Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

Розділ 21

ПРАВОВА ПОВЕДІНКА


21.1. Правова поведінка, її ознаки та види

Поведінка людей є надзвичайно різноманітною. Вона має різні форми виразу, інтенсивність, мотиви, цілі, на­слідки. З позицій права поведінка людини може бути оці­нена по-різному. Окремі відносини людей перебувають поза сферою правового регулювання, а тому взагалі не оціню­ються правом (відносини любові, дружби тощо). Вони під­даються лише моральній оцінці. Найбільший інтерес для юридичної науки і практики представляє поведінка людей у сфері дії права, тобто поведінка, врегульована правом. Така поведінка називається правовою.

Правова поведінка — це передбачена нормами об'єктивного права соціально значуща свідомо-вольова поведінка індивідів або їхніх об'єднань, яка, як правило, спричиняє або здатна спричинити певні юридичні наслідки.

Ознаки правової поведінки:

1) передбаченість нормами права, тобто ця поведінка, що перебуває у сфері дії юридичних норм. Моделі правової поведінки по-різному відбиті в правових нормах: одні пра­вом заохочуються як соціально корисні, інші забороняються як соціально шкідливі;

2) соціальна значущість. Вчинки людей, що не впливають на суспільні відносини, є, як прийнято вважати, байдужими для права. Наприклад, ставлення людини до релігії не відносять до актів правової поведінки — воно має значення тільки для індивіда, а відносини власності є значущими і для індивіда, і для його найближчого оточення, партнерів по бізнесу, врешті-решт — для всього суспільства;

3) вольовий і свідомий характер. Право здатне впливати тільки на таку поведінку людей, яка має свідомий характер і контролюється волею людини. І навпаки, правова поведінка неминуче опосередкована рівнем правосвідомості індивіда, в правовій поведінці зовнішнім чином виявляється ставлення індивіда до права;

4) здатність правової поведінки викликати юридичні наслідки.Як юридично значуща дія або бездіяльність правова поведінка є юридичним фактом — підставою виникнення, зміни або припинення правовідносин. Навіть дотримання правових заборон, яке зовні не виявляється і відбувається непомітно для суспільства, має загальні юридичні наслідки, що виявляються на рівні правопорядку.

За своїм характером і правовими наслідками правова поведінка поділяється на два основні види:

1) правомірна поведінка така, що відповідає приписам права;

2) неправомірна поведінка (правопорушення) така, що порушує приписи права.

На межі цих основних видів правової поведінки перебу­вають:

3) зловживання правом правомірна, але соціально шкідлива поведінка;

4) об'єктивно неправомірне діяння неправомірне, соціально шкідливе діяння, що не містить складу правопорушення.

 


21.2. Правомірна поведінка, її ознаки і види

Правомірна поведінка це поведінка, яка відповідає приписам правових норм.

Ознаки правомірної поведінки:

1) відповідність праву. Правомірна поведінка «одягнена» в юридичну форму, здійснюється на основі норм і принципів права;

2) соціальна корисність. Правомірна поведінка позитивно оцінюється з боку індивідів, суспільства і держави і відповідає їхнім інтересам. Акти правомірної поведінки не порушують прав і свобод інших людей, правопорядок у цілому. Правомірна поведінка дозволяє досягти поставленої людиною мети в рамках права, за допомогою правових за­собів;

3) передбачуваність. Дії правослухняної людини легко спрогнозувати, що дозволяє, у свою чергу, планувати відповідні дії;

4) масовість. У демократичній правовій державі, в нормальних умовах правомірна поведінка властива переважній більшості людей, інакше суспільство перестало б нормально функціонувати;

5) добровільність і свідомість. Зводиться до вибору людиною варіанта поведінки. Основна маса населення поводиться правомірно через особисті переконання, розуміння вигод правомірної поведінки, звички, а не тільки через острах можливої юридичної відповідальності;

6) активність. Передбачає самостійність громадянської та етичної позиції людини, усвідомлення нею соціальних наслідків своїх вчинків, порівняння та узгодження власних інтересів з інтересами інших людей, суспільства в цілому.

При цьому потрібно враховувати, що рівень добровіль­ності, свідомості й активності неоднаковий у різних лю­дей.

Ознака добровільності правомірної поведінки є критері­єм для розмежування добровільної і вимушеної правомірної поведінки. Добровільна правомірна поведінка спирається на внутрішні позитивні правові переконання суб'єкта. Ви­мушена правомірна поведінка на відміну від добровільної характеризується як вибір варіанта поведінки, який фор­мально відповідає приписам правових норм, але розходить­ся з внутрішніми переконанням і звичками суб'єкта.

Мотиви правомірної поведінки є різноманітними: розу­міння громадського обов'язку, підпорядкування особисто­го інтересу суспільному, турбота про близьких, звичка, страх перед покаранням, егоїстичні прагнення, кар'єрні міркування тощо. За мотивами та ступенем активності до­бровільну правомірну поведінку поділяють на соціально-активну (принципову) і звичну, а вимушену на конфор­містську і маргінальну:

1) соціально-активна. Це вища форма правомірної по­ведінки, властива людям із високим рівнем правосвідомос­ті. Мотивом соціально-активної поведінки є повага суб'єк­та до права, його переконаність у необхідності і доцільнос­ті дотримування права. Правосвідомість і поведінка такої людини перебувають у повній гармонії. Правова актив­ність — це внутрішньо усвідомлена, цілеспрямована, суспільно корисна, ініціативна діяльність суб'єктів у сфе­рі права. Об'єктивна сторона правової активності містить не тільки суспільно корисне, позитивно-результативне діяння, а головне ініційоване суб'єктом. Суб'єктивна ж сторона характеризується не тільки усвідомленням потреб та інтересу в ініціативній діяльності, а й готовністю суб'єк­та до неї.

Соціально-активна поведінка передбачає не тільки віру в справедливість закону, а й конструктивно-критичне до нього ставлення. Соціально-активна особа докладе всіх зусиль для зміни або скасування законів недосконалих чи таких, що суперечать ідеям права. Такий вид правомірної поведінки має бути властивий особам, що обіймають відпо­відальні посади, вищим посадовцям, депутатам парламен­ту, лідерам суспільних рухів, політичних партій, керівни­кам організацій.

Цей вид поведінки є найбільш соціально значущим, бо пов'язаний з реалізацією не тільки особистого, а й суспіль­ного інтересу, з боротьбою за реальне утвердження в житті принципів права, законності, правопорядку;

2) звична. Така поведінка заснована не стільки на знанні права і повазі до нього, скільки на силі звички і життєвому досвіді. Така людина не дуже замислюється над приписами права, діє за інерцією, слідуючи стереотипу, що склався. Люди, для яких властивий цей тип поведінки, звичайно не проявляють зайвої соціальної активності, проте до права ставляться свідомо і позитивно. Такий вид правомірної поведінки є найбільш поширеним у цивілізованому суспільстві;

3) конформістська (від лат. conformis — подібний, згідний). Людина слідує не своїм переконанням або звичкам, а копіює дії свого оточення, діє «як усі». Це пристосування своєї поведінки до дій і переконань свого соціального оточення (колег по роботі, начальства, групи, родичів), а також слідування нормам права через наслідування більшості. Для конформістської поведінки характерні: відсутність власної позиції, байдуже ставлення до права, пристосування до навколишньої дійсності, підпорядкування групі, начальству, неформальному лідеру, ситуативність поведінки, сприйнятливість до психологічного тиску та маніпуляції.

Цей вид поведінки характерний для соціальних груп із недостатньо розвиненими правовою культурою і правосві­домістю (наприклад, для неповнолітніх).

Небезпека конформістської поведінки полягає в тому, що у людини відсутня тверда і чітка особиста установка надотримання права. При зміні ситуації (перехід поведінки оточення від правомірної до неправомірної) можлива ана­логічна зміна правової установки з правомірної на непра­вомірну;

4) маргінальна (від лат. marginalis — прикордонний, проміжний). Людина діє правомірно унаслідок особистого розрахунку, страху перед покаранням, розуміння вигідно­сті законослухняності. Проте її індивідуальна правосвідо­мість розходиться з приписами правових норм. Як правило, така поведінка властива людям, що не знайшли себе в су­спільстві (через складність долі, інвалідність, попереднє засудження, відсутність здібностей, виключно завищені амбіції та домагання). Особи з маргінальною поведінкою будь-якої хвилини можуть легко переступити закон, у разі зручної ситуації порушити правові вимоги. Маргінальну поведінку, як правило, супроводжують апатія, агресив­ність, незадоволеність обстановкою, що склалася.

Слід підкреслити, що правомірна поведінка не перестає бути правомірною тому, що її суб'єктивну сторону склада­ють соціально засуджувані мотиви, якщо останні не вира­жаються в заборонених правом діяннях.

Залежно від соціальної значущості того або іншого ва­ріанта поведінки виділяють:

1) соціально належну (наприклад, захист Вітчизни, виконання трудових обов'язків тощо). Варіанти такої поведінки закріплюються в імперативних нормах права у вигляді обов'язків;

2) соціально бажану для суспільства (наприклад, участь у виборах, вступ до шлюбу, оскарження неправомірних дій посадовців). Вказана поведінка закріплюється не як юридичний обов'язок, а як суб'єктивне право. Варіанти такої поведінки закріплені в диспозитивних, дозвільних нормах;

3) соціально допустиму (наприклад, розлучення подружжя, страйк, часта зміна місця роботи тощо). Суспільство не зацікавлене в їх поширенні, проте ці дії є правомірними.

Правомірна поведінка у всіх її видах є запорукою стабіль­ності і суспільного спокою. У цьому полягає її головна со­ціальна цінність.

 


21.3. Правопорушення, його ознаки і види

Правопорушення є прямою протилежністю правомірній поведінці.

Правопорушення це протиправне, винне, таке, що завдає шкоди особі, суспільству або державі, діяння деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідаль­ність.

