Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

Розділ 22

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ


22.1. Юридична відповідальність, її ознаки та підстави

Юридична відповідальність є одним із видів соціальної відповідальності.

Соціальна відповідальність це ставлення суспільства до вчинків особи з погляду виконання нею соціальних норм. Вона зумовлюється необхідністю підпорядковувати, коор­динувати та коректувати в процесі спільної діяльності дії кожного з діями інших, приватний інтерес погоджувати із загальним. До видів соціальної відповідальності можна віднести: моральну, релігійну, політичну, партійну.

Юридична відповідальність відрізняється від усіх інших видів соціальної відповідальності лише тим, що вона ґрун­тується на нормативних вимогах, які забезпечуються в необхідних випадках державним примусом.

Виділяють два аспекти юридичної відповідальності:

1) позитивний (проспективний, або заохочувальний) передбачає заохочення за виконання корисних для суспільства і держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (етично-свідоме ставлення до виконання обов'язків). Такими є, наприклад, державні нагороди, різноманітні за характером премії та інші заохочення;

2) негативний (ретроспективний, або охоронний) передбачає обмеження та покарання за правопорушення, тобто за вже вчинене діяння. Саме цей аспект юридичної відповідальності, як правило, має особливе значення в теорії та практиці.

З позицій соціального управління негативна юридична відповідальність постає як застосування заходів державно го примусу до особи, винної у вчиненні правопорушення. В той же час юридична відповідальність — це своєрідні правові відносини між державою і правопорушником, в межах яких держава має право здійснити щодо правопо­рушника певні заходи, а правопорушник зобов'язаний за­знати встановлені державою позбавлення особистого і майнового характеру.

Ознаки юридичної відповідальності:

1) спирається на державний примус, який реалізується через діяльність спеціальних державних органів (поліція, державні пенітенціарні установи, виконавча служба) або інших суб'єктів, уповноважених на цю діяльність державою (так, у ряді країн існують приватні виправні установи, особливо для неповнолітніх);

2) тягне за собою певні негативні наслідки для правопорушника, які виражаються в особистих обмеженнях (наприклад, позбавлення або обмеження свободи, позбавлення права займатися певним видом діяльності) та/або майнових стягненнях (конфіскація майна, обов'язок відшкодувати заподіяний збиток);

3) є реакцією на винне антисуспільне діяння. Думки, почуття, бажання вчинити правопорушення, не реалізовані зовні, не можуть бути підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності;

4) має процесуальну форму втілення. Юридична відповідальність реалізується компетентним органом держави в строгій відповідності до встановленої законом процедури.

Для виникнення юридичної відповідальності потрібні певні обставини, що складають її фактичні та юридичні підстави:

1) фактичною підставою є склад правопорушення, тобто сукупність його елементів: об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін (складний юридичний факт);

2) юридичною підставою є норма права, що передбачає застосування заходів відповідальності за протиправну поведінку (санкція правової норми), і правозастосовчий акт — рішення конкретного органу (наприклад, вирок суду).

 


22.2. Мета і функції юридичної відповідальності

Генеральна мета юридичної відповідальності форму­вання правомірної поведінки суб'єктів права: як осіб, що вчинили правопорушення, так і всіх інших членів суспіль­ства.

Незалежно від галузевої належності юридична відпо­відальність має на меті:

1) захист прав людини і підтримання правопорядку;

2) виховання суб'єкта у дусі поваги до права;

3) відновлення соціальної справедливості;

4) попередження вчинення нових правопорушень.

Мета юридичної відповідальності є результатом здійснення функцій юридичної відповідальності.

Функції юридичної відповідальності:

1) охоронна полягає в захисті правопорядку. Юридична відповідальність є мірою захисту особи, суспільства, держави від неправомірних соціально шкідливих діянь. Правопорушник зобов'язаний зазнати певних обмежень своїх прав як кару, покарання. У цьому виявляється справедливість юридичної відповідальності;

2) правовідновна (компенсаційна) полягає у відновленні порушеного права. Ця мета особливо характерна для цивільно-правової відповідальності. Вона полягає в необхідності відшкодувати завдану матеріальну і моральну шкоду;

3) профілактична (превентивна) полягає в попередженні вчинення нових правопорушень (превенція). Юридична відповідальність покликана, з одного боку, обмежити можливості правопорушника вчинити нове правопорушення, з іншого — утримати від правопорушень інших осіб;

4) виховна юридична відповідальність виховує повагу до права. Застосування заходів юридичної відповідальності повинне сприяти виправленню і перевихованню правопорушника. В його свідомості та поведінці мають сформуватися і закріпитися поважне ставлення до права і закону, прав, свобод і законних інтересів інших осіб.

 


22.3. Принципи юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності основополож­ні, загальноприйняті норми імперативного характеру, що виступають як незаперечні вимоги до діяльності компетент­них органів із застосування санкцій правових норм до правопорушників. Вони закріплені в конституціях, зако­нодавстві, міжнародних договорах:

1) принцип законності полягає в строгому і неухильному дотриманні та виконанні законів у процесі реалізації юридичної відповідальності. Складовими цього принципу є наступні положення. Юридична відповідальність повинна наставати тільки за протизаконні діяння, а не за думки, світогляд, особистісні властивості. Особі, що вчинила правопорушення, мають бути визначені вид і міра відповідальності тільки в межах, визначених нормою права за певний вид правопорушення. Відповідальність має законний характер, якщо вона покладається у повній відповідності до процесуальних норм;

2) принцип обґрунтованості виражається у встановленні самого факту вчинення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини, а також встановлення інших значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкт правопорушення. У ст.62 Конституції України викладений фундаментальний принцип кримінальної відповідальності, який діє в усіх цивілізованих країнах — це «презумпція невинуватості». Особа, що притягується до відповідальності, вважається невинуватою, поки її вина не буде доведена і встановлена відповідним правозастосовним актом;

3) принцип справедливості полягає в тому, що відповідальність повинна бути відповідною вчиненому діянню, а також це означає, що за одне і те ж правопорушення суб'єкт не повинен нести відповідальність двічі. При встановленнізаходів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність. Щодо жертви правопорушення, мають бути здійснені заходи, що дозволяють відновити ЇЇ порушені права та задовольнити її потреби;

4) принцип доцільності передбачає вибір найбільш оптимального (економного і водночас ефективного) варіанта юридичної відповідальності. Особі, що вчинила правопорушення, повинні бути визначені вид і міра відповідальності, необхідні та достатні для її виправлення і поперед­ження вчинення нових правопорушень.

Якщо мета юридичної відповідальності може бути досяг­нута іншим шляхом, заходи відповідальності можуть бути пом'якшені або навіть скасовані;

5) принцип невідворотності означає, що кожне правопорушення в ідеалі неминучо тягне за собою відповідальність винної особи. Жодне правопорушення не має залишатися без оцінки з боку держави і суспільства, правопорушник обов'язково повинен зазнавати несприятливих наслідків;

6) принцип своєчасності передбачає можливість притягнення правопорушника до відповідальності в перебігу терміну давності (залежить від ступеня тяжкості правопорушення), тобто періоду, не дуже віддаленого від факту вчинення правопорушення. І навпаки, закінчення такого терміну тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності, що прямо передбачено адміністративним, кримінальним, трудовим законодавством.

 


22.4. Види юридичної відповідальності

Юридична відповідальність є наслідком правопорушен­ня. Залежно від галузевої належності розрізняють такі види юридичної відповідальності:

1) кримінальна — застосовується тільки за вчинення злочину. Це найбільш суворий вид відповідальності, що передбачає найжорсткіші обмеження особистого і майнового характеру, настає з моменту набрання вироком суду законної сили, реалізується виключно в судовому порядку. Як вид кримінального покарання до 2000 р. в Україні існувала смертна кара. Суперечки про її збереження або усунення не вщухають і сьогодні;

2) адміністративна — застосовується за вчинення адміністративного проступку. Стягнення особистого і майнового характеру, що накладаються в цьому випадку, мають набагато м'якший характер (наприклад, якщо арешт як кримінальне покарання встановлюється на строк від одного до шести місяців, то адміністративний арешт не перевищує 15 діб);

3) цивільно-правова — настає за невиконання договору, заподіяння майнової шкоди, має виключно майновий, компенсаційний характер. її особливість полягає у можли­вості добровільного виконання правопорушником заходів відповідальності, без застосування державного примусу (договірна відповідальність). Державний примус викорис­товується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин (позадоговірна відповідаль­ність);

4) дисциплінарна — настає за порушення трудової, службової, навчальної дисципліни і носить, як правило, особистий характер (зауваження, догана, сувора догана, переведення на нижчу посаду, відрахування з навчального закладу тощо). Особливість цього виду відповідальності полягає в тому, що вона застосовується не тільки державними органами, а й недержавними суб'єктами (адміністрацією підприємства, установи, організації);

5) матеріальна відповідальність — полягає в обов'язку відшкодувати збиток. Шкода, заподіяна власнику підприємства, установи, організації працівником при виконанні своїх трудових обов'язків передбачає відшкодування прямого реального збитку. Упущена вигода не відшкодовується;

6) конституційно-правова відповідальність — виражається у можливості настання несприятливих наслідків для суб'єктів конституційного права, що порушили норми конституційного законодавства. Цей вид відповідальності є порівняно новим для вітчизняної практики. Прикладами такої відповідальності є розпуск парламенту, імпічмент президента, відставка уряду.

Питання про суб'єкти конституційно-правової відпові­дальності є дискусійним. Більшість дослідників звертають увагу перш за все на відповідальність органів державної влади, посадовців, виборних осіб у системі державної влади і системі місцевого самоврядування. Це цілком логічно у зв'язку з необхідністю осмислення конституційно встанов­лених пріоритетів в умовах становлення громадянського суспільства і правової держави.

В юридичній науці дискутується питання про самостій­ність процесуальної, екологічної, сімейної, фінансової, ювенальної юридичної відповідальності. Процесуальна відповідальність настає за порушення встановлених зако­ном правил провадження у кримінальних, цивільних та інших юридичних справах. Сімейна відповідальність за­стосовується за сімейні проступки (наприклад, як самостійний вид відповідальності розглядають позбавлення батьків­ських прав). Фінансова відповідальність настає за пору­шення правил поводження з грошовими ресурсами (напри­клад, стягнення несплачених податків у кратному розмірі, штрафи, арешт банківського рахунку та ін.). Ювенальна відповідальність це відповідальність неповнолітніх за статусний проступок (проступок, який не карається у разі вчинення його дорослим). Цей вид відповідальності засто­совується в державах, що мають системи ювенальної юсти­ції. Його відмітною особливістю є виховний, спрямований на ресоціалізацію правопорушника характер.

Особливим видом відповідальності є міжнародно-правова відповідальність держави. Такі, наприклад, економіч­ні санкції (заборона на торгівлю, спільну економічну ді­яльність) проти держави порушника норм міжнародно­го права.

Класифікація юридичної відповідальності за її основни­ми цілями:

1) правовідновна (репараційна) — добровільне виконання правопорушником відповідальності перед потерпілим. Особа, яка вчинила правопорушення, відшкодовує заподіяний збиток, відновлює порушені права, виконує обов'язки, припиняє протиправне діяння без примусу держави (прикладом тому є договірна цивільно-правова і матеріальна відповідальність). Правовідновна відповідальність вважається такою, що настала після добровільного виконання обов'язків правопорушником. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин;

2) каральна (репресивна) особа, яка вчинила правопорушення, притягується до покарання або стягнення на основі рішення, винесеного у встановленому законом порядку (кримінально-правова, адміністративно-правова відповідальність). У радянський період історії держави саме цьому виду відповідальності надавалося головне значення.

В умовах формування громадянського суспільства і правової держави зросло значення правовідновної відповідальності. У випадках, коли правопорушенням заподіяна шкода правам людини, першочерговим завданням є відновлення порушених прав, відшкодування шкоди за рахунок правопорушника. Проте каральна відповідальність, як і раніше, відіграє значущу роль у забезпеченні правопорядку і захисті прав людини.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter