Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

17.4. Законодавчий процес і його стадії

Процес створення, зміни і скасування законів називають законодавчим процесом. У національній правовій системі він складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива — внесення в законодавчий орган пропозиції про видання, зміну або скасування закону. Таким правом у будь-якій державі володіє порівняно вузьке коло осіб. В Україні право законодавчої ініціативи мають народні депутати України, Президент, Кабінет Міністрів України;

2) розробка законопроекту. Вона може бути доручена парламентським комітетам, міністерствам, колективам учених-фахівців. Перша і друга стадії законодавчого процесу можуть збігатися, і тоді на розгляд парламенту вноситься готовий законопроект;

3) обговорення законопроекту. Прийнятий до розгляду законопроект поетапно обговорюється парламентаріями, до нього вносяться поправки і доповнення (цей процес називають першим і другим читанням законопроекту);

4) ухвалення закону (звичайно в результаті третього читання). Ухвалення закону здійснюється голосуванням. За загальним правилом, закон має бути схвалений простою більшістю членів парламенту (тобто 50 % + 1 голос). Деякі закони мають бути схвалені 2/3 голоси парламентаріїв (кваліфікована більшість);

5) підписання закону главою держави. На цю стадію відводиться строго визначений строк (наприклад, в Україні — 15 днів). Як правило, глава держави має право повернути закон на повторний розгляд зі своїми мотивованими заува­женнями (відкладне вето). Якщо закон повторно прийма­ється кваліфікованою більшістю голосів, то глава держави зобов'язаний підписати його та обнародувати. Так, якщо Президент України не підписав повторно прийнятий закон, то після закінчення десяти днів закон невідкладно обна­родується Головою Верховної Ради України;

6) обнародування закону. Ця стадія має важливе значення. Неопубліковані і, таким чином, не доведені до відома людей закони не застосовуються;

7) набрання законом чинності. За загальним правилом, закон набуває чинності протягом певного терміну (в Україні — через десять днів після публікації), якщо інше не вказане самим законом.

 


17.5. Систематизація нормативно-правових актів

Для того щоб система законодавства була внутрішньо узгоджена і несуперечлива, нормально функціонувала, удосконалювалася і розвивалася, вона потребує постійної дії на неї спеціального процесу систематизації.

Систематизація це діяльність, спрямована на впо­рядкування нормативно-правових актів, узгодження їх у певну систему.

Необхідність систематизації зумовлена тим, що постій­но йде процес видання нових нормативно-правових актів, з часом деякі акти фактично втрачають силу, застарівають, накопичуються суперечності між юридичними розпоря­дженнями.

Розрізняють такі види систематизації нормативно-правових актів:

1) [i]облік нормативно-правових актів [/i]є збором держав­ними органами і неофіційними організаціями чинних нор­мативних актів, їх обробкою і розташуванням за певною системою, що забезпечує пошук необхідної правової інфор­мації в масиві актів, узятих на облік. Облік здійснюється практично всіма державними органами і юридичними осо­бами для задоволення власних потреб у правовій інформа­ції або в комерційних цілях для забезпечення правовою інформацією інших суб'єктів.

Сукупність нормативних актів, узятих на облік, складає інформаційний фонд, у якому нормативні акти зберігаються в певному порядку. Для швидкого знаходження нормативно-правового розпорядження, прийнятого з того або іншого питання (темі), створюються інформаційно-пошукові систе­ми. В Україні існує ІПС «Законодавство України» на офіцій­ному веб-сайті Верховної Ради України, а також неофіційніпошукові системи «Юрист+», «Ліга-Закон» тощо.

Крім самостійного значення, облік нормативно-правових актів є підготовчою стадією для інших видів систематиза­ції;

2) інкорпорація — це об'єднання нормативно-правових актів без їх зміни в збірку за певною ознакою.

Різновиди інкорпорації за суб'єктом здійснення: [i]офіцій­ на інкорпорація — здійснюється державним органом; нео­фіційна інкорпорація — здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами, окремими фахівця­ми. Прикладами офіційної інкорпорації є «Відомості Верхо­вної Ради України», «Офіційний вісник України».

Різновиди інкорпорації за критерієм відбору норматив­но-правового матеріалу: хронологічна — нормативно-пра­вові акти збираються за часом їх видання або набрання сили («Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України»); предметна — нормативно-правові акти систе­матизувалися за галузями або інститутами права, сферами державної діяльності (наприклад, такими є тематичні бю­летені Міністерства юстиції України).

Різновиди інкорпорації за обсягом охоплюваного нор­мативно-правового матеріалу: генеральна — до збірки включаються всі нормативно-правові акти суб'єкта право­творчості (наприклад, багатотомне видання «Закони Укра­їни»); часткова — в збірку включаються нормативно-пра­вові акти у певній сфері правового регулювання (наприклад, збірки, присвячені правовому регулюванню нотаріату, банкам і банківській діяльності, правовому становищу не­повнолітніх в Україні);

3) консолідація — ухвалення укрупненого уніфікованого акта на основі об'єднання норм розрізнених актів. При цьому нові норми не створюються, всього лише усуваються повтори, виправляється застаріла термінологія. Особливість консолідації полягає в тому, що вона містить у собі деякі риси кодифікації та інкорпорації. Консолідований акт є зведеним нормативно-правовим актом, що формально зближує його з кодифікованим; а той факт, що він по суті не вносить нічого нового в регулювання суспільних відно­син, ріднить його з інкорпорацією. Ця форма систематиза­ції з успіхом застосовується в англомовних країнах (Звід законів США) і деяких країнах СНД (у Російській Федера­ції виданий Звід законів);

Різновидами консолідації є використовувані у США компіляція та ревізія. Компіляція полягає в тому, що нор­мативні акти публікуються в хронологічному порядку, при цьому виключаються частини актів, що втратили чинність, і вносяться частини актів, які замінені пізнішими рішен­нями законодавчого органу.

Ревізія полягає в тому, що нормативні акти та їхні ча­стини приводяться в логічний порядок за предметною озна­кою, виключаються положення, що фактично втратили силу, скорочується множинність актів, поліпшується їх граматична структура. Результати ревізії законодавства підлягають затвердженню законодавчим органом або як самостійний закон, або шляхом прийняття закону, що схва­лює документ, що висловлює зміст ревізії законодавства;

4) кодифікація —створення нового логічно цілісного нормативно-правового акта (кодексу, основ) на основі ста­рих актів, з частковою або повною зміною їхнього змісту, усуненням прогалин і суперечностей. Кодифікація — один з прийомів правотворчості і як такий може здійснюватися тільки державою.

Різновиди кодифікації за обсягом охоплюваного норма­тивно-правового матеріалу:

- загальна — утворення зведеного акта по всіх галузях законодавства («кодекс кодексів»). Наприклад, такий характер мав Звід законів Російської імперії;

- галузева — об'єднання правових норм тієї або іншої галузі — Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України;

- міжгалузева (комплексна) — об'єднання правових норм різних галузей права, що регулюють суспільні відносини у певній сфері, наприклад, Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України;

- спеціальна (внутрішньогалузева) — об'єднання правових норм окремого інституту або підгалузі права (прикладом є Водний кодекс України, Кодекс України про надра, Лісовий кодекс України).

Співвідношення різних видів систематизації за глиби­ною «вторгнення» у нормативно-правовий матеріал є таким: облік нормативно-правових актів та інкорпорація не вно­сять змін у текст і зміст нормативно-правових актів, кон­солідація вносить зміни в текст нормативно-правового акта, не змінюючи змісту норм і не створюючи нових норм права, а кодифікація є різновидом правотворчості.

 


17.6. Система законодавства:поняття і структура

Зміст категорії «законодавство» різні учені визначають неоднозначно. Існують прихильники вузького розуміння законодавства виключно як сукупності діючих у державі законів, тобто актів вищої юридичної сили. Конституційний Суд України поняття «законодавство» розтлумачив як за­кони, укази Президента України і постанови уряду. Але більшість учених і практиків схиляються до розуміння за­конодавства як сукупності всіх чинних нормативно-право­вих актів. У широкому розумінні слова законодавство — це форма існування права, спосіб надання юридичного зна­чення нормам права, засіб їх організації та поєднання в конкретні статті, нормативні розпорядження, нормативно-правові акти, інститути та галузі законодавства.

Система законодавства — це сукупність законодавчих актів, розташованих у певному ієрархічному порядку. На вершині законодавчої піраміди — конституція та/або кон­ституційні закони, яким мають відповідати всі норматив­но-правові акти держави. Ступенем нижче в ієрархії за­конів — звичайні (поточні) закони. У систему законодав­ства держави можуть включатися також акти Кабінету Міністрів і міжнародні договори, ратифіковані парламен­том.

Окрім такої ієрархічної, вертикальної будови, система законодавства поділяється також за галузевою ознакою (за предметом правового регулювання, за горизонталлю): кон­ституційне, адміністративне, цивільне, цивільно-процесу­альне, сімейне, трудове, кримінальне, кримінально-про­цесуальне законодавство.

 


17.7. Співвідношення системи права та системи законодавства

Однією з найважливіших властивостей права є його си­стемність, тобто поділ права на окремі структурні елемен­ти, узгоджені та взаємопов'язані. Системна побудова права має важливе значення, оскільки дозволяє більш повно і точно тлумачити окремо взяту норму права і пра­вильно застосувати її на практиці.

Система законодавства та система права представляють дві сторони, два аспекти тієї ж суті — права. Вони співвід­носяться між собою як форма і зміст. Відмінність системи права та системи законодавства полягає в наступному:

1) первинним елементом системи права є норма, а первинним елементом системи законодавства — стаття (пункт) нормативно-правового акта;

2) система права складається об'єктивно (стихійно) відповідно до існуючих суспільних відносин, а система законодавства формується за волею законодавця;

3) система права має тільки горизонтальну (галузеву) будову, а система законодавства ще й вертикальну (ієрархічну);

4) система права відображає внутрішню будову права, а система законодавства — зовнішню форму права;

5) система права і система законодавства розрізняються за об'ємом. Система права включає, крім законів, інші джерела права (правові звичаї, юридичні прецеденти, нормативні договори), загальні принципи права. З іншого боку, в систему законодавства включаються положення, що не єправовими (наприклад, преамбула Конституції України має програмно-політичний, а не правовий зміст).

 


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter