Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

Розділ 24

ПРАВОСВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА


24.1. Правосвідомість, її структура та функції

Правосвідомість це сукупність ідей, поглядів, уяв­лень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлен­ня людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і ба­жаного права.

Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідо­мості; вона відображає правову дійсність. Об'єктом пізнан­ня правосвідомості, як правило, є чинне право у всьому різноманітті його проявів. Разом з тим вона може включа­ти оцінку минулого права або формувати уявлення про право бажане, майбутнє.

Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особа, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи та їхні посадовці, юристи-учені, юристи-практики, суспіль­ство в цілому.

Правосвідомість служить саморегулятором поведінки людей і надає їй цілеспрямований характер. Вона орієнтує суб'єктів права в різних правових ситуаціях, дозволяє зро­бити правильний вибір, ухвалити юридично значуще рі­шення.

Правосвідомість виявляється на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування прак­тично кожного елемента правової системи.

Правосвідомість є одним із найважливіших чинників розвитку права і праворозуміння. Право, яке формується як суспільний компроміс, не може бути досконалим. У ньо­му неминуче виникають певні прогалини, внутрішні роз біжності. Аналіз, оцінка права і практики його застосуван­ня дозволяє виявити існуючі недоліки.

Будучи однією з форм суспільної свідомості разом з мо­раллю, релігією, мистецтвом, наукою, правосвідомість виступає як спосіб духовного пізнання дійсності.

Структура правосвідомості:

1) правова психологія переживання, почуття, настрої, звички, стереотипи, які виникають у людей у зв'язку з правовими нормами і практикою їх реалізації. Вона є стихійним пластом правової свідомості. Так, проявами правової психології є почуття справедливості, повага до прав і свобод людини, нетерпимість або, навпаки, байдужість до беззаконня, страх перед відповідальністю, емоційна реакція на правові явища. Правова психологія, разом із раціональними елементами, містить елементи несвідомого і підсвідомого (інтуїція, афект, звичка, паніка тощо). Ірраціональний компонент правової психології може активно впливати на формування як правомірної, так і протиправної поведінки.

Помилково було б оцінювати цю складову правової сві­домості як щось другорядне. Ігнорування правової психо­логії може призвести до гальмування або навіть провалу правової політики в певній галузі. Прикладом такої зне­ваги з'явилася антиалкогольна кампанія в останні роки існування СРСР;

2) правова ідеологія ідеї, теорії, погляди, які відображають та оцінюють правову реальність. Це більш глибоке осмислення суб'єктами правових явищ, що характеризує раціональний рівень правових оцінок.

Для правової ідеології характерним є цілеспрямоване наукове, зокрема філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність. Прикладом правової ідеології є учен­ня природно-правових, позитивістських, історичних та інших шкіл права. Частину цієї ідеології складають сучас­ні наукові погляди на право.

У правовій ідеології можуть відображатися інтереси великих соціальних спільнот (класів, професійних, релі­гійних, етнічних груп), хоча конкретна правова теорія абоконцепція завжди формулюється безпосередньо тим або іншим мислителем.

Правова ідеологія головний елемент у структурі пра­восвідомості. Відмінність правової ідеології від правовоїпсихології полягає в наступному. Правова психологія но­сить емоційний характер, складається стихійно, переваж­но на основі повсякденного досвіду людей. Правова ідеоло­гія є перш за все знанням про право, складається на основі досліджень нормативно-правового матеріалу, наукової та навчальної літератури. Правова ідеологія прагне, виявивши суть і закономірності в бутті права, представити ці знання у вигляді певної догми. Разом із тим правова психологія і правова ідеологія тісно взаємопов'язані. Правова психоло­гія є необхідним фоном, на якому складаються правові погляди, ідеї, теорії.

Правова свідомість виконує ряд основних функцій, а саме:

1) гносеологічна (пізнавальна) функція, яка передбачає накопичення знань про право і осмислення правових явищ;

2) регулятивна функція, яка реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, котрі виступають специфічним регулятором (внутрішнім регулятором) поведінки людей;

3) оцінна функція, яка передбачає оцінку правових явищ: правової поведінки людей (зокрема власної поведінки), правових норм, правозастосовчих органів та їхньої діяльності. Оцінки можуть бути позитивними і негативними. Негативна оцінка права може носити конструктивний характер, коли пропонуються заходи з удосконалення права і юридичної практики, і деструктивний характер, коли право відкидається як таке.

 


24.2. Рівні і види правосвідомості

Правосвідомість є системою взаємопов'язаних компо­нентів, серед яких виділяють:

1) знання про право як регулятор суспільних відносин;

2) уявлення про власні права і свободи, обов'язки, відповідальність, а також види діяльності, регульовані правом;

3) ставлення до правових явищ (до права в цілому, до вимог конкретних норм права, до юридичних установ і їхньої діяльності);

4) установки на здійснення юридично значущих дій.

Співвідношення вказаних компонентів розрізняється у різних соціальних груп і індивідів, що знаходить свій вираз в категорії рівня правосвідомості. Рівні правосві­домості розрізняють за глибиною віддзеркалення правової дійсності:

1) буденна правосвідомість — масові уявлення і настрої людей з приводу права, що виникають на основі життєвого досвіду й уривчастих, несистематизованих правових знань. В її структурі домінує правова психологія. Для людей із таким рівнем правосвідомості характерні уривчасті, без­ системні знання окремих норм, інститутів, принципів права, а також поєднання правових поглядів із моральними установками;

2) професійна правосвідомість — знання, переконання, традиції, почуття професійних юристів. Вона формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (у правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Рівень правової підготовки має вирішальне значення і повинен бути вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Основним елементом професійної правосвідомості є правова ідеологія.

Носії професійної правосвідомості не тільки володіють знанням чинного права, а й уміннями та навиками його застосування. Професійній правосвідомості, в результаті певної спеціалізації юристів, властивий диференційований характер. Тому рівень і зміст правосвідомості судді, напри­клад, відрізняється від рівня і змісту правосвідомості юрис­консульта або адвоката;

3) наукова правосвідомість — ідеї, поняття, концепції, що виражають теоретичне освоєння права. Воно властиве науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. У науковій правосвідомості, як і в професійному, переважає ідеологічний компонент. Але наукова правосвідомість передбачає ще й уміння оперувати правовими категоріями і принципами, розробляти теорії, концепції, здійснювати узагальнення правового матеріалу. Інакше кажучи, носій наукової правосвідомості здатний не тільки засвоювати, а й одержувати і поширювати нове знання про право, розробляти концепції і проекти нових нормативно-правових актів (інноваційний компонент правосвідомості).

Види правосвідомості засуб'єктами:

1) індивідуальна — сукупність правових поглядів, по­чуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня правової осві­ти індивіда;

2) групова — відображає ставлення до права, його оцінку соціальних груп (соціальних спільнот, професійних, територіальних, неформальних груп). На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи;

3) суспільна — виражає ставлення до права всього суспільства. Вона властива великим соціальним спільнотам (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Суспільна правосвідомість містить найбільш поширені й узагальнені оцінки права та правової реальності. Наприклад, для суспільної правосвідомості пострадянських країн до певної міри властивим є зневажливе ставлення до права і закону, орієнтація швидше на моральні, ніж правові приписи.

Розвиток правосвідомості певною мірою зумовлений чинним правом. А й саме право залежить від правосвідо­мості як на рівні правотворчості (приймаючи нормативні акти, законодавець має враховувати рівень правосвідомос­ті суспільства і окремих груп населення), так і на рівні правореалізації (правосвідомість забезпечує добровільне дотримання норм права і допомагає правозастосуванню).

 


24.3. Правова культура

Правова культура є частиною загальної культури і зу­мовлена соціальним, духовним, політичним, економічним ладом суспільства. Підкреслимо, що правова культура включає тільки прогресивні, соціально корисні та цінні правові явища. У свою чергу правова культура також є цінністю, оскільки дозволяє людям користуватися благами свободи і справедливості, служить забезпеченню правопо­рядку, вищих інтересів суспільства і держави.

Залежно від носія правової культури розрізняють: 1) пра­вову культуру особистості; 2) правову культуру професійної групи; 3) правову культуру суспільства

Правова культура особистості це якісний правовий стан особистості, що включає знання і розуміння індивідом пра­ва, повагу до нього, а також його дії відповідно до нього.

Структура правової культури особистості:

1) ідеологічний елемент знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акта, сферу його дії; уміння особи використовувати в практичній діяльностіправові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки. Правова культура особистості виявляється в підготовленості до сприйняття прогресивних, цивілізованих правових ідей і законів, в уміннях і навиках користуватися правом, а також в оцінці власних знань права. З цих позицій культура особистості характеризується наявністю правових культурних орієнтації;

2) психологічний елемент повага до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення індивідом окремих правових розпоряджень;

3) поведінковий елемент переконання в необхідності діяти відповідно до розпоряджень правових норм, уміння користуватися юридичним інструментарієм, висока правова активність особи, яка виявляється в сприянні реалізації права іншими суб'єктами і в протидії правопорушенням. У цьому плані правова культура це результат творчої культурної діяльності індивіда у сфері права.

Не кожного індивіда, що знає і розуміє юридичні норми, можна вважати правокультурною людиною. Правокуль-турну особистість характеризують: фактична правомірна поведінка; позитивне ставлення до права, усвідомлення соціальної значущості права і правопорядку, поважне став­лення до прав інших індивідів; правова активність.

Правова культура професійної групи характерна для осіб, що безпосередньо займаються юридичною практикою, їм властиві глибокі правові знання, розуміння права і умін­ня його застосовувати в конкретній галузі юридичної прак­тики.

Правова культура суспільства це система загально­людських і національних цінностей, досягнутих суспіль­ством у правовій сфері, що характеризують рівень його правового прогресу.

Структура правової культури суспільства складається з наступних елементів:

1) право як вираз загальнолюдських і національних цінностей свободи, справедливості, природних прав людини, демократії, а також механізмів їх закріплення і реалізації;

2) культура правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності державних і недержавних органів і посадовців, тобто ефективна, відповідна правовим цінностям та ідеалам діяльність з видання, тлумачення і реалізації правових приписів;

3) високий рівень суспільної правосвідомості, для якої характерні правова інформованість населення, повага до права і закону, наявність стійких установок на правомірнуповедінку;

4) правомірність як відповідність явищ соціального життя вимогам, що містяться в нормах і принципах права. Правомірність як стан суспільного життя тісно пов'язана з правовою активністю індивідів. При реалізації правових норм суб'єкти діють ініціативно, прагнучи здійснювати правові приписи якомога ефективніше, принести максимум користі суспільству, досягти поставлених перед собою цілей, не порушуючи прав інших людей. Правова активність може виявлятися в різних сферах суспільного життя.

Правова культура конкретного суспільства не може ус­пішно розвиватися без залучення до інших правових куль­тур, оскільки характеризується співвідношенням загаль­нолюдського і національного. Загальнолюдське і національ­не забезпечують соціальну суть культури в цілому.

Національний компонент задає сенс і форму юридичній теорії та практиці конкретного народу, несе відбиток кон­кретної державності і правопорядку, особливості історич­ного розвитку і менталітету народу.

Загальнолюдський компонент містить у собі можливість залучення до загальнолюдських цінностей, забезпечує ви­вчення й осмислення досвіду інокультурного походження, здійснює процес інтеграції теорії права.

Правова культура суспільства є складовою частиною і найважливішою передумовою існування демократичної правової держави.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter