Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Конституційна реформа в Україні (Лекції)


Тема 3. Конституційно-правові засади парламентської реформи в Україні


План:

1. Поняття, ознаки та головні напрямки парламентської реформи

2. Верховна Рада – парламент України. Поняття та ознаки парламенту. Види парламентів

3. Чисельний склад, структура та строк повноважень Верховної Ради України

4. Компетенція та акти Верховної Ради України

5. Статус народного депутата України

6. Сесії Верховної Ради України

 

 


1. Поняття, ознаки та головні напрямки парламентської реформи


Парламентська реформа в Україні – це політико-правовий процес, що передбачає внесення змін у Конституцію і закони України, інші нормативно-правові акти України з метою підвищення ефективності діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Можна виділити такі ознаки парламентської реформи:

1) парламентська реформа передбачає удосконалення елементів конституційно-правового статусу Верховної Ради України, її органів та народних депутатів. В окремих випадках, вона спрямована на формування нових конституційно-правових інститутів, наприклад, інституту відкликання народного депутата України виборцями або інституту парламентської більшості та парламентської опозиції тощо;

2) нововведення, що закріплюються та здійснюються відповідно до парламентської реформи мають за завдання забезпечення розвитку парламентаризму в Україні. Парламентська реформа виступає як прояв загальної тенденції до прогресу, що властива для суспільного життя;

3) парламентська реформа повинна мати характер поступального, поетапного, еволюційного процесу, що протистоїть революційному та радикальному ламанню діючих інститутів і норм конституційно-правового статусу Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Головні напрямки парламентської реформи в Україні:

1. Побудова раціональної системи законодавчої діяльності Верховної Ради України.

2. Покращення якості законодавчої діяльності Верховної Ради України.

3. Формування оптимальної структури Верховної Ради України як представницького органу Українського народу.

4. Вдосконалення конституційно-правового статусу народного депутата та Верховної Ради України в цілому як єдиного законодавчого органу.

5. Підвищення професіоналізму парламенту України.

6. Посилення прозорості діяльності парламенту України.

7. Створення науково обґрунтованої комплексної системи управління законодавчим процесом, що б забезпечувала планомірність, послідовність та системність у здійсненні законодавчої діяльності в Україні.

8. Формування оптимальної системи комітетів Верховної Ради України, розумне розмежувати їхньої компетенції.

9. Законодавче визначення конституційно-правового статусу парламентської більшості та парламентської опозиції.

10. Забезпечення адекватного характеру представництва Верховною Радою України суспільних інтересів та сприяння більш чіткому структуруванню парламенту.

Вдосконалення конституційно-правового статусу народного депутата України передбачає:

- посилення зв’язків народних депутатів України з виборцями;

- нормативно-правове закріплення інституту відкликання народного депутата України виборцями;

- вдосконалення взаємозв’язку виборців і народних депутатів України, що обрані за списками політичних партій;

- розробку та запровадження механізмів запобігання конфлікту інтересів (розмежування влади і бізнесу). Втілення в життя вимог ч. 3 ст. 78 Конституції України щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності. При цьому доцільно запровадження несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності як оплачуваними, так і неоплачуваними (на громадських засадах);

- напрацювання та впровадження дієвих засобів виконання положень ч. 3 ст. 84 Конституції України –"Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.";

- удосконалення інституту дисциплінарної відповідальності народних депутатів України;

- внесення змін до Конституції та законів України в частині зняття депутатської недоторканості;

- заміну депутатських пільг прямими відшкодуваннями або відшкодуваннями витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю тощо.

Потребують вдосконалення і контрольні повноваження парламенту України за напрямками:

- удосконалення контрольних процедур, що здійснюються безпосередньо парламентом;

- вдосконалення контрольних повноважень парламентських комітетів;

- нормативне врегулювання та підвищення ефективності роботи тимчасових слідчих та спеціальних комісій;

- підвищення ефективності контрольної діяльності народних депутатів України;

- підвищення ефективності парламентського контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина;

- посилення ролі Рахункової палати як незалежного органу аудиту публічних фінансів.

Практика функціонування Верховної Ради України виявила ряд проблем, пов'язаних з вдосконаленням системи її повноважень, що вимагає внесення відповідних змін до Конституції України. Взяти, наприклад, таке начебто просте питання, як тлумачення законів. Відповідно до ст. 147, його здійснює Конституційний Суд України. Відсутність у єдиного законодавчого органу – Верховної Ради України права офіційного тлумачення змісту прийнятих нею ж законів не може позитивно впливати на правозастосовну практику.

Здійснення парламентської реформи передбачає оптимальну систему законодавчої діяльності, яка б забезпечувала планомірну, послідовну та системну законодавчу діяльність.

Немає жодного сумніву в тому, що для вдосконалення законодавчого процесу неабиякого значення набуває якнайшвидше прийняття Закону "Про закони та законодавчу діяльність" та низки інших законів, зокрема, "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України".

Звичайно, здійснення парламентської реформи багато в чому залежить і від результатів виборів нового складу парламенту за новим виборчим законом, від структуризації Верховної Ради України. Парламентська реформа потребує впровадження й інших конкретних заходів.

 

 


2. Верховна Рада – парламент України. Поняття та ознаки парламенту. Види парламентів


Відповідно до ст. 75 Конституції України – єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

Парламент (від лат. раrlаre – говорити, англ. – раrliament, фр. раrlement - говорити) – родова назва вищого або єдиного колегіального загальнонаціонального представницького і законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу, працює на постійній основі та покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів.

Верховній Раді України притаманні такі ознаки:

1) це єдиний загальнодержавний орган, що наділений законодавчою владою. Його діяльність поширюється на всю територію держави. Верховна Рада України – єдиний орган у державі, який правомочний видавати акти вищої юридичної сили – закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів. Проте учасниками законодавчого процесу на його відповідній стадії є визначені в ч.1 ст. 93 Конституції України суб’єкти права законодавчої ініціативи;

2) це колегіальний орган, що складається з 450 народних депутатів України, чисельність яких є достатньою для забезпечення його представницького характеру;

3) це однопалатний парламент. Проте неодноразово висловлювалися пропозиції про запровадження в Україні двопалатного парламенту, що знаходили своє відображення у відповідних законопроектах. З цього приводу Конституційний Суд України зазначив, що аналіз сучасної практики зарубіжних країн свідчить про те, що створення двопалатного парламенту в унітарній державі є питання доцільності. На зміст і обсяг прав і свобод людини сама по собі структура парламенту безпосередньо не впливає. Проте вплинути на них можуть порядок формування палат та розподіл повноважень між ними;

3) як представницька установа парламент здійснює свою діяльність згідно з належними йому правами, а не в силу будь-яких розпоряджень, наданих йому будь-ким іншим;

4) формується парламент на виборних засадах шляхом вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує його легітимний характер;

5) парламент – це орган загальної компетенції, до його відома віднесене широке поле питань, які потребують законодавчого регулювання, він бере участь у реалізації практично всіх функцій держави. Статтею 92 Конституції України закріплено низку питань, що визначаються або встановлюються законами України.

Види парламентів:

1) За структурою парламенти поділяють на:

а) монокамерні (однопалатні);

б) бікамерні (двопалатні).

2) За формою правління:

а) парламенти типу арени.

Парламент такого типу відіграє вирішальну роль у формуванні уряду, який несе перед ним політичну відповідальність, а в разі неспроможності сформувати уряд його повноваження можуть бути достроково припинені. При цьому діяльність парламентів типу арени значною мірою зводиться до обговорення ідей та напрямків політики, що формується урядом. Подібні парламенти функціонують у країнах з парламентськими формами правління, наприклад, Великій Британії, Німеччині, Італії.

б) парламенти типу конгресу (перетворюючі або трансформуючі законодавчі органи).

Такі парламенти існують у країнах з президентською формою правління, яка характеризується відсутністю інститутів парламентської відповідальності виконавчої влади та розпуску парламенту. При цьому, головним завданням подібних парламентів є законодавча діяльність, визначення основних напрямків політики держави, тобто безпосереднє перетворення ідей в закони – звідси й їх назва: перетворюючі або трансформуючі парламенти. Вказані парламенти функціонують в таких країнах як США, Мексика, Бразилія тощо.

в) змішані парламенти.

Парламенти в країнах, де існує змішана форма правління, тобто в основу організації державної влади покладено елементи як моделі "гнучкого", так і моделі "жорсткого" поділу влад.

3) За характером функцій, які здійснюються парламентами, їх поділяють на активні, реактивні, маргінальні та мінімальні.

До активних відносять парламенти, які відіграють значну роль як у прийнятті законів, так і у формуванні уряду та контролі за його діяльністю (наприклад, Конгрес США).

На діяльність реактивних парламентів значний вплив мають уряди, хоча парламент зберігає значні повноваження з контролю за виконавчою владою (наприклад, парламенти Великої Британії, Канади, Австралії).

Маргінальними є парламенти, які фактично повністю контролюються виконавчою владою, в силу чого їх внесок у формування політики досить незначний (наприклад, Марокко, Йорданія).

Мінімальні парламенти – це органи, які виконують лише декоративну функцію, утворюються з метою надання видимості легітимності існуючому режиму (наприклад, парламенти "радянського" типу).


Категорія: Конституційна реформа в Україні (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter