Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Конституційне право (Семінари)

Конституційне право як галузь національного права


У всіх системах права і правових системах конституційне право як галузь права вважається, як правило, провідною, пріоритетною галуззю публічного права. Це властиво і системі права України.

Конституційне право України є провідною галуззю національного права, норми якої регулюють політичні та інші, тісно пов'язані з ни­ми, найважливіші суспільні відносини. На сьогодні в науці конституційного права існують різні визначення конституційного права як галузі права.

До сьогодні в різних країнах світу, поряд із поняттям «кон­ституційне право», поширене поняття «державне право», а в ряді країн ці терміни вживаються паралельно.

Термінологічні суперечності щодо понять «конституційне право» і «державне право» є переважно змістовними, а не атрибутивними. Ці дискусії відображають суперечливість поглядів правознавців на сутність і зміст, предмет і метод, систему та первинне джерело конституційного пра­ва — Конституцію.

Поняття «конституційне право» і «державне право» почали вживатися вченими-правознавцями у Великій Британії, США, Франції, Німеччині та ряді інших країн Європи й Північної Америки майже водночас — у XIX ст. Тому із самого початку його використання цей термін був запозичений російськими правознавцями у вчених Австро-Угорської імперії та Німеччини.

Так, досліджуючи на початку XX ст. термін «державне право», відомий російський правознавець Ф. Ф. Кокошкін дійшов висновку, що він був запозичений російською юридичною наукою з німецького права, але виявився не зовсім вдалим, оскільки має різне значення в російській та німецькій мовах. На практиці ж термін «дер­жавне право» здебільшого застосовується правознавцями для позначення конституційного права як галузі права.

Українські правознавці в першій половині XX ст. також вживали у своїх працях як поняття «державне право», привнесене юридичною наукою Російської імперії, Австро-Угорщини, Німеччини та Румунії, так і поняття «конституційне право», запозичене з прогресивної на той час конституційної думки Франції та США. До того ж більшість вітчизняних конституційних проектів початку XX ст. називалися «конституціями».

За радянської доби, до прийняття Конституції СРСР 1936 р. та конституцій союзних республік, у тому числі й Конституції УРСР 1937 р., в юридичній науці також використовувалися терміни як «державне право», так і «конституційне право». Зокрема, С. О. Голунський і М. С. Строгович визначали радянське державне право як галузь права, що виражає суспільні відносини, пов'язані з організацією ра­дянської держави і органів влади, а також відносини цих органів з громадянами, але вважали прийнятним для позначення цієї галузі права застосування терміна «конституційне право».

Дискусії щодо використання назви «державне право» і «конституційне право» посилилися в 60-70-х рр. XX ст. під час активізації досліджень предмета і методу цієї галузі права. Зокрема, після прийняття Конституції СРСР 1936 р. відомий радянський правознавець I. П. Трайнін запропонував називати відповідну галузь права конституційним (державним) правом. На думку I. П. Трайніна, державне право, що за змістом охоплює коло питань, які належать до принципових питань Конституції, має бути назване конституційним правом, але для уникнення проблем із розумінням радянського дер­жавного права було б доцільно використовувати подвоєну назву — радянське державне (конституційне) право.

За радянської доби вченим так і не вдалося прийти до єдиної дум­ки щодо назви досліджуваної галузі права. В юридичній науці та освіті водночас вживалися терміни — «державне право», «державне (кон­ституційне) право», «конституційне (державне) право» і «консти­туційне право». Поряд із цим використовувався термін «державне будівництво та місцеве самоврядування». Але найпоширенішим став компромісний термін «державне (конституційне) право».

Після розпаду колишнього СРСР у пострадянських республіках триває дискусія щодо термінології назви галузі права. Проблема назви «державне право» чи «конституційне право» стала настільки традиційною для юридичної науки, що до багатьох підручників і посібників були включені навіть відповідні підрозділи.

У вітчизняній юридичній науці суперечки щодо поняття галузі конституційного права на сьогодні майже відсутні. Переважна більшість українських вчених-конституціоналістів (М. О. Баймуратов, О. Л. Копиленко, В. Ф. Погорілко, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький, В. М. Шаповал та ін.) послідовно досліджують проблеми цієї га­лузі права саме як конституційного права України. Переважна більшість відповідних галузевих підручників і навчальних посібників мають назву «Конституційне право України», «Основи консти­туційного права України», «Конституційне право зарубіжних країн» тощо.

Вживання терміна «конституційне право» в національній правовій системі є цілком об'єктивним, закономірним і найбільш вдалим, оскільки конституційне право України регулює найважливіші суспільні відносини як у державі, так і суспільстві, а Конституція України визнається однією з найвищих цінностей суспільства і держави. До того ж народ України визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, тобто пріоритетним суб'єктом конституційного пра­ва, тому поняття «державне право» є некоректним, оскільки призводить до штучного роз'єднання предмета цієї галузі права: якщо є «дер­жавне право», то має існувати й «народне право». До речі, ідея запровадження «народного права» обґрунтовувалася швейцарськими вченими-правознавцями на початку XX ст., але не набула поширення у юридичній науці. Тож термін «конституційне право» є більш прийнятним для вітчизняної юридичної науки.

Вживання терміна «конституційне право» у вітчизняній юри­дичній науці та практиці також зумовлюється назвою основного джерела цієї галузі права — Конституції України. Така сама ситуація склалася і в інших фундаментальних галузях національного права: Кримінальний кодекс України є основним джерелом галузі кримінального права; Цивільний кодекс України — цивільного права і т. д.

Поняття «конституційне право» набуває змісту за умови визначення його як юридичної категорії. Серед вітчизняних і зарубіжних вчених існують різні точки зору щодо розуміння сутності та змісту конституційного права як галузі права.

На думку російського вченого-конституціоналіста М. В. Баглая, конституційне право може бути визначене як система норм, що регулюють відносини, які виникають при взаємодії індивіда, суспільства і держави, пов'язані зі здійсненням публічної влади і покликані забезпечити легітимність цієї влади, якщо вона існує та діє в інтересах людини, в межах і на основі права. К. I. Козлова і О. О. Кутафін вважають, що конституційне право — це провідна галузь права, подана сукупністю правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що визначають організаційну і функціональну єдність суспільства.

В Україні вчені-конституціоналісти (М. I. Козюбра, В. Ф. Мелащенко, В. Ф. Погорілко, Л. П. Юзьков та ін.) з перших днів проголошення незалежності почали досліджувати проблеми теорії та практи­ки конституційного права, серед яких чільне місце посідала проблема визначення категорії конституційного права як галузі національного права. Зокрема, В. Ф. Мелащенко одним із перших у вітчизняній конституційно-правовій науці визначив конституційне право як один із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності.

Проблема визначення поняття конституційного права України не втрачає актуальності й нині. Сучасні вчені-конституціоналісти пропонують визначення цієї юридичної категорії, які б найбільш повно і точно відображали сутність і зміст конституційного права України та його юридичні властивості.

Відомий учений-конституціоналіст В. М. Шаповал визначає конституційне право як провідну галузь права, сукупність правових норм, якими регулюються відносини за змістом засад політичної організації суспільства, пов'язаних із організацією і функціонуванням державного механізму. Ним, зокрема, закріплюються основи побудови державного механізму, порядок формування, організація і компетенція вищих органів держави, територіальна організація публічної влади, основи взаємовідносин фізичної особи і держави тощо.

На думку О. Ф. Фрицького, конституційне право України — це основна галузь національного права, що є сукупністю конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані з взаємовідносинами особи з Українською державою, реалізацією на­родного суверенітету, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних ос­нов владарювання, а також із визначенням територіальної організації Української держави.

Отже, конституційне право України — це провідна галузь національного права, норми якої визначають і регулюють політичні та інші найважливіші суспільні відносини в економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах життя і діяльності суспільства і дер­жави.

Як і кожній іншій галузі національного права конституційному праву України властиві певні ознаки, що дають змогу ідентифікувати цю галузь права з-поміж інших і визначити її призначення в національній системі права і правовій системі в цілому:

  1. нормативність;
  2. фор­мальна визначеність;
  3. спрямованість на досягнення певного правово­го результату;
  4. можливість захисту правових приписів засобами дер­жавного впливу тощо.

Такі ознаки конституційного права України слід відносити до загальних.

Поряд із загальними ознаками конституційному праву України властиві й спеціальні ознаки, які характеризують особливості та специфіку цієї галузі права:

  • конституційне право України належить до публічних галузей права, оскільки предмет правового регулювання цієї галузі права пов'язаний із публічним здійсненням влади народу, держави та територіальної громади.
  • конституційне право України має предметом правового регулю­вання найважливіші суспільні відносини у політичній та інших сфе­рах суспільного і державного ладу.
  • конституційне право України має власний метод правового ре­гулювання, тобто сукупність прийомів і способів юридичного впливу на суспільні відносини, які є предметом цієї галузі права.
  • конституційне право України має доволі розгалужену систему. Ця система подана такими елементами: природне і позитивне право; матеріальне і процесуальне право; загальна й особлива частина тощо. Але традиційними елементами системи конституційного права залишаються інститути і норми конституційного права.
  • для конституційного права України характерна особлива систе­ма галузевих джерел права. Основне джерело конституційного права України — Конституція України 1996 р., є водночас головним джерелом всієї системи національного права і пріоритетною цінністю пра­вової системи України.
  • для конституційного права України характерне широке коло суб'єктів відповідних галузевих правовідносин. Фактично учасниками конституційно-правових відносин є майже всі суб'єкти націо­нального права. Але найголовнішим, пріоритетним суб'єктом конституційного права є народ України, що, врешті, й визначає сутність цієї галузі права: конституційне право України — це насамперед пра­во Українського народу.
Категорія: Конституційне право (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter