Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Криміналістика (Лекції)


3. Загальні положення тактики допиту


Робочий етап допиту можна розділити на чотири стадії:

- встановлення психологічного контакту;

вільна розповідь;

- постановка запитань;

- ознайомлення допитуваного з протоколом і записом показань.

1. На встановлення контакту впливають обстановка допиту, манера поведінки слідчого, уміння володіти собою, його тон, зовнішній вигляд. З метою встановлення контакту з допитуваним може бути використана бесіда, яку веде з ним слідчий при заповненні анкетної частини протоколу допиту.

При встановленні контакту рекомендується:

а) виявити підкреслене чуйне, уважне, поважне ставлення до допитуваного, спокій і врівноваженість у звертанні до нього;

б) виразити потерпілому співчуття і розуміння;

в) провести бесіду на другорядну, нейтральну тему; докладно розпитати про спосіб життя, зв’язки, захоплення, коло інтересів тощо;

г) допомогти порадою;

д) з’ясувати мотиви, за якими допитуваний відмовляється давати показання, і спробувати перебороти їх.

2. Далі слідчий пропонує допитуваному розповісти все відоме в справі. Вільна розповідь полягає у викладенні особою відомих їй фактів у тій послідовності, яку їй рекомендує слідчий або яку вона обирає сама. Цей етап допиту є необхідним з наступних підстав:

- слідчий не завжди уявляє собі, якими даними й в якому обсязі володіє свідок або потерпілий. При вільній розповіді він може повідомити важливу інформацію, про характер і наявність якої слідчий не припускав;

- виклад допитуваним тих або інших даних у зручній для нього послідовності полегшує їх пригадування, сприяє більш повному відтворенню;

вільна розповідь допомагає слідчому скласти більш повне і правильне уявлення про взаємини допитуваного з іншими особами в справі, про обрану ним лінію поведінки, про ступінь його фактичної поінформованості.

Як правило, слідчий не повинен переривати вільну розповідь репліками або питаннями. Тільки коли слідчий переконається, що допитуваний дуже відхилився від предмету допиту і що таке відхилення не є необхідним для пригадування значимих для справи фактів, він може запропонувати допитуваному триматися ближче до суті.

По ходу вільної розповіді протоколювання не рекомендується, оскільки неминуче призводить до перерв, відволікає допитуваного, послабляє його зусилля по пригадуванню тих або інших фактів, порушує асоціативні зв’язки.

3. Після закінчення вільної розповіді слідчий шляхом постановки питань заповнює й уточнює отримані показання, виявляє нові факти, що не згадувалися у вільній розповіді, одержує контрольні дані, необхідні для перевірки показань, допомагає свідку або потерпілому згадати забуте.

З метою „пожвавлення” пам’яті допитуваного застосовуються наступні тактичні прийоми допиту:

1) Допит з використанням асоціативних зв’язків. З метою появи асоціативних зв’язків слідчий задає допитуваному питання, що відносяться не до необхідного, а до суміжних з ним фактів, допомагає встановити спочатку їх, а потім, за асоціацією, і необхідний.

2) Допит на місці. „Пожвавленню” пам’яті служать не питання, а повторне сприйняття тієї обстановки, в якій відбувалася розслідувана подія.

Подібний з допитом на місці прийом – пред’явлення допитуваному для повторного сприйняття тих або інших предметів, пов’язаних з цікавлячими слідство обставинами. Крім того, може бути використаний і такий засіб, як ознайомлення допитуваного (у необхідних межах) з показаннями інших осіб про ті ж обставини, а також очна ставка.

3) Додатковий допит по обмеженому колу обставин. Відтворюючи показання повторно, допитуваний може згадати упущені або забуті ним при першому допиті факти.

Тактичні прийоми викриття неправди за своїм характером і спрямованістю можуть бути розділені на три групи:

- прийоми емоційного впливу;

- прийоми логічного впливу;

- тактичні комбінації.

1. Прийоми емоційного впливу.

1.1. На свідка і потерпілого:

- переконання в неправильності зайнятої позиції;

- роз’яснення шкідливих наслідків для близьких осіб з числа потерпілих, підозрюваних, обвинувачених;

- вплив на позитивні сторони особистості допитуваного – почуття власної гідності, шляхетність, ідейність і т.п.

1.2. На підозрюваного:

- спонукання покаятися і щиросердно зізнатися шляхом роз’яснення як шкідливих наслідків неправди, так і сприятливих наслідків визнання своєї вини й активного сприяння слідству;

- вплив на позитивні сторони особистості допитуваного, використання його схильностей, захоплень, високої професійної майстерності і турботи про професійний авторитет тощо;

- використання антипатії до кого-небудь зі співучасників, його залежності від них, що принижує його гідність, його сумнівів у їх здатності до кінця дотримуватися раніше обумовленої лінії поведінки на слідстві;

- використання фактора раптовості шляхом постановки несподіваних питань у ситуації, коли допитуваний таких питань не чекає, внутрішньо заспокоєний безпечним з його погляду змістом і напрямом допиту.

2. Прийоми логічного впливу полягають у демонстрації невідповідності показань дійсності. До їх числа відносяться:

- пред’явлення доказів, що спростовують показання допитуваного: а) від менш вагомих до більш вагомих; б) пред’явлення відразу найбільш важливого доказу;

- логічний аналіз протиріч, що є в показаннях допитуваного;

- логічний аналіз протиріч між інтересами допитуваного і його співучасників;

- доказ безглуздості зайнятої позиції.

3. Тактичні комбінації. Під тактичною комбінацією при допиті розуміється створення ситуації, розрахованої на неправильну оцінку її допитуваним, що об’єктивно приводить до його викриття. При тактичних комбінаціях використовують:

прийоми, які переслідують мету скрити від допитуваного поінформованість слідчого про ті або інші обставини справи;

- метод непрямого допиту, який полягає в постановці питань, другорядних з погляду допитуваного, але фактично маскуючих головне питання (наприклад, якщо на місці події виявлені сліди пальців рук обвинуваченого, то спочатку задаються питання, відповіді на які потім виключають можливість стверджувати, що ці відбитки залишені не в момент злочину, а раніше або пізніше);

прийоми, спрямовані на створення ситуації, при якій допитуваний обмовляється;

пропозиція допитуваному, стверджуючому, що він говорить правду, сказати своєму співучаснику або зв’язаному з ним попередньою змовою свідку фразу приблизно такого змісту: „Я сказав всю правду, скажи правду і ти”. Допитуваний попадає в складну ситуацію: відмова буде означати визнання себе в дачі неправдивих показань, згода, ж може привести до його викриття.

Викриття неправди в показаннях допитуваного може привести до наступних наслідків: до дачі ним правдивих показань або до заміни їх новими неправдивими. В другому випадку процес викриття неправди повинен бути продовжений.


Категорія: Криміналістика (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter