Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

Розділ 25

ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК


25.1. Законність та її принципи

Законність це режим суспільно-політичного життя, що заснований на правовому характері його організації і виражається у вимозі точного, строгого і неухильного до­тримання і виконання чинних правових актів усіма суб'єк­тами права.

Сутність законності полягає в добросовісному і не­ухильному дотриманні і виконанні всіма суб'єктами права діючих законів, яке й забезпечує стан правомірності су­спільних відносин. Мета законності в демократичній державі полягає в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Засоби і методи реалізації вимог законно­сті повинні носити правовий характер. Єдність сутності, мети і засобів реалізації вимог законності виражається в категорії правозаконності. За класичним визначенням англійського конституціоналіста Альберта Дайсі: «Правозаконність це абсолютний авторитет і верховенство чинного законодавства, що протиставлені довільним роз­порядженням влади і виключають не тільки свавілля з боку уряду, а й саму можливість діяти в якихось ситуаціях на свій розсуд».

Принципи законності є основними ідеями, що розкри­вають зміст законності як стани правомірності суспільних відносин, законоподібності поведінки індивідів:

1) принцип верховенства закону передбачає, що закон очолює систему нормативно-правових актів, оскільки є актом вищого законодавчого органу, який безпосередньо виражає волю народу. Всі підзаконні акти не мають супе­речити законам і повинні прийматися в строго встановле­ному законом порядку і формі, а правозастосовчі акти мають відповідати законам і виданим відповідно до них підзаконним актам;

2) принцип єдності законності, що означає одноманітне розуміння і застосування законів на всій території держави. У демократичній державі не може бути законності «калузької» або «рязанської», правосуддя «басманного» або «печерського» всі органи держави, їхні посадовці і громадяни повинні однаково сприймати і виконувати вимоги законів;

3) принцип загальності законності, який передбачає, що вимоги законів і підзаконних актів поширюються на всіх суб'єктів права без будь-якого винятку. Ніхто не має права самостійно вирішувати, який обсяг вимог закону поширюється особисто на нього, ніхто не має права ставити себе над законом або поза законом;

4) принцип рівності всіх перед законом, тобто наявність рівних прав і обов'язків у кожного, незалежно від соціального стану, посади, раси, статі; рівна захищеність усіх і кожного; однакові гарантії від зловживань із боку посадовців і органів державної влади;

5) принцип гарантованості основних прав і свобод людини, що полягає в необхідності забезпечення пріоритету прав індивіда , а також гарантіях їх із боку держави;

6) принцип взаємозв'язку законності і демократії. Законність є основою для становлення і розвитку демократії, і навпаки, демократія є основним чинником зміцнення режиму законності. Без демократії законність може перерости у свавілля держави щодо особи, без законності демократія може виродитися в охлократію (влада натовпу), анархію і свавілля натовпу щодо особи. Цей принцип пов'язує дію законності тільки з правовими законами. Тоді законність набуває якості правозаконності;

7) принцип доцільності, що розкриває, як співвідносяться цілі та засоби їх реалізації в діяльності держави. Передбачається, що закон утілює в собі вищу суспільну доцільність, тобто відповідає цілям і завданням суспільства. В рамках закону слід обирати найбільш оптимальне рішення. Неприпустимим є порушення закону під приводом доцільності (житейської, місцевої, корпоративної), рівно як неможливо досягти навіть найблагородніщих цілей шляхом утиску і відчуження прав людини;

8) принцип невідворотності відповідльності, який означає, що будь-яке протиправне діяння має бути своєчас но розкрите, а винні в його вчиненні особи повинні понести справедливе покарання. Усвідомлення неминучості відпо­відальності є головним стримуючим чинником для потен­ційних правопорушників.

Законність, у свою чергу, розглядається як загальноправовий принцип, суть якого полягає в категоричній вимозі правомірної поведінки всіх суб'єктів права в усіх сферах правового життя.

 


25.2. Гарантії законності

Гарантії законності це система умов і засобів, що за­безпечує процес реалізації законності.

Законність як суспільний феномен є результатом взає­модії різних чинників, які й визначають її природу. За характером дії цих чинників на створення режиму закон­ності їх можна умовно розділити на дві групи: загальні умови і спеціальні (юридичні) засоби.

Загальні умови впливають на формування законослух­няної поведінки особи побічно, створюючи передумови для зміцнення режиму законності. У розряд загальних вклю­чаються такі умови:

1) економічні (безкризовий економічний розвиток суспільства, ефективна організація системи господарювання, стійка грошова система тощо);

2) політичні (стан державної влади, її легальність і легітимність, здатність реагувати на потреби населення, а також демократична політична культура і зрілість інститутів громадянського суспільства партійна система, наявність опозиції, вільна преса тощо);

3) духовні (рівень духовної і правової культури, система правових ціннісних орієнтації, організація правової пропаганди і виховання, характер ідеології, стан етичної свідомості);

4) соціальні (достатній рівень життя і забезпечення соціальної захищеності населення).

Спеціальні (юридичні) засоби забезпечення законно­сті це сукупність умов і засобів, закріплених в чинному законодавстві, безпосередньо спрямованих на забезпечення : режиму законності, дотримання і захист прав і свобод осо­бистості.

Серед юридичних гарантій слід зазначити:

1) досконале і повне законодавство, що адекватно відображає тенденції суспільної еволюції, ефективний механізм реалізації правових норм, засоби правового регулювання. Прогальне, колізійне законодавство, яке відстає від суспільних потреб, саме по собі є перешкодою для здійснення режиму законності;

2) засоби попередження правопорушень, призначення яких полягає у своєчасному запобіганні можливим правопорушенням (наприклад, митний огляд);

3) засоби виявлення правопорушень, спрямовані на ефективне виявлення правопорушень правоохоронними органами;

4) засоби припинення правопорушень (затримання,арешт, обшук, підписка про невиїзд, скасування незаконних актів посадовців і органів тощо);

5) засоби захисту і відновлення порушених прав, усунення наслідків правопорушень;

6) заходи юридичної відповідальностіяк заходи державного примусу за вчинене правопорушення;

7) процесуальні гарантії наявність ефективного механізму реалізації правових норм. Законодавчо закріплені права і обов'язки суб'єктів права можуть бути успішно реалізовані тільки за наявності надійних і доступних юридичних процедур і юридичних процесів;

8) гарантії правосуддя — наявність незалежної судової влади, що своєчасно вирішує цивільні та кримінальні справи.

Загальні умови і спеціальні (юридичні) засоби забезпе­чення режиму законності мають існувати і функціонувати в комплексі, у взаємозв'язку один з одним.

 


25.3. Правопорядок і громадськийпорядок

Правопорядок це заснований на праві стан впорядко­ваності і організованості суспільного життя, що склався в результаті здійснення режиму законності. Правопорядок є метою і одночасно підсумком, результатом правового регулювання.

Як системне утворення правопорядок складається з без­лічі взаємодіючих елементів, пов'язаних між собою від носинами взаємозалежності та взаємовпливу. До них на­лежать:

1) суб'єкти (учасники) правопорядку;

2) сукупність актів реалізації права;

3) всі правові відносиниі зв'язки між учасниками, їхніми властивостями, кореляційні зв'язки прав, свобод і обов'язків, відповідальності;

4) врегульована, впорядкована взаємодія названих елементів, які створюють єдиний погоджено діючий організм.

Ознаки правопорядку:

1) правопорядок є станом впорядкованості суспільних відносин, передбачених нормами права. Антиподом правопорядку виступає свавілля суб'єктів права щодо один одного, породжений свавіллям хаос;

2) правопорядок це результат проведення в життя принципу законності та інших принципів права;

3) змістом правопорядку є правомірна поведінка суб'єктів права;

4) правопорядок забезпечується державою.

Правопорядок як система є складовою частиною системи вищого рівня — громадського порядку. Проте на відміну від правопорядку громадський порядок утворюється під впливом не тільки правових, а й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоративних норм тощо. Отже, громадський порядок є станом врегульованості суспільних відносин, заснованим на реалізації всіх соціальних норм і принципів.

Між громадським і правовим порядком існує тісний взаємозв'язок, який виражається в єдиній соціальній при­роді цих явищ. У той же час між правопорядком і громад­ським порядком існують відмінності. У них різна соціаль­но-нормативна основа: для правопорядку такою основою є право і законність, для громадського порядку вся сукуп­ність соціальних норм і засобів соціального впливу.

Правопорядок і громадський порядок співвідносяться як частина і ціле. Стан громадського порядку багато в чому зумовлений станом правопорядку. Б той же час неможливо підтримувати правопорядок, не впливаючи на громадський порядок.

 


25.4. Проблема формування світового правопорядку

Світовий правопорядок це система суспільних плане­тарних відносин, що формуються на основі загально-гуманістичних і природно-правових засад і функціонують від­повідно до загальновизнаних принципів і норм міжнарод­ного і внутрішньодержавного права.

Необхідність створення і зміцнення світового правопо­рядку зумовлена наявністю глобальних проблем, рішення яких можливе тільки при згоді і співпраці різних держав. Право, його загальнолюдські сутнісні якості забезпечують можливість становлення і розвитку світового правопоряд­ку. Властивості права дозволяють взаємодіяти нормам національного і міжнародного права у справі формування світового правопорядку.

Реальний характер світового правопорядку забезпечу­ється наявністю і функціонуванням мережі міжнародних організацій планетарного і регіонального масштабу. Перш за все, це Організація Об'єднаних Націй (ООН) — універ­сальна міжнародна організація, створена в 1945 p., що діє на основі Статуту ООН. її статутні цілі:

1) підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання й усунення загрози миру;

2) розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправ'я і самовизначення народів;

3) здійснювати міжнародну співпрацю у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, без відмінності раси, статі, мови і релігії;

4) бути центром для узгодження дій націй у досягненні цієї загальної мети.

Важливе значення для встановлення світового правопо­рядку мають міжнародні організації, які примикають до ООН: Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Міжнародна організація цивільної авіації тощо.

Реальний характер міжнародно-правових відносин за­безпечується наявністю міжнародних судів, міжнародно-правових процедур. До розгляду Міжнародним судом ООН (Гаага) приймаються всі справи, які передаються йому сторонами (державами) — учасниками спору, і справи, які виникають з питань, спеціально передбаченим Статутом 00Н або чинними договорами і конвенціями. Широкі пов­новаження регіонального характеру мають Суд Європей­ських Співтовариств, Європейський Суд з прав людини, Економічний суд СНД.

Світовий правопорядок це складна і динамічна си­стема взаємин різних держав, міжнародних організацій, соціальних і національних спільнот. Світ постійно зміню­ється, змінюються й уявлення про нього, виникає необхід­ність у вдосконаленні міжнародного і національного зако­нодавства, в рішенні нових проблем глобального характеру (охорона природи, комп'ютерні війни, боротьба з організо­ваною злочинністю, тяжкими хворобами, голодом тощо).

Світовий правопорядок це результат узгодження інтересів держав і народів. Кожна держава є самостійним суверенним утворенням і будує свої взаємини з іншими учасниками на принципах невтручання у внутрішні справи, територіальної цілісності держав, рівноправ'я і самовизна­чення народів.

Світовий правопорядок — це умова і гарантія успішної міжнародної співпраці в найрізноманітніших сферах жит­тєдіяльності людей.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter