Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Міжнародні відносини (Семінари)

1. УРСР на міжнародній арені у післявоєнний період

2. Становлення зовнішньої політики незалежної України

3. Співробітництво України з країнами СНД

4. Країни центральної та східної європи у зовнішній політиці України

 

 

1. УРСР на міжнародній арені у післявоєнний період


За роки Другої світової війни зросли міжнародний авторитет і вплив України, яка заявила про себе світові активною участю у збройній боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Внаслідок цього стала можливою поява Української РСР на міжнародній арені. Конференція в Ялті 8 лютого 1945 р. ухвалила, що Україна і Білорусія будуть допущені до Організації Об'єднаних Націй (ООН). У квітні 1945р. вони, разом з СРСР, були включені до складу 47 країн-засновниць ООН. Таким чином СРСР одержував голоси в Організації Об'єднаних Націй. Для України цей факт мав значною мірою формальний характер, бо не давав реального виходу на міжнародну арену як повноважного суб'єкта міжнародного права. Питання зовнішньої політики, міжнародних відносин, як і раніше, вирішувалися у Москві.

Про це свідчило і вирішення проблеми Закарпаття. Договір про входження до складу Української РСР Закарпатської України був підписаний 29 червня 1945 р. в Москві між Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом. 16 серпня 1945 р. були врегульовані територіальні проблеми між Радянським Союзом і Польщею стосовно Західної України. Радянсько-Польський кордон йшов уздовж Бугу і на схід від Сяну, за так званою "лінією Керзона". Врегульований також кордон з Румунією стосовно Буковини. Договори підтвердили ті територіальні зміни, що відбулися внаслідок вересневої акції радянських військ 1939 р. та зайняття Буковини у червні 1940 р.

Після підписання договорів було дано дозвіл на переселення із Західної України до Польщі близько 1 млн. поляків, водночас до України з Польщі переселилося більше 500тис. українців.

В 1944 р. було створене Міністерство закордонних справ УРСР, яке очолив драматург О.Є.Корнійчук, українські представники з'явились у різних міжнародних організаціях, таких, як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці та ін. Українська РСР підписала у 50-х  роках 60 міжнародних угод та конвенцій, її посланці працювали в 16 міжнародних організаціях.

Але слід мати на увазі, що ці акції не означають переходу до самостійного здійснення Українською РСР власної зовнішньої політики. Дипломатична Діяльність проводилась цілком і повністю у фарватері зовнішньополітичного курсу СРСР. Українська РСР так і не відповіла у 1947 р. Великобританії, коли остання запропонувала їй встановити дипломатичні відносини. Україні не дозволили брати участь в укладанні мирного договору з Австрією (травень 1955 р. ) Так само Україна не брала участь в заснуванні Варшавського договору про дружбу співробітництво і взаємну допомогу (травень 1955 р.) І все-таки, навіть така декоративна зовнішньополітична діяльність УРСР в післявоєнний період свідчила, що сталінське керівництво не могло цілком ігнорувати прагнення українців до створення державності.

Дипломатична діяльність уряду Української РСР на міжнародній арені призвела до пожвавлення обміну делегаціями державних, політичних, громадських діячів з багатьох країн світу, розгортання руху прихильників миру, надання матеріально» допомоги країнам, які цього потребували.

 

 


2. Становлення зовнішньої політики незалежної України


Здобуття Україною незалежності кардинально змінило геополітичну карту світу. Поява в центрі Європи країни, що територіально та за кількістю населення ставала в один ряд з провідними державами континенту, звісно, не могла не позначитися на особливостях глобальних процесів.

Суверенна Україна, відкриваючи себе світові, змушена була творити й власну, самостійну зовнішню політику.

Однак справжньою датою формування зовнішньої політики України доцільно вважати 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет, що стала важливим кроком українського народу на шляху до самостійного політичного, економічного та національно-культурного розвитку. Відтоді зовнішня політика держави розвивалася логічно, послідовно і наступально.

Декларація про суверенітет стала не лише основою для подальшої розробки концепції зовнішньої політики молодої Української держави, а й визначила її принципові засади. Зокрема, проголошено, що Україна активно сприятиме зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, братиме безпосередню участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, а також у майбутньому прагне стати постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Все це засвідчує чіткий намір молодої республіки увійти в коло авторитетних, цивілізованих держав світу.

Щодо відносин із республіками СРСР, то, згідно з Декларацією, вони будуватимуться на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. У листопаді-грудні 1990 р. договори про економічну, політичну та культурну співпрацю на основі рівності та добросусідства були укладені Україною з Російською Федерацією та Білоруссю, а 1991 р. - із Казахстаном, Киргизстаном, Азербайджаном, Узбекистаном та іншими республіками.

Важливе місце у діяльності на міжнародній арені Україна відводила участі в роботі Організації Об'єднаних Націй. Саме призначення ООН як центру узгодження дій держав у справі підтримки міжнародного миру та безпеки, сприяння економічному, соціальному і духовному прогресу народів цілком відповідало основним зовнішньополітичним пріоритетам України.

Акт проголошення незалежної України, а також результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. створили необхідні правові та політичні передумови для створення незалежної Української держави, а отже, і для становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин.

Міжнародне визнання України розпочалося відразу після референдуму.

Першою (2 грудня 1991) незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини; 3 грудня Україну визнала Угорщина; 4 грудня - Литва й Латвія; 5 грудня - Росія, Болгарія, Словенія, а за ними - Естонія, Чехословаччина, Грузія та десятки інших країн. До кінця грудня 1991 р. Заяви про визнання незалежності України зробили уряди 68 держав світу, серед яких і США, ФРН, Великобританія, Швеція, Італія, Японія.

Станом на 27 січня 1992 р. Україну визнала 91 держава, з 27 було встановлено дипломатичні відносини.

Після 1 грудня 1991 р. визнання відбувалося не лише на двосторонньому рівні, а й на рівні міжнародних організацій; 30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з безпеки та співробітництва в Європі (тепер - Організація з безпеки та співробітництва в Європі), а згодом, 10 березня 1992 p., приєдналася до Північноатлантичної Ради зі співробітництва (з 1998 р. - Ради євроатлантичного партнерства).

Принципово важливим кроком на шляху становлення України як повноправного суб'єкта міжнародних відноси стало запровадження атрибутів державності, зокрема визнання громадянства України, національної символіки, запровадження власної грошової одиниці.

 

 


3. Співробітництво України з країнами СНД


Неабияку роль у зовнішньоекономічних зв'язках відіграють економічні відносини з країнами Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Міжнародні зв'язки України з країнами СНД здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі, військово-стратегічному співробітництві та інших формах. Політична й географічна близькість до пострадянських держав, підкріплена угодами СНД майже з усіх глобальних питань багатостороннього співробітництва, зумовлює орієнтацію української зовнішньої торгівлі на ринки саме цих країн. Втім, роки існування СНД засвідчили, що Співдружність у передбачуваному вигляді остаточно так і не відбулася, оскільки її координуючі органи практично не мали впливу на розвиток економік країн-учасниць. Елементи інтеграції виникали переважно за рахунок двосторонніх угод.

Україна розглядає Співдружність як консультативний орган і відкидає спроби зробити його наддержавним, вважаючи, що в межах СНД вона не змогла вирішити жодної проблеми, тому надає перевагу розвитку відносин на двосторонній основі. При цьому Україна продовжує курс на інтеграцію з країнами Європейського Союзу.

Скорочення взаємної торгівлі між країнами СНД і вибір торговельних партнерів зумовлюються такими чинниками, як великі відстані перевезень та високі залізничні тарифи. Саме з цих причин нині продукція із Казахстану, Киргизстану або Узбекистану для України коштує в 1,5 разу дорожче, ніж аналогічна із Польщі, Угорщини та Німеччини.

У торгівлі з країнами СНД Україна має від'ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення, а структура українського експорту є неефективною.

 

 


4. Країни центральної та східної європи у зовнішній політиці України


Україна належить до Центрально-Східної Європи, тому приділяє значну увагу відносинам із державами регіону, які є своєрідним містком між Україною і Заходом. Співпраця з ними істотно розширює смугу стабільності миру довкола України, сприяє її утвердженню як впливової європейської держави.

Останнім часом відбуваються позитивні зрушення у взаєминах України з державами Центральної та Східної Європи, зокрема країнами Вишеградської четвірки (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина). Вишеградська група була створена в лютому 1991 р. в результаті зустрічі лідерів Польщі, Угорщини й Чехословаччини, з розпадом останньої трансформована у Вишеградську четвірку.

Країни Вишеградської четвірки є, по-перше, для України сусідами, з якими вона історично має дружні й партнерські стосунки, по-друге, є прикладом успішного просування до членства в Європейському Союзі. І Україна, й країни Вишеградської четвірки надають важливого значення розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва. Таке співробітництво розглядається сторонами як складова загального європейського інтеграційного процесу.

Зокрема в зовнішньополітичній діяльності України належить чи не найголовніше місце у зв’язках із Польщею. Цьому сприяють географічна, культурна, історична близькість наших народів.

18 травня 1992 р. підписано широкомасштабний міждержавний договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво. Цей документ став правовою основою формування якісно нової системи всебічних відносин між двома державами на тривалу перспективу.

Взаємини України з Угорщиною стабільно розвиваються. Ця держава однією з перших визнала державну незалежність України. Від грудня 1991 р. встановила з Україною дипломатичні відносини, першою відкрила в Україні своє посольство. 6 грудня 1994 р. між обома країнами укладено договір про основи добросусідства та співробітництва. Значна роль у двосторонніх українсько-угорських відносинах відводиться співробітництву в євро-інтеграційній сфері. Угорщина активно сприяла вступу України до Ради Європи. Успішно розвивається співпраця з військових і правоохоронних питань.

Як добросусідські й дружні, можна оцінити також відносини України з Чехією, хоч між ними й немає безпосереднього кордону. Чехія посідала одне з важливих місць у комплексі пріоритетів зовнішньої політики України. Геополітичне розташування двох країн зумовлює наявність у них спільних «європейських інтересів».

Україна однією з перших країн світу вже 1 січня 1993 р. визнала державну незалежність Словацької Республіки. У червні того ж року в Києві було підписано Договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво між Україною та Словацькою Республікою.

Сучасна Україна наполегливо шукає своє місце в новому геополітичному просторі, як і відповіді на доленосні, нерідко суперечливі питання: бути позаблоковою чи нейтральною державою, здійснювати багатовекторну чи двовекторну політику, а також чи варто розраховувати на стратегічних партнерів.

Категорія: Міжнародні відносини (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter