Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Методологія політичних досліджень (Шпаргалки)


Методологічні принципи вивчення політики


Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання.

Методами, які мають загальнонауковий характер, є: порівняння, аналіз, синтез, ідеалізація, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, гіпотези тощо. Водночас політологія користуєть­ся певними дослідницькими методами, виокремлення яких значною мірою залежить від розуміння предмета цієї науки. Якщо під політоло­гією розуміти всю сукупність наукових знань про політику, то її мето­дами доведеться вважати й ті, якими користуються інші науки — фі­лософія, історія, соціологія, психологія, правознавство тощо — у дослідженні політичних явищ і процесів. Нерідко в навчальній і науковій літературі так і трапляється — виокремлюються десятки різних мето­дів, які об'єднуються у групи.

Якщо ж виходити з того, що політологія є окремою, самостій­ною наукою про політику із притаманним лише їй предметом, то коло основних методів політологічних досліджень можна окресли­ти більш-менш чітко. До них належать насамперед системний, структурно-функціональний, інституціональний, порівняльний і біхевіористський методи. Звичайно, політологія використовує бага­то інших методів, однак зазначені методи випливають зі змісту її предмета, який має системний, структурний, функціональний і поведінковий аспекти, а тому є в ній основними.

Під кутом зору системного методу суспільство та його складові можна розглядати як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах більш широкого середовища. Такі утворення характеризуються як цілісні системи, що складаються з певного комплексу взаємо­зв'язаних елементів, які можна виокремити із системи та аналізувати. Системи мають більш-менш чітко окреслені межі, які виокремлюють їх із навколишнього середовища. Відповідно до цього підходу полі­тична сфера суспільного життя вивчається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему в її зв'язку з іншими сферами суспільного життя — економічною, соціальною і духовною. Завдяки використанню в політології системного методу стало можливим саме поняття полі­тична система суспільства.

Структурно-функціональний метод можна визначити як дослідницький прийом, що полягає в розділенні об'єкта на складові, вивченні зв'язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно-функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з'ясування особливостей їх функціонування та зв'язку між ними.

Важливу роль у політологічних дослідженнях відіграє інституціональний метод. Використання терміна інститут для позначення сукупності пра­вових норм, що регулюють певну групу однорідних і взаємопо­в'язаних суспільних відносин, є характерним для правознавства. У по­літології зазначений термін використовується переважно для позна­чення різноманітних політичних організацій.

Застосування інституціонального методу в політологічному дослідженні передбачає виокремлення, аналіз і систематизацію різноманітних політичних організацій як політичних інститутів: держави та її органів (глави держави, парламенту, уряду тощо), політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації, орга­нів місцевого самоврядування та ін. Оскільки такі організації ство­рюються і функціонують на основі здебільшого правових норм, то застосування інституціонального методу в політології передбачає також аналіз політико-правових інститутів, якими є інститути кон­ституційного права.

Суть біхевіористського методу полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп. Об'єктом аналізу біхевіористського методу в політології стали різні аспекти поведінки людей як суб'єктів політики.

Використання біхевіористського методу в політології передбачає визнання того, що політика як суспільне явище має передусім особистісний вимір, а всі групові форми дій виводяться з аналізу поведінки індивідів, які створюють групові зв'язки. Домінуючими мотивами по­літичної поведінки індивідів є їхні психологічні орієнтації, а політичні явища і процеси так само як і природні, можуть і повинні вимірюва­тись кількісно. Біхевіористський підхід передбачає широке використання в політологічних дослідженнях ста­тистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань, моделю­вання політичних процесів тощо. За допомогою таких методів дослі­джують політичні орієнтації, позиції і поведінку людей, наприклад, під час виборів, у конфліктних ситуаціях тощо.

Останнім часом у політології в дослідженнях перехідних сус­пільств почали використовувати неоінституціональний підхід як поєднання інституціонального і біхевіористського методів. Він дає змогу, з одного боку, з'ясовувати динаміку еволюції інститутів, а з іншого — зосереджувати увагу на суб'єктивних уявленнях людей щодо функціонування інститутів, які визначають їхню повсякденну політичну поведінку.


Категорія: Методологія політичних досліджень (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter