовані, тобто матеріалізовані, в різних формах - письмовій, речовій, усній, образотворчій, а також безпосередньо відобразились у плодах людської цивілізації, які є надбанням усього людства і які ми використовуємо для вивчення людської діяльності.

Отже, джерело історії держави і права - це матеріальний но­сій історичної державно-правової інформації, який безпосередньо відображає той чи інший аспект політичної, державно-правової діяльності людини, соціальної групи, класу, суспільства в цілому.

Коло джерел історії держави і права - досить широке. Джерела різняться походженням, авторством, змістом тощо. У загальному вигляді джерела права можна умовно поділити на такі групи:

пам'ятки держави та права, що стали надбанням світової на­уки, людської цивілізації (Закони Хаммурапі, Кароліна, Конститу­ція США та ін.);

документи органів державної влади і управління тих чи ін­ших країн;

праці видатних учених, мислителів, державних діячів (Цивіль­ний кодекс Наполеона, Кодифікація імператора Юстиніана);

політико-правова, наукова, мемуарна, художня література;

періодичні видання;

фото-, кіно-, фономатеріали;

правовий звичай.

Отже, в системі юридичних наук історія держави і права зару­біжних країн виступає синтезуючою наукою. Глибоке її вивчення, оволодіння знаннями про найважливіші пам'ятки права необхідне не лише для підвищення рівня історико-правової підготовки пра­вознавців вищої кваліфікації, їхньої загальної правової культури, а й для чіткого розуміння ролі та значення галузей сучасного права для розвитку правової держави і формування громадянського су­спільства.


Категорія: Історія держави та права зарубіжних країн (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter