Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Криміналістика (Шпаргалки)


Змістовні і авторські особливості письма. Дослідження почерку виконавця


Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи.

Письмо — це засіб фіксації і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Роз-різняють смисловий і графічний боки письма. Смисловий бік письма виявляється у мовних засобах і відображає письмову мову того, хто пише. Графічний бік письма виражається у вигляді письмових знаків та їх сполучень — почерку.

Почерк — це манера написання, виражена в системі рухів, які фіксуються в рукопису. Почерк залежить від рівня розвитку особи і закріплення в неї письмово-рухових навичок. Своєрідність почерку виявляється в певній сукупності загальних та окремих ознак.

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку.

Почерк людини пов’язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов’язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок).

Графічний навик охоплює три головні групи навичок:

1) технічні (спосіб техніки письма);

2) безпосередньо графічні (вміння зображувати літери (цифри), об’ єднувати їх у слова);

3) орфографічні (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).

Ознаки почерку поділяють на загальні та окремі.

Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

1) виробленість почерку — відображає здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків та їх з’єднань. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння технікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами. Існують три ступеня виробленості почерку: вироблений (високий) недостатньо вироблений (середній) невироблений (низький)

2) складність почерку — свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, конфігурацію їх будови. Розрізняють простий, спрощений та ускладнений почерки;

3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів. За нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим та безладним:

4) розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм):

5) розгін почерку — характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі і визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) — ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна; середній — ширина малих літер приблизно дорівнює їх висоті, а також відстані між літерами; розгонистий (великий розгін) — ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літерами збільшені:

6) зв ’язність почерку — полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Характеризується як мала (при з’єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з’єднанні від чотирьох до шести) та велика (при виконанні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма):

7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків. Визна-чається ступенем:

8) переважаючі форма і напрям рухів — форма рухів буває прямолінійною і криволінійною. Вирізняють округлий (ліво- і правоокруж- ний) та кутастий почерк.

Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконанні окремих літер чи їх елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку:

1) форму траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи ліво- окружний тощо);

3) протяжність рухів;

4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;

5) вид з’єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);

6) кількість рухів;

7) послідовність рухів;

8) розміщення точки перетину рухів щодо лінії рядка або інших елементів знака;

9) складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при умисному зміненні особою свого почерку.

Судово-почеркознавча експертиза — судова експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису. Така експертиза вирішує також деякі неідентифікаційні завдання, а саме: встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або у незвичайному стані виконавця, умисно зміненим почерком із підробленням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної вікової групи.

Методика судово-почеркознавчої експертизи передбачає чотири стадії дослідження:

1) попереднє ознайомлення з матеріалами (вивчення матеріалів кримінальної справи, ознайомлення з документами — речовими доказами і зразками, з питаннями, які поставлені перед експертом, та ін.);

2) роздільне дослідження (здійснюється роздільне вивчення документа — речового доказу та зразків для порівняльного дослідження; провадиться виявлення загальних і окремих ознак письма та почерку); порівняльне дослідження (виявлені ознаки зіставляються; результати порівняння заносяться до спеціальних таблиць — розробок);

3) оцінка наслідків і формулювання висновків (оцінюється індивідуальна сукупність виявлених ознак; експерт робить висновок про наявність або відсутність індивідуальної тотожності).

Існують певні особливості дослідження почерку, який зазнав умисних змін. Найбільш поширеними видами умисного змінення почерку є:

  • скорописне маскування (умисна зміна зовнішнього вигляду почерку);
  • наслідування друкованого почерку (той, хто пише, обирає для себе новий вид письма, яким він зазвичай не користується);
  • зміна особою пишучої руки (виконання письма лівою рукою);
  • імітація чужого почерку (наслідування почерку іншої особи);
  • наслідування шкільних прописів;
  • наслідування недостатньо виробленого почерку.

Під час дослідження експерт має виявити ознаки, що виникли внаслідок умисного спотворення почерку. Встановлюються стійкі ознаки та їх достатність для ідентифікації особи, яка писала.


Категорія: Криміналістика (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter