Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

§ 3. Правовий режим земель особистого селянського господарства

Особистому селянському господарству належать земельні ділян­ки не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або орен­ду чи придбані на підставі цивільно-правових угод. Розмір земель­ної ділянки особистого селянського господарства може бути збіль­шено у разі виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами такого господарства. Земельні ді­лянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства.

Правовий режим земель особистого селянського господарства не можна ототожнювати з правовим режимом земель для сіноко­сіння й випасання худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й випасання худоби знаходяться тільки в держав­ній або комунальній власності і використовуються виключно як сі­ножаті та пасовища. їх можуть орендувати громадяни або користу­ватися ними як громадськими сіножатями та пасовищами. Земель­ні ділянки для городництва також є об'єктами виключно держав­ної або комунальної власності й надаються в користування грома­дян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях об­межується можливістю зведення лише тимчасових споруд для збе­рігання інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок для садівництва полягає в закладанні багаторіч­них плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних будинків, господарських споруд тощо. Порівнюючи зміст правового режиму земель для сіноко­сіння й випасання худоби, для садівництва та городництва зі зміс­том правового режиму земель особистого селянського господарства можна зробити висновки:

1)правовий режим земель особистих селянських господарств є більш універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва та городництва;

2)члени особистих селянських господарств мають більший обсяг повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосіння й випасання худоби, а також для садівництва та городництва.

Громадяни України можуть мати на праві власності та оренду­вати земельні ділянки для ведення особистого селянського госпо­дарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства також мо­жуть мати такі ділянки, призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди.

Особисте селянське господарство може набувати права власнос­ті на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоп­латної передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його чле­нам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам господарства земельних часток (паїв).

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) виділяються в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спіль­ну часткову та спільну сумісну власність (подружжя). Відповідно до ст. 12 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділен­ня в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)'" право спільної часткової власності чи спільної су­місної власності на земельні ділянки, виділені в натурі (на місце­вості) єдиним масивом, посвідчується одним державним актом на право власності на земельну ділянку. Власнику однієї чи кількох земельних часток (паю) в межах земель, що перебувають у корис­туванні одного сільськогосподарського підприємства, видається один такий державний акт. Оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) здійснює землевпорядна організація, яка виконала землевпорядні роботи щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місце­вості). У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділян­ки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну при­ватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства розміром менше 2 га (на підставі положень ЗК. 1992 р.), ма­ють право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установле­них ст. 121 ЗК для ведення особистого селянського господарства.

Особисте селянське господарство має право: продавати або ін­шим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в орен­ду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на ній; бути власником посівів і насаджень сільськогосподарських та інших культур, виробленої сільськогосподарської продукції; використову­вати у встановленому порядку для власних потреб наявні на зе­мельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; відшкодовувати збитки у випадках, передбачених законом; споруд­жувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.

Обов'язками особистого селянського господарства щодо належ­них йому земель є: забезпечення використання їх за цільовим призначенням; додержання вимог законодавства про охорону дов­кілля; своєчасна сплата земельного податку; непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; під­вищення родючості грунтів та збереження інших корисних власти­востей землі; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних серві­тутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків, протиеро­зійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем.

 


§ 4. Державна підтримка особистих селянських господарств

Державна підтримка особистих селянських господарств здій­снюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів. Кабінет Міністрів Ук­раїни відповідно до загальнодержавних програм при підготовці проекту Державного бюджету України, а також органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, відповідно до регіональних прог­рам, в проектах місцевих бюджетів щорічно передбачають відповід­ні кошти на підтримування таких господарств.

Органи виконавчої влади і місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані сприяти особистим селянським гос­подарствам: в організації в сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогоспо­дарської продукції, спільного використання технічних і транспор­тних засобів та соціально-побутового обслуговування, забезпечен­ня кормами й молодняком худоби та птиці; в організації діяльнос­ті з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зо­отехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сорто­вим насінням, садивним матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською тех­нікою та обладнанням; у виділенні земельних ділянок єдиним масивом; в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбанні сільськогосподарської техніки та об­ладнання; в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 31 травня 1995 р. № 38 "Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку осо­бистих підсобних господарств громадян і селянських (фермер­ських) господарств" на особисті селянські господарства поширено дію п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 1991 р. № 96 "Про розвиток селянських (фермерських) господарств і коо­перативів по виробництву сільськогосподарської продукції" (в ре­дакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. № 133) в частині забезпечення їх насінням та племінним молодня­ком худоби й птиці.

Чинним законодавством закріплюється принцип захисту держа­вою сільської поселенської мережі незалежно від категорії, розміру та місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які пе­ретворення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, перейме­нування, переведення до іншої категорії тощо) можуть здійснюва­тись за рішенням сесій районних рад лише з волі жителів цих по­селень. Запроваджується постійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлює Кабінет Міністрів України.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter