Рольові теорії особистості. Соціальний статус

2. Рольові теорії особистості. Соціальний статус

Соціологія має багато теорій особистості, які відрізняються одна від одної кардинальними методологічними установками. Це: 

1) теорія особистості як суб’єкта і об’єкта діяльності та спілкування в марксистській соціології; 

2) теорія зеркального Р.Дарендорфа,
Р.Мінтона, Р.Мертона, Дж.Міда;

3) рольова теорія Райта Лінтона і Толкотта Парсонса; 

4) теорія референтної групи; 

5) теорія установок; 

6) окремі гілки необіхевіоризму в
соціології та ін. Розглянемо деякі з них.

В марксистській теорії особистості головний акцент зміщується в бік взаємодії особистості і суспільства. Особистість з точки зору цього напрямку розглядається як цілісність соціальних якостей людини, як відповідним чином реалізована в індивіді інтеграція соціальних відносин даного суспільства, як продукт історичного розвитку, результат включення індивіда в соціальну систему внаслідок активної предметної діяльності і спілкування. Загальні соціальні умови подані, перш за все, економічними відносинами, від яких залежить соціальна структура суспільства, тобто: розподіл суспільства на класи; соціальна диференціація; закріплення суспільного розподілу праці.

Велику увагу марксистська соціологія приділяє ідеології, яка є
компонентом загальних соціальних умов, а також духовній культурі, що акумулює
історично складені традиції та звичаї даного суспільства. Соціальна структура і
суспільний розподіл праці, на думку марксистів, є головним елементом, який
спричиняє всі соціальні відносини і відносини в духовній сфері, так як вони
визначають специфіку інтересів різних класів і соціальних прошарків
суспільства.

Важливим компонентом макрооточення є соціальні інститути, які пов’язані з
соціальною структурою, а також з ідеологічними відносинами.

Загальні соціальні умови визначають специфічні соціальні умови життя
людей. До останніх відносять, перш за все, соціальний стан індивідів, тобто,
належність до відповідної соціальної групи та місця в системі соціальних
позицій. Соціальний стан індивідів прямо пов’язаний з характером і змістом
праці та умовами життя, з його статтю, віком, етнічною та релігійною ознакою,
сімейним станом та положенням в системі управління суспільними процесами. Його
соціальне положення через умови праці та побуту включає і його близьке
соціальне оточення – соціальні зв’язки, в яких людина “навчається” рольовій
поведінці.

Таким чином, система “особистість як об’єкт” постає в якості відповідної системи наукових понять, що
відображають деякі суттєві якості нормативних вимог, що висуваються соціальними
спільнотами їх членам.

Велике значення в марксистській соціології приділяється дослідженню суб’єктивних якостей особистості, що формуються в процесах предметної діяльності і відтворюються у відповідних якостях свідомості, різноманітних творчих проявах, включаючи активне формування нових суспільно необхідних функцій і зразків поведінки. На малюнку розгорнуто зміст системи “особистість як суб’єкт”. Соціальні умови (загальні і специфічні) позначаються на інтересах індивіда. Через соціальний інтерес здійснюється зворотний хв’язок – від суб’єкта до його соціальної поведінки, тобто, люди діють, переслідуючи відповідні соціально обумовлені 

Психофізичні
загаагальні і специфічні якості індивіда соціальні умови, тобто, макро-і-
мікросередовища умов життя інтереси.
При цьому на основі динамічної системи потреб і минулого досвіду суб’єкт формує
відповідні відносно стійкі переваги (диспозиції) до сприйняття і способу дій в
різних конкретних ситуаціях. Формування нових потреб, інтересів і диспозицій
стимулює творчу нестериотипну поведінку, вихід на межі жорстких рольових
розпоряджень, можливих лише при умовах розвинутої самосвідомості.

Особистість як суб’єкт соціальних відносин, перш за все, характеризується
автономністю, відповідною мірою незалежності від суспільства, здатною
протиставити себе суспільству. Особиста незалежність пов’язана з умінням
володіти собою, що передбачає в свою чергу, наявності у особистості
самосвідомості, тобто, не просто свідомості, мислення і волі, а здатність до
самоаналізу, самооцінки і самоконтролю.

Самосвідомість особистості трансформується в життєву позицію. Життєва
позиція являє собою принцип поведінки, заснований на світоглядних установках,
соціальних цінностях, ідеалах і нормах особистості, готовності її до дії.

Значення світоглядних і
ціннісно-нормативних факторів в житті особистості пояснює ДИСПОЗИЦІЙНА (від
лат. dispositio – розташування) ТЕОРІЯ САМОРЕГУЛЯЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
ОСОБИСТОСТІ. Родоначальниками цієї теорії були американські соціологи
Т.Знанецький і Ч.Томас.

Диспозиційна теорія дозволяє встановити
зв’язки між соціологічною і соціально-психологічною поведінкою особистості.
Диспозиція особистості означає налаштованість особистості до відповідного
сприйняття умов діяльності і до відповідної поведінки в цих умовах. Диспозиції
поділяють на вищі і нижчі. Вищі диспозиції регулюють загальний напрямок
поведінки особистості. Вони включають в себе:

1) концепцію життя та ціннісні
орієнтації;

2) узагальнені
соціальні установки на типові соціальні об’єкти і ситуації;

3) ситуативні соціальні
установки як налаштованість до сприйняття і поведінки в даних конкретних
умовах, в даному предметному і соціальному середовищі.

Нижчі диспозиції – це поведінка у відповідних сферах діяльності, спрямованості вчинків в типових ситуаціях. Вищі особисті диспозиції, що є
продуктом загальних соціальних умов і відповідаючи найбільш важливим потребам
особистості, потребам гармонії з суспільством, активно впливають на нижчі
диспозиції.

ІІ. Значне місце в
соціології особистості займає РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ. Основні положення
цієї теорії були сформульовані американськими соціологами Дж.Мідом і
Р.Мінтоном, а також активно випрацьовулися Р.Мертоном і Т.Парсонсом і німецьким
соціологом Р.Дарендорфом. В чому ж полягають осоновні положення цієї теорії

Рольова теорія особистості описує її соціальну поведінку двома основними
поняттями: “соціальний статус” і “соціальна роль”. Що означають ці поняття
Кожна людина в соціальній системі займає декілька позицій. Кожна з цих позицій
передбачає відповідні права і обов’язки і називається СТАТУСОМ. Людина може
мати декілька статусів. Але частіше всього тільки один статус визначає
положення людини в суспільстві. Цей статус називається головним, або
інтегральним. Часто буває, що головний або інтегральний статус обумовлений
посадою людини (наприклад, директор підприємства, професор тощо). Соціальний
статус визначається як в зовнішній поведінці і вигляді (одяг, жаргон і інших
ознаках соціальної і професійної належності), так і внутрішній позиції (в
установках, ціннісних орієнтаціях, мотиваціях і т.п.). Соціологи відрізняють
визначені та набуті статуси.

Визначений статус – це нав’язаний
суспільством статус, незалежно від зусиль і заслуг індивіда. Він обумовлюється
етнічним походженням, місцем народження, сім’єю тощо.

Набутий статус (досягнутий) визначається
зусиллями самої людини (наприклад, письменник, генеральний секретар, директор).

Виділяють також природний та професійно-посадовий
статуси.

Природний статус особистості
передбачає значні і відносно стійкі характеристики людини (чоловіки і жінки,
дитина, юнак, зріла людини, пожилий чоловік тощо).

Професійно-посадовий статус – це
базисний статус особистості дорослої людини, частіше всього він є основою для
інтегрального статусу. В ньому фіксується соціальне, економічне і виробничо-
технічне становище (банкір, інженер, адвокат тощо).

Соціальний статус визначає конкретне місце, яке займає індивід в даній
соціальній системі. Сукупність вимог, що виставляються індивіду суспільством,
створюють зміст соціальної ролі.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ – це сукупність дій,
що повинна виконувати людина, яка займає даний статус в соціальній системі.
Кожний статус, як правило, включає ряд ролей. Сукупність ролей, що витікають з
даного статусу називають рольовим набором. Марксистська соціологія якісно
відрізняє інституціалізовані і конвенціальні (за походженням) ролі. Перші є
провідними, так як витікають із соціальної структури суспільства, а другі
виникають відносно довільно в групових взаємодіях і передбачають суб’єктивний
відтінок.

Одна з перших спроб систематизації ролей була започаткована Т.Парсонсом. Він рахував, що будь-яка роль описується 5 основними характеристиками:

1) емоційною – одні
ролі потребують емоційної стриманості, інші- розкутості;

2) способом отримання – одні диктуються, інші завойовуються; 

3) масштабом – частина
ролей сформульована і суворо лімітована, інша – розмита;

4) формалізацією – дія
в суворо установлених правилах або довільно;

5) мотивацією – на особистий
прибуток, чи на загальне благо.

Будь-яка роль характеризується деяким набором цих
п’яти якостей.

Соціальну роль слід розглядати в двох аспектах:

а) рольового очікування;

б) рольового виконання.

Між цими двома аспектами ніколи не буває повного співпадіння. Але кожний
із них має велике значення в поведінці особистості. Наші ролі визначаються,
перш за все тим, чого чекають від нас інші. Ці очікування асоціюються зі
статусом, який має дана особистість. Якщо хтось не хоче грати ролі у
відповідності з нашими очікуваннями, то він вступає у відповідний конфлікт з
суспільством. Наприклад, батьки повинні турбуватися про дітей, близький товариш
не повинен бути байдужим до наших проблем і т.п.

Рольові вимоги (розпорядження, вимоги та очікування відповідної поведінки)
втілюються в конкретних соціальних нормах, які згруповані навкіл соціального
статусу.

В нормативній структурі соціальної ролі виділяють, як правило, 4
елементи:

1) описування типу
поведінки, яка відповідає даній ролі;

2) розпорядження
(вимоги), що пов’язані з даною поведінкою;

3) оцінка виконання
розпорядчої ролі;

4) санкція – соціальні
наслідки тієї чи іншої дії в межах вимог соціальної системи. Соціальні санкції
по своєму характеру можуть бути етичними, що реалізуються безпосередньо
соціальною групою через її поведінку (наприклад, зневага), або юридичними,
політичними, екологічними нормами, які реалізуються через діяльність конкретних
соціальних інститутів.

Сутність соціальних санкцій полягає
в тому, щоб стимулювати людину до відповідного типу поведінки. Вони являються
одним із найважливіших елементів соціального регулювання.

Слід зазначити, що будь-яка роль не є чистою моделлю поведінки. Головним
елементом, що зв’язує рольові очікування і рольову поведінку є характер
індивіда. Це означає, що поведінка конкретної людини не вміщується в чисту
схему. Вона є продуктом унікального, властивого тільки їй способу інтерпретації
і тлумачення ролей.

Оскільки кожна людина виконує декілька ролей в масі різних ситуацій, між ролями може виникнути конфлікт. Ситуація, в якій людина стикається з необхідністю задовольняти потреби двох і більше розбіжних ролей, називається рольовим конфліктом. Конфлікт створює
стресову ситуацію, і необхідно вишукувати способи гармонізації ролей.