Ознаки правопорушення:

1) протиправність. Правопорушення суперечить конкретному правовому припису і є невиконанням обов'язку або порушенням заборони;

2) винність. Винність як ознака правопорушення виявляється у внутрішньому ставленні суб'єкта до здійснюваного ним діяння та його наслідків. Правопорушенням є лише діяння, вчинене умисно або з необережності;

3) шкідливість, тобто нанесення шкоди особі, суспільству, державі, природі або, у ряді обумовлених законом випадків реальна загроза нанесення такої шкоди. Юридично шкідливість виражається у перешкоджанні використання суб'єктивних прав, невиконанні юридичних обов'язків, порушенні заборон. Фактично шкідливість правопорушення полягає у завданні фізичної, матеріальної або моральної шкоди правоохоронюваним інтересам;

4) правопорушення це завжди діяння (акт поведінки), яке має форму діїабо бездіяльності.Думки, переконання, установки, якими б антигуманними або зловмисними вони не були некарані;

5) відповідальним за правопорушення може бути тільки особа, здатна нести відповідальність за свої дії (деліктоздатна особа);

6) караність. За правопорушення передбачені конкретний вигляд і міра юридичної відповідальності, хоча не завжди реально вона застосовується до правопорушника.

Залежно від ступеня небезпеки і заподіяної шкоди правопорушення поділяють на злочини і проступки.

Злочини суспільно небезпечні правопорушення, що посягають на найбільш значущі соціальні цінності (життя, здоров'я індивіда, власність, національну безпеку, громадський порядок тощо). Злочинами є тільки кримінальні правопорушення.

Проступки суспільно шкідливі правопорушення (порушення трудової дисципліни, порушення правил тор­гівлі, невиконання цивільно-правового договору тощо).

Залежно від виду юридичної відповідальності виділя­ють:

1) кримінальні правопорушення (злочини) це передбачені кримінальним законом суспільно-небезпечні, винні, карані діяння (дія або бездіяльність), що посягають на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і суспільну безпеку, довкілля, конституційний лад України. Вичерпний перелік злочинів міститься в Кримінальному кодексі України.

У вітчизняній юриспруденції останніми роками диску­тується питання про виділення поряд зі злочинами кримі­нальних проступків. Під ними розуміють діяння, що по­сягають на об'єкт, який охороняється кримінальним пра­вом, але через свою малозначність не становлять суспільної небезпеки. Такий вид правопорушень виділяється в Англії, ФРН, США;

2) адміністративні правопорушення (проступки) це протиправні, винні діяння, що посягають на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Основні критерії, що дають змогу відрізнити адміністра­тивне правопорушення від злочину, аналогічного за об'­єктом посягання: відсутність тяжких наслідків і менший розмір матеріального збитку;

3) цивільно-правові правопорушення (проступки) відрізняються від інших специфічним об'єктом посягання, яким є майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного, земельного і сімейного права. Зовні вони виражаються в неналежному виконанні договірних зобов'язань, у заподіянні майнової або моральної шкоди;

4) дисциплінарні правопорушення (проступки) це протиправні діяння, що порушують норми трудового права, внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій (прогул, запізнення на роботу, пропуски навчальних занять, невиконання розпоряджень адміністрації тощо);

5) матеріальні правопорушення (проступки)це винне спричинення матеріального збитку працівником працедавцю тобто підприємству установі, організації (поломка устаткування, знищення сировини тощо);

6) процесуальні правопорушення (проступки) це порушення встановлених законом процедур відправлення правосуддя, провадження в юридичних справах, видання правозастосовчого акта (нез'явлення свідка за викликом особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду, порушення порядку і форми видання правозастосовчих та юрисдикційних актів вироків і рішень суду, постанов слідчого тощо);

7) конституційні правопорушення (проступки) невиконання або перевищення повноважень, порушення закріпленого конституцією порядку організації і діяльності органів державної влади і глави держави, органів місцевого самоврядування (наприклад, видання правового акта, що виходить за межі компетенції державного органу, або суперечить конституції і законам країни, зловживання владою, що не має ознак злочину тощо);

8) міжнародні правопорушення — дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

За ступенем суспільної загрози вони поділяються на:

- найтяжчі злочини, які ставлять під загрозу світовий правопорядок у цілому (геноцид, підготовка та ведення агресивної війни, порушення законів та звичаїв війни тощо);

- серйозні правопорушення, які хоча й не створюють безпосередньої загрози миру та безпеці, але все ж торкаються їх суттєвих інтересів (забруднення довкілля, державне піратство, виробництво або передача іншій країні заборонених видів зброї);

- ординарні правопорушення, які торкаються інтересів окремих держав (порушення кордонів виключної морської економічної зони, порушення угод щодо розподілу водних ресурсів прикордонних річки або озера).

У деяких країнах особливо виділяють статусні право­порушення правопорушення, карані тільки у разі здій­снення їх неповнолітніми (вживання спиртних напоїв, перебування поза домівкою в нічний час, прогули уроків тощо).


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